«Піднімем Україну вгору і возвеселим душі тих великих київських Ярославів і Мономахів»

Георгій Лук’янчук, фото автора

Серпень багатий на уродини видатних людей української культури, що родом з благодатної Чернігівщини. Так 4 серпня в селі Заньків народилася геніальна акторка першої половини ХХ ст. Марія Заньковецька, грою котрої наш геніальний драматург Марко Кропивницький був настільки зворушений, що після однієї з репетицій заплакав, зняв бірюзовий перстень і вдягнув їй на палець зі словами: “Заручаю тебе, Марусю, зі сценою…”, та про котру геніальний композитор Петро Чайковський висловився сакраментально, даруючи їй на сцені лавровий вінок із написом “Безсмертній від смертного”… А 7 серпня на Чернігівщині народився Пантелеймон Куліш — автор першого українського історичного роману “Чорна рада”, укладач абетки українського правопису, перекладач на українську мову Біблії, друг і соратник в українській справі геніального поета та художника Тараса Шевченка і фізика, публіциста та перекладача Івана Пулюя (винахідника “рентгенівських” променів”). З цієї нагоди за сприяння департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА (керівник Олександр Левочко) 7 серпня відбувся прекрасно організований престур до Меморіального музею М. Заньковецької в чарівному селі Заньки Ніжинського рну та до Історикомеморіального музеюзаповідника П. Куліша “Ганнина Пустинь”.
І якщо в Меморіальному музеї М. К. Заньковецької директорка закладу Ольга Новак розповість про романтичні і захоплюючі історії з життя і творчості геніальної акторки, насолодитись неймовірною атмосферою яких в Заньки приїздять актори провідних театрів України, то в другому – Історикомеморіальному музеїзаповіднику П. Куліша “Ганнина Пустинь” очікують відтепер аж дві хати цікавих музейних експозицій, а ще й легендарна Алея закоханих, що веде місця останнього спочинку Пантелеймона Куліша та його вірної на все життя дружини – Олександри Білозерської, яка згодом стала письменницею Ганною Барвінок.
У музейний комплекс “Ганнина Пустинь”, що поблизу села Оленівка на хуторі Мотронівка, журналісти зі столичних видань після чайної церемонії та цілющої травотерапії (100 трав!) Народної скарбниці етнографічного відділу музею в Заньках потрапили в розпал святкування 201го дня народження славетного Пантелеймона Куліша. Перед самим приїздом журналістської делегації заупокійну відправили аж три (!) священники ПЦУ Чернігівської єпархії, а перед чисельними відвідувачами музею в цей день виступили сучасні виконавці, капела чарівних бандуристок та фольклорний колектив.
Пантелеймон Куліш iз дружиною Ганною Барвінок оселився в Мотронівці в 1883 році. Саме на хуторі у письменника дозрів задум історичного роману “Чорна Рада”.Саме тут письменник перекладав Шекспіра, Гете, Байрона, завершив працю “Отпадение Малоросии от Польши”.
На відміну від долі Заньковецької доля Куліша була більш трагічною: при житті він переслідувався разом з Шевченком і Костомаровим царською поліцією та цензурою, і після смерті, коли більшовицькорадянська влада затаврувала проукраїнського письменника й видавця званням “буржуазного націоналіста” — без права друкування його праць десятиліттями.
Лише з 2000 року стараннями тодішнього Голови Верховної Ради України Івана Плюща поблизу поховання подружжя Кулішів у Мотронівці поставили знак про спорудження на території маєтності БілозерськихКулішів музейного комплексу. Відтворено два будинки. На дев’ять кімнат — той, де народилася, жила і стала на весільний рушник Олександра Білозерська. Його інтер’єри перед Другою світовою війною відтворив за спогадами місцевих мешканців художник Олександр Саєнко. Друга будівля “Піддубня” — реконструкція хати Кулішів (5 кімнат), побудованої у 1877 році, на сволоку якої був напис: “За доброю порадою своєї дружини побудував Пантелеймон Куліш”.
Поруч з “Піддубнею” — панорамна скульптурна композиція, що зображує Пантелеймона Куліша й Олександру Білозерську. Трохи далі – Алея кохання: доріжка, що під кронами височезних лип і дубів веде до відкритих, ніби у вічність, дерев’яних воріт. За тими воротами – три могили: місце останнього прихистку Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок і її брата Василя Білозерського. Поряд – капличка Пантелеймона Цілителя, на честь якого отримав ім’я знаменитий письменник.
Серед раритетних речей хати Куліша – мармуровий умивальник зі старезним дзеркалом, у яке дивилися Шевченко, Леся Українка, Марко Вовчок! Про все це розповіла відвідувачам наукова співробітниця Музеюзаповідника П. Куліша “Ганнина пустинь” Алла Петрівна Богдан.
У Куліша на хуторі було дуже заможне господарство, яке, на відміну від літератури, його непогано годувало, але більшість цих доходів він віддавав на користь української справи, і цю благородну традицію згодом успішно продовжив найвидатніший меценат вже ХХ століття – Євген Чикаленко, котрий маючи великі маєтки, підтримував дуже багатьох українських інтелектуалів та всі українські починання, наслідуючи Кулішеве: “Оддай усе за Вкраїну. Оттоді покажеш, що її любиш!”…
Куліш вважав, що потенціал українського народу є дуже великим. Зокрема у статті “Зазивний лист до української інтелігенції” він писав: “Не малий ми нарід, дарма ще нас не добачають наші сусіди у своїм величанні. Немалий уже тим, що, докіль стояли ми за Польщу, під п’ятою в ляха звивалась Москва, а як почали стояти за Москву, стала тоді Польща пищати під п’ятою в москаля”. Хоча письменник був далеким від ідеалізації українців. Неодноразово вказував на їхні вади, на недостатню цивілізованість українського народу, на культурну обмеженість його елітарних верств в умовах підневільних в Московській імперії. Якщо у ранні роки Куліш, як і Шевченко, захоплювався козацтвом як найяскравішим українським феноменом, то в зрілі роки піддав цей феномен гострій критиці та вважав, що чимало бід українського народу було пов’язано з нерозумними діяннями козацтва та їхніх провідників.
І, зокрема, Пантелеймон Куліш вважав, що на місце “безумної одваги” має прийти клопітка культурна робота, котра, передусім, має виражатися у плеканні рідної мови. І в своїх працях показує, що українська мова є мовою природною, такою, якою говорять люди. І що вона існувала, на відміну від московської, з давніх часів! Куліш чимало зробив для того, аби українська мова отримала “права громадянства”, щоб нею друкувалися різні твори – як для простолюду, так і для вчених людей. З цією метою він укладає українську абетку, збирає фольклорні твори й публікує їх, видає перший український часопис “Основа”, стає автором різноманітних творів – художніх, публіцистичних, наукових тощо. Зрештою, перекладає Біблію й твори класиків світової літератури українською мовою. На цю подвижницьку працю його надихала думка, що саме мова є основою буття української нації. Він розумів, що коли українці утвердяться як нація зі своєю мовою, то це стане сильним (якщо не смертельним!) ударом Московській імперії. Відтоді багато що змінилося. Однак імперія Московська збереглася. А її очільники намагаються всіляко обмежити вживання й використання української мови. Адже чим більше цієї мови, тим меншим стає їхній “русский мир”. Українська література становила загрозу Московській імперії тоді, українська мова становить загрозу путінській неоімперії і його “русскому миру” тепер.
Для наших сучасників найбільш актуальним сьогодні є його “Чорна рада” (повна назва “Чорна рада. Хроніка 1663 року”) – перший історичний роман українською мовою, вперше виданий повністю Пантелеймоном Кулішем у 1857 році.
Куліш, осмислюючи історичні реалії в “Чорній раді”, ніби зумів “заглянути в майбутнє”. Він попереджав до чого може призвести тріумф популістських ідей. Ці ідеї дали про себе знати особливо під час “визвольних змагань” у 1918–1921 років. Їх так чи так використовували лідери Центральної Ради. Під їхнім впливом перебували лідери Директорії, які зруйнували Гетьманат Павла Скоропадського, а свою повноцінну державу так і не змогли створити. Дезорганізацією українських державних інститутів найкраще скористалися більшовики. Вдаючись до популістських комуністичних гасел, обіцяючи віддати землю селянам, заводи – робітникам, вони зуміли прихилити на свій бік немалу частину українців. Без цього більшовики не змогли б утвердитися на українських землях. А далі був кривавий терор і Голодомори…
Але попередження про шкоду популістських ідей, про які писав Куліш у “Чорній раді”, не дуже розуміють навіть і сучасні українці. Популізм й надалі буйним цвітом квітне в нашому сучасному політичному житті. До певної міри “Чорна рада” описує те, що відбулося з Україною у 2019 році і… триває досі!
Безсмертні слова Куліша із “Чорної Ради” є посланням кожному українцю дня нинішнього: “І промишлять об собі своїм розумом. Оддай усе за Вкраїну, оддай худобу, не пожалуй рідних дітей та й нічого не бажай од України, ні чести, ні багатства, оттоді покажеш, що її любиш! Ось нехай лиш Господь нам допоможе зложити докупи обидва береги Дніпрові, тогді ми позаводимо усюди правнії суди, школи, академії, друкарні, піднімемо Вкраїну вгору і возвеселим души тих великих кийовських Ярославів і Мономахів!”
За сприяння департаменту культури й туризму, національностей і релігій Чернігівської облдержадміністрації журналістська братія змогла долучитись після музейного комплексу “Ганнина Пустинь” до оглядин ще однієї туристичної перлини історичної Чернігівщини – Національного історикокультурного комплексу “Гетьманська столиця” в Батурині. Він ось, у Бахмацькому районі – фантастичний палац Розумовського! Після нього та після відвідування Національного історикокультурного комплексу “Гетьманська столиця” загалом ще більше поважаєш Віктора Андрійовича Ющенка, адже саме він розчистив, як джерело, це місце нашої сили, героїзму і безсмертної слави.
Наостанок Батурин вражає відвідувачів ще одним нещодавно відкритим музеєм нашого славетного земляка – мандрівникамореплавця МиклухоМаклая.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment