Духовний закон нації

Степан ВОЛКОВЕЦЬКИЙ,
голова правління Івано-Франківської ОО ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка
Ярема ПЕТРІВ,
заступник голови правління Івано-Франківської ОО ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка
Українська національна ідея, як і національні ідеї інших держав, це система цінностей, що становить підґрунтя життєдіяльності, оберігає від занепаду, окреслює духовні відмінності від інших націй. Всі передові європейські держави сформувалися на основі своїх національних ідей. Кожна з націй західного світу має свою історичну традицію, яка складалася віками. Ця традиція включає в себе спільність мови, культури, віри, особливостей менталітету, відчуття Батьківщини тощо.

Національну ідею як духовну основу держави цілісно висловити словами не просто, бо символічні цінності мають не лише раціональний, але й прихований духовний зміст. Символічна сутність української ідеї максимально чітко висловлена у всім відомому вітанні: “Слава Україні!” – “Героям слава!”. Героями зазвичай стають особистості. Значущість української ідеї знайшла узагальнення в роздумах провідника ОУН Степана Бандери: “Це уклад позитивних ідей і вартостей, які визначають зміст і форми життя та розвитку народу й одиниці в усіх ділянках, визнають їхню творчу ролю у вселюдському поступі”. Отже, українська національна ідея (далі — УНІ) є формою прояву національного духу і настанов для суспільства щодо її реалізації.
Вислів “національна ідея” вперше використовує український письменник, поет, філософ Пантелеймон Куліш у 1879 р., проте її формування слід віднести до часів Київської Русі, бо саме тоді почали формуватися духовні засади буття української людини, суто українські духовні традиції, мови, культури, віри, відчуття спільноти, християнські цінності, поняття честі і гідності. УНІ успадкувала християнські цінності, а саме пріоритет духовного над матеріальним, що здатна реалізувати лише особистість.
Чому поляки не сперечаються щодо змісту своєї польської національної ідеї – бо вони виховані так, що кожен з них від народження знає, що він “ jestem polakem”. Те саме можна сказати про інші сформовані нації: німців, англійців, японців, росіян… Українська нація століттями не мала своєї держави, на нашій землі панувала ідеологія й інтереси чужинців. Але прийшов час історичної справедливості. Маємо впроваджувати нашу українську національну ідею, найперше усвідомленням нашої історичної самобутності. Виходимо з того, що у світі не має іншої країни, окрім України, де би могла бути реалізована українська національна ідея.
Одним із головних завдань будьякої національної ідеї є розбудова незалежної держави. Українська національна ідея не є винятком. Українці здобули державу, але російська імперія не може з цим примиритися і розв’язала війну проти України. Українська ідея як духовне явище перейшла в нову фазу: консолідувати націю на розбудову держави європейського типу з наданням людині економічних, політичних, правових, культурних можливостей для самореалізації. Українська ідея суттєво відрізняється від європейських національних ідей тим, що підкреслює значущість особистісного буття: свобода (“душу й тіло ми положим за нашу свободу”), честь, гідність, можливість духовного розвитку людини. Українська ідея з її орієнтацією на особистісні цінності робить її привабливою і відповідає потребам та інтересам представників інших націй та етносів. Це підтверджує Революція Гідності, війна на сході України, коли українська ідея згуртувала навколо себе грузинів, вірмен, євреїв, білорусів, росіян, українців з іноземним громадянством. Особистісні цінності української ідеї близькі іншим націям і в цьому її сила й привабливість.
УНІ не зводиться лише до добробуту, соціальної справедливості, правової демократії тощо. Вона акцентує увагу на значущості людських цінностей: повазі до людської особи, особистій свободі у поєднанні з відповідальністю перед Богом, власною нацією, повага до культурної й мовної самобутності іншої людини.
Як правило, будьяку національну ідею представляють найкращі представники нації – особистості, УНІ не є винятком, оскільки реалізовується особистостями.
Акцент на людині вимагає уважно проаналізувати її соціальнопсихологічні, політичні та духовні якості. УНІ успадкувала надбання світової філософської думки. Так у китайській, грецькій, римській, середньовічній християнській філософії мислителі виокремлювали ступені духовного розвитку людини: тілесна (земна), посередня (зовнішня, душевна) і особистість (внутрішня, духовна) людина. Поняття особистості у цьому підході означало вищій ступінь інтелектуальної й духовної досконалості. Філософи вважали, що пріоритет у суспільстві і влада у державі має належати досконалій людині – особистості, яка здатна діяти в інтересах суспільства й дотримуватися моральних норм. Особистість була проголошена істиною буття. Соціальнополітичним змістом цієї концепції було відсторонення посередньої людини від влади, бо якраз вона є носієм хаосу. На сьогодні це обґрунтовано як концепція особистісного буття.
Людина з позиції зазначеної концепції в процесі власного розвитку може пройти такі ступені духовного зростання, а може зупинитися на одному з них: залежна людина; посередня людина; особистість.
Залежна людина спонукається переважно матеріальними потребами, нехтує моральними принципами та релігійними нормами. Цей тип людини відчуває залежність від інших людей, представників влади, плазує перед ними у прагненні отримати більше матеріальних благ. Люди цього типу піддаються впливу засобів масової інформації, зовнішнього середовища, зокрема антиукраїнської пропаганди, і можуть бути використані у боротьбі проти Української держави.
Посередня людини спонукається економічною, політичною, правовою, моральною вигодою, задля цього докладає зусилля, щоб бути обраною до органів влади чи призначеною на керівні посади. Вона нехтує проблемами держави, інтересами інших людей, пристосовуючись до чинної соціальнополітичної ситуації.
Особистість – це вищий рівень духовного розвитку людини, яка творить добро, нейтралізує зло, відчуває повну відповідальність за наслідки своєї діяльності. Вона створює соціальнополітичні умови для розвитку всіх членів суспільства, вбачає сенс свого життя в служінні іншим людям, нації, державі. Формування особистості було в центрі уваги українських філософів, діячів культури, громадськополітичних, військових діячів.
Хоч ступені духовного розвитку мають досить усталений характер, людина завдяки самосвідомості та власним зусиллям здатна змінити свій спосіб життя, подолати негативи залежної й посередньої людини і досягти ступеня особистості.
Зміст Української національної ідеї вкладається в три слова: “Особистість – принцип буття”. УНІ спрямовує суспільство і державу скеровувати свої зусилля на виховання й пошук особистостей, здатних спонукатися інтересами української нації та держави задля надання їм пріоритету при обранні на виборні посади, при доборі кадрів і просуванню по службі на посади в органи державної влади, місцевого самоврядування, керівників різних рівнів в ЗСУ, МВС, СБУ, міжнародних зв’язків, антикорупційні органи та на інші посади, при вступі на які особа складає присягу вірно служити українському народові.
Тепер, під час обрання на державні посади, дуже часто це не враховується. Спонукання інтересом суспільства і держави є єдиним й абсолютним підґрунтям, що дає право публічній особі на політичну й державну діяльність. Громадські об’єднання в реалізації УНІ, зокрема у пошуках і підтримці особистостей, мають відігравати першочергову роль.
УНІ націлює громадськість, що обирати депутатів і, зокрема, президента, треба не за обіцянки, а за результати їхньої діяльності за попередній період та наявний професійний, інтелектуальний, духовний потенціал. Суспільно значущі результати є абсолютним критерієм політичної і професійної підготовленості / непідготовленості кандидата. Діяльність політика і державного службовця має здійснюватися в межах національних інтересів, як поєднання економічних, політичних, правових, моральних і духовних потреб людини й суспільства. Визнання суспільного інтересу за підґрунтя УНІ дозволить відмежувати інтереси суспільства й держави від економічної, політичної, правової вигоди окремих суб’єктів публічної діяльності.
У концентрованому вигляді УНІ охоплює економічні, соціальнополітичні, ідеологічні, духовні й релігійні аспекти життєдіяльності української нації: формування соціальноорієнтованої економіки, правової держави, збереження національних традицій, розвиток української мови й культури. Досягнення цих цілей можливо лише за умов пріоритету особистості в суспільстві й державі. Українцям потрібні провідникиособистості, котрі здатні повести за собою народний загал і нести повну відповідальність за реалізацію української національної ідеї.
Її філософським підґрунтям є пріоритет духовного над матеріальним та ідея особистості. Пріоритет духовного означає, що в суспільстві пріоритет має належати особистостям, здатних діяти в інтересах суспільства, які є в кожному стані та верстві суспільства.
УНІ – це сукупність філософських, політичних і моральних принципів, скерованих, з одного боку, на формування в громадянина особистісної позиції, яка конкретизується в його здатності бути спонукуваним інтересом суспільства як власним, бути активним суб’єктом політичного, громадського й культурного життя, а з іншого, – утворення особистісної атмосфери в суспільстві. УНІ повною мірою відповідає потребам народних мас. У разі ослаблення впливу УНІ посередня людина має можливість маніпулювати свідомістю громадян, залишаючи їх пасивними економічними і політичними суб’єктами, не створює умов для свідомої економічної, політичної й громадської діяльності.
Основою УНІ є особистість, яка прагне вдосконалення українського суспільства, а тому має всі підстави для позитивного її сприйняття всіма громадянами. Поперше, вона продовжує тисячолітню традицію побудови української держави на основі ідеї гуманізму і демократії. Подруге, повертає до життя ідеал людини, яка прагне вдосконалення як для себе, так і суспільства. Потретє, відкриває шлях тим, хто здатний діяти в інтересах держави й суспільства, і, навпаки, закриває тим, хто використовує людину як засіб маніпулювання, а державу як механізм збагачення. Почетверте, відповідає українській філософській і соціальнополітичній традиції, що орієнтувалася на формування досконалої людини. Загальнонаціональне визнання УНІ сприятиме відстороненню від влади посередньої людини, яка за її психологічним, інтелектуальним і духовним потенціалом не здатна діяти в інтересах нації.
УНІ синтезує надбання новітніх європейських ідей.
Основні положення Української національної ідеї:

  1. Підґрунтям суспільнополітичного життя є концепція ступенів духовного розвитку людини, що структуруватиме суспільство і робитиме його максимально прозорим.
  2. “Особистість – принцип буття” є духовним законом суспільного, політичного життя й державного будівництва.
  3. Суспільний інтерес є єдиним критерієм у процесі прийняття рішень у будьякій сфері життєдіяльності.
  4. Пріоритет моралі над політичною доцільністю.
  5. УНІ має бути основою діяльності політичних партій і громадських організацій.
    Основні положення української національної ідеї потребують закріплення на законодавчому рівні, що утворить підґрунтя для упорядкування громадського, політичного й державного життя, підготувати критичну масу особистостей для успішного розвитку суспільства.

У статті використано концепцію Володимира Сабадухи, висвітлену у працях “Українська національна ідея та концепція особистісного буття” (2012), “Метафізика суспільного та особистісного буття” (2019).

На знімках:
ІваноФранківські просвітяни

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment