Творчі пошуки Володимира Рака

Едуард ОВЧАРЕНКО
У Музеї гетьманства відкрили виставку художника Володимира Рака “Думи гетьмана”. Свою нову виставку митець присвятив 29-й річниці Незалежності України.

Майбутній художник народився у селі Васильки на Полтавщині в родині військовослужбовця та вчительки. Батьки були художникамиаматорами. Мати – Анастасія Трохимівна Рак – заслужений майстер народної творчості України, лауреат премії імені Катерини Білокур.
Доля склалася так, що дитячі роки Володимир прожив далеко від України – на Зеленому Клину. Там почав студіювати графіку. 1974 року повертається в Україну. Продовжує малювати, розширює коло однодумців, серед яких –Володимир Лобода і Віктор Соловйов. Вони стають його найближчими друзями і натхненниками. Опинившись в столиці, Володимир працює на Київському комбінаті монументальнодекоративного мистецтва, згодом самостійно виконує монументальні роботи і розвивається, як незалежний художник.
Після проголошення Незалежності Україні бере участь у всеукраїнських виставках. Мав персональну виставку графіки у Полтавському краєзнавчому музеї 2007го року. У Музеї Івана Гончара наступного року відбулася його персональна ювілейна виставка. Із 1994 року й донині – працює старшим науковим співробітником Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”.
У 2018 році у цьому ж музеї він презентував розгорнуту виставку “Ланка” до свого 70річчя. Тут були представлені малярські та графічні роботи, а також авторські фотографії. Нова виставка у Музеї гетьманства представляє переважно графічну частину його творчого доробку.
– Свого часу у Музеї гетьманства відбулася персональна виставка моєї мами, – розповідає художник, – а провести тут мою персональну виставку запропонувала директор музею Галина Ярова.
Виставкова зала тут невелика, камерна. Зі своєї колекції обрав роботи, що стосуються козацької теми. Обдумуючи концепцію виставки вирішив підняти тему “Лідер і народ”. Всього відібрав близько двадцяти робіт, які переважно створені в минулі роки. Тоді активно розробляв козацьку тематику.
Я родом з Полтавщини, з села, що входило в Сенчанську, а згодом в Лубенську сотню. Люди нашого села ніколи не були кріпаками. Звідси традиція козацтва, з якою пов’язаний весь мій рід. Дід з шаблею пройшов усю Першу світову. Частини з представлених на портретах людей вже немає на цьому світі. Щасливий, що жив з ними поруч. Це люди, які створювали повоєнну матеріальну культуру, які зберегли наші традиції. Саме завдяки їм я полюбив українську мову і українську культуру. Адже на Далекому Сході я був відірваний від своєї культури. Серед зображених на портретах людей наш родич Андрій Верховський, який працював ветеринаром. Недалеко висить портрет світлого хлопця Віктора Дігтяря, який передчасно пішов із життя.
Аби оживити виставку, я також представив краєвиди, де ці люди живуть. Крім графічних робіт, разом з директором музею, ми обрали для виставки ще й одну живописну.
Під час відкриття виставки я розповів, що у своїй творчості розвиваю ідеї експресіонізму, Володимира Лободи та бойчукізму. Один з глядачів сказав, що я продовжую творчість Василя Седляра. Так воно насправді і є.
На Далекому Сході я бачив багато східного мистецтва. Ці спогади живуть у мені всі ці роки. На мене вплинула далекосхідна культура. Під час навчання у Москві вивчав європейську культуру, зокрема, німецьку і французьку. Представлені на виставці роботи – це синтез різних шкіл, пропущений через мою свідомість, розум і душу.
Намагаюся у доступній формі подавати інформацію, яка неприступна слову, Образ створюється узгодженими лініями, різноманітними ударами пензля… одним словом напрацьованою системою. Форма виконання повинна передати тривогу і драму. Напруження того часу.
У концепцію виставки я заклав далекосхідну ідею – ілюстрування цих робіт власною поезією, як це робили художники на Сході. Я читав свої вірші, а допомагав мені відомий виконавець, заслужений артист України Борис Лобода. Крім моїх віршів він читав поетичні твори інших авторів, присвячені темі патріотизму і козацтва.
Зараз я збираю матеріали і готую виставку живопису (можливо представлю на ній і деякі графічні роботи). Це будуть портрети людей з покоління, яке пішло у засвіти буквально у нас на очах. На жаль суспільство про них дуже швидко забуло. Це буде виставкаподяка, виставкаспогад про тих людей, які формували мене і моє покоління.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment