Світлій пам’яті Василя Шпіцера — просвітянина, голови міста Львова у 1990-1994 роках, громадського діяча

Об’єднання Галицького району м. Львова ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка з глибоким сумом повідомляє, що 27 серпня ц.р. на 74-му році життя відійшов у засвіти вірний син України, відданий патріот, просвітянин Василь Шпіцер, котрий, як на посаді голови міста в 1990-1994 роках, так і на просвітянській ниві всі свої творчі сили безкорисливо офірував рідній Батьківщині в ім’я відродження духовної та історичної пам’яті українського народу. Низько схиляємо голови в знак пам’яті про Велику Людину — Василя Шпіцера. Його віра у вічні ідеали “Просвіти” й Соборної України будуть завжди надихати нас до щоденної кропіткої праці в ім’я торжества української ідеї на нашій землі.

Василь Шпіцер народився 23 червня 1947 року в с. Нижня Лукавиця Стрийського району Львівської області. Закінчив з відзнакою Стрийську СШ № 10, Львівську Політехніку, аспірантуру Московського авіаційного інституту, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник. Автор понад 50ти наукових робіт, зокрема 25 винаходів.
З початком горбачовської перебудови Василь Шпіцер долучився до активної громадської діяльності. Свою подвижницьку просвітянську працю він розпочав у 1988 році зі створення з друзямиоднодумцями осередку Товариства української мови у Львівському науководослідному радіотехнічному інституті, де його, кандидата технічних наук, старшого наукового співробітника обрали головою осередку. Він був делегатом Установчого з’їзду Товариства української мови імені Т. Шевченка в Києві та членом президії Львівської обласної організації ВУТ “Просвіта”, брав участь у роботі установчої конференції Руху у Львові. У 19901994 роках — він депутат і член президії Львівської обласної ради, міський голова Львова.
На першій сесії Львівської міської ради першого демократичного скликання 3 квітня 1990 року депутат В. Шпіцер зачитав проект ухвали “Про застосування українського національного прапора в місті Львові”. Після голосування депутатів одразу ж над Львівською Ратушею було піднято національний синьожовтий прапор при велелюдному натовпі львів’ян під спів ще забороненого тоді гімну “Ще не вмерла України…”. А 4 квітня 1990 року депутати обрали його міським головою.
За головування у Львові просвітянина Василя Шпіцера (про що він пише у своїй книзі “Рікою пам’яті”) місто було очищено від радянської символіки, російськомовних вивісок та афіш; відновлено історичні назви вулиць і перейменовано ті, що були названі іменами людей, непричетних до Львова, або й ворогів українського народу; встановлено пам’ятники Товариству “Просвіта” до 125літнього ювілею, Тарасові Шевченку, Михайлові Грушевському, започатковано будівництво пам’ятника жертвам комуністичних злочинів; встановлено пам’ятник жертвам єврейського ґето; демонтовано пам’ятники ідолам злочинного радянського режиму — Леніну, Галану, Кузнєцову; повернуто храми ГрекоКатолицькій відновленій церкві (першою чергою катедральний собор Святого Юра та Митрополичі палати) і мирно залагоджені міжконфесійні конфлікти; впорядковано могили січових стрільців і розпочато відновлення Стрілецького меморіалу на Янівському цвинтарі; території Личаківського цвинтаря було надано статус історикокультурного заповідника. Також були надані приміщення всім наявним тоді у Львові українським патріотичним організаціям та партіям (в тому числі і теперішньому об’єднанню Галицького району м. Львова ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка на пл. Ринок, 7), товариствам і організаціям національних меншин (російській, польській, вірменській, угорській, німецькій і ін.). Можна ще багато чого додати, за чим стоїть щоденна кропітка праця міського голови.
В 2011 р на сторінках видання “MediaStar Топ100” фахівці, оцінюючи на той час рейтинги 4х голів міста Львова, перше місце віддали Василеві Шпіцеру. “Василь Шпіцер запам’ятається як перший з голів за часів Незалежної України, якому дістався у спадок радянський Львів, але, не маючи можливости опертися на досвід попередників, йому довелося перетворювати його в європейське місто”, — писало видання.
Після головування пан Шпіцер, змінивши місце праці, не залишив громадську діяльність, зокрема і в Товаристві “Просвіта”. З того часу багато років працював з архівними матеріалами, вивчаючи і висвітлюючи життєвий шлях патріотів своєї малої батьківщини – Стрийщини.
У 2004 році у співавторстві з Володимиром Морозом вийшла його ґрунтовна книгарозвідка “Крайовий провідник ОУН Володимир ТимчійЛопатинський” (про рідного стрия дружини Наталі). В журналі “Дзвін” у 2006 році була опублікована стаття В. Шпіцера про польового священика, майора 55го полку, де служили січові стрільці, отцякрилошанина Семена Шпіцера (брата його дідуся Прокопа), що був нагороджений високими державними відзнаками; у 2007 р. – вийшло друком художньодокументальне оповідання “Мати повстанця” (історія боротьби воїнів УПА з с. Нижня Лукавиця Петра Одинака та його брата Тимофія); у 2008 р. у “Дзвоні” було опубліковано документальну повість пана Василя про отцямитрата Андрія Білецького (родича дружини по материній лінії), який чверть століття служив генеральним вікарієм Митрополита Андрея Шептицького.
В 2011 році вийшла брошура В. Шпіцера “Колаборанти”. У цій розвідці, підготовленій на базі матеріалів, поширених у доступних джерелах, автор постарався відхилити ширму з написом “український колабораціонізм” і показати приховані за нею деякі відомі, але старанно замовчувані факти співпраці з нацистами інших народів як на державному, так і на особистісному рівнях. Василь Шпіцер в цьому ж році спричинився до відкриття пам’ятника Крайовому провіднику ОУН на західноукраїнських землях Володимиру ТимчіюЛопатинському та його побратимам, що загинули в нерівній боротьбі з енкаведистами в с. Грабовець Стрийського району на Львівщині.
Часопис Львівського відділення Національної Спілки письменників України “Дзвін” визнав Василя Шпіцера найкращим публіцистом 2012 року, присудив йому звання лауреата премії імені Романа Федоріва за серію публікацій, серед яких найвагомішою названо і публіцистичну працю “Колаборанти”. (Від редакції: Ця та інші статті В. І. Шпіцера друкувалися в “Слові Просвіти”).
Пан Шпіцер – упорядник матеріалів “Поховання просвітян на Личаківському цвинтарі”, могилами яких “Просвіта” Галицького району м. Львова опікується вже багато років. В названій брошурі ви знайдете зібрані відомості не тільки про місце поховання і фотографії могил просвітян, але й коротку інформацію про їхню подвижницьку працю в “Просвіті” і НТШ.
У 2014 році вийшла в світ його книга “Рікою пам’яті”, про яку в передмові заслужений журналіст України Олександр Масляник писав: “Це нотатки на зламі епох, спогади про всеукраїнський здвиг і розпад радянської імперії, відновлення Незалежности…”. Також це розповідь автора про свою працю на посаді міського голови Львова, “яку доводилося виконувати у складних історичних умовах на першому етапі побудови Незалежної України”.
У 2016 р. “Просвіта” Галицького району м. Львова мала за честь презентувати на Форумі видавців у Львові чергову книжку п. Шпіцера “Україна і “московскоє время”, у якій автор зібрав свої публіцистичні статі та праці, які він написав, реагуючи на неординарні події, що мали місце в процесі розбудови України як незалежної держави. Його публіцистика  це реакція небайдужої людини на актуальні суспільні проблеми сьогодення в нашій державі.
У 2017 році ми вітали нашого славного просвітянина з нагоди 70річчя від дня народження. Високу просвітянську нагороду, медаль “Будівничий України” від республканської “Просвіти” вручив ювіляру голова ЛОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Ярослав Пітко. У цьому ж році пан Шпіцер запросив просвітян на урочистості, організовані грекокатолицьким клубом, членом якого він був, з нагоди освячення відновленої таблиці на відреставрованій Митрополичій капітулі УГКЦ на Личаківському цвинтарі, де спочивають митрополити, єпископи, митрати і крилошани церкви. Це була радісна і урочиста для нього подія, оскільки В. Шпіцер і тут долучився своєю працею в архівах, де віднайшов, уточнив і виправив прізвища на відновленій таблиці похованих видатних діячів УГКЦ, що служили Богові й Україні.
Та важка хвороба підкосила його здоров’я, серце, в якому горів незгасимий вогонь любові до України, друзів і рідних, перестало битися. Його душа приєдналася до душ вірних синів України на Небесах. Сім’я втратила люблячого чоловіка і батька, друзі і товариші — чесного, щирого і скромного побратима.
Хай пухом буде Вам рідна земля на Личакові у Львові!

Марія Павлюк,
голова Ради Об’єднання
Галицького району м. Львова ВУТ “Просвіта”
імені Тараса Шевченка

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment