Сергій ВАКУЛИШИН,
м. Київ
Попри комуністичну політикопропагандивну мету, відзначення “1500річчя Києва” вибухово підсилило інтерес киян до свого міста, розширило обрії його сприйняття далеко поза “Динамом” та “київським тортом”. Пам’ятаю аншлаги в Будинку архітектора, на лекціях провідних археологів, істориків, мистецтвознавців…
У середині 80х подібні аншлаги зазнав Будинок науковотехнічної пропаганди: з ґрунтовними лекціями про новий Генплан розвитку Києва виступили його творці М. Дьомін та Є. Лішанський. Дякуючи за унікальні відомості “з перших рук”, хтось із слухачів поцікавився, де можна ознайомитися з матеріалами у повному обсязі. Архітектор Дьомін відхилив таку можливість, назвавши своє дітище державною таємницею.
Генплан 1986 року було розраховано до початку ХХІ ст., але 1992 року він утратив чинність.
Почалося десятиріччя імпровізації. Споруджено житловий квартал для совєтських військовиків, виведених з країн колишнього “соцтабору”. Розпочато розвантаження секретного лісового арсеналу, понаднормово напханого щойно 1989 року. Скасовано надпотужну лісову совєтську “глушилку” європейських радіостанцій. Прокладено автостраду вздовж “КиївВолинського” (повідомили: аеровокзал залишається тут, а літаки відправлятимуться з Василькова). Обладнано гірськолижний комплекс майже в центрі міста. Здійснено хижацькі лісові рубки (покладено край кліматичному раю ПущаВодиці). Захоплено силовими структурами дитячі приміські оздоровниці. Місто заплямовано неозорими комерційними базарами (щовихідними — два мільйони відвідувачів).
Меркомуніст Косаківський пролетів понад Києвом на гелікоптері, одноосібно видивляючи резерви для житлового будівництва. Цей діяч подарував киянам карикатурне Співоче поле (нині обнесене ґратами на прохання керманичів одіозної Церкви, — щоб унеможливити захоплення з тилу “їхньої” Лаври “націоналістами”.
Мерпопуліст Омельченко вкрив Софіївський майдан суцільною бетонною плитою, що призвело до посиленого нагріву влітку та просідання природного ґрунту (чи не це спричинило тріщини Собору?). Цей діяч завдав нищівного удару трамвайному комплексу, чим унеможливив безпересадочний транспортний зв’язок ряду околиць з історичним центром та позбавив центральну частину міста надійного засобу пересування. На вимогу донецького клану він пересунув межі охоронного статусу лісової Феофанії задля заснування планованої резиденції Януковича, почав розбазарювати земельні ділянки лугопарку Жукова острова, вирубав понад 20 га вікового лісу для будівництва депо метрополітену, хоч за генпланом воно мало бути на проспекті Бажана (намивний берег Вірлиці)…
Венеційський острів — колишній ПКіВ “Гідропарк” — перетворено на хаотичне містечко сумнівних з морального погляду й екологічно шкідливих годувальнорозважальних точок. Інститут комунальної гігієни ім. Марзеєва не пристав на мою пропозицію з’ясувати реальні параметри творимої шкоди для населення. Адже протягом більшої частини року парк вивергає — з пізнього вечора аж до світанку — надпотужні децибели звукового супроводу. За 20 років підточено здоров’я багатьох людей, а школярів Русанівки вирізняє підвищена дратівливість.
2002 року розроблено й за рік затверджено новий генплан. У ньому фахівці інституту “Київпроєкт” визначили містобудівні проблеми, пов’язані з урбанізацією міста, інтенсифікацією шляхів використання міського терену, збереженням та відтворенням міського ландшафту. Найважливішою проблемою було визнано забезпечення населення житлом на рівні світових стандартів.
На відміну од совєтських часів, цей генплан не становив державної таємниці. Пристойні картографічні версії стали доступними в рік набуття ним чинності — 2005го. Грамотне кольорове вирішення увиразнювало головні складові терену: житло різної поверховості, промислові зони, об’єкти суспільного значення. “Концепція містобудівного розвитку центру Києва вимагає вирішення принципових проблем, —наголошував Олексадр Невелєв, директор НДІ соціяльноекономічних пролем міста. — Поперше, це охорона історикокультурного спадку; подруге, формування його комплексної архітектурнопросторової композиції; потретє, регулювання висоти забудови (до 40 метрів)”.
Завдання генплану належало виконати до 2020 року. Отже, є підстава для підсумків.
Щодо цитати п. Невелєва. Зроблено все навпаки: історикокультурний спадок понівечено, висотність забудови “зашкалює”.
Щодо промисловості. Незабутній професор Джеймс Мейс застерігав ще 1999 року: індустріяльні велетні, успадковані од військовопромислового комплексу СССР, ніколи не стануть конкурентоспроможними! Ця думка йшла врозріз із позицією анонімних авторів тогочасної Концепції перспективного розвитку міста, які висловлювали впевненість, що київські літаки, траулери, річкові суда, екскаватори, верстати, обчислювальні машини та радіоапаратура і надалі залишатимуться “високоефективними і конкурентоспроможними”. Підсумок сьогодення загальновідомий: лише “антоновці” пропонують керівництву держави та Міністерству оборони закуповувати їхні насправді високоефективні літаки.
Доречно тут ще раз згадати рівень компетентності команди п. Омельченка, точніше, його заступника В. Кирьяна, що одночасно опікувався столичною освітою та промисловістю (!?). Оглянувши садибу київських літакобудівників, цей урядовець невдоволено відзначив “надлишок вільної площі”, зайнятої, як відомо, не лише виробничими корпусами, а й льотним полем з безпечною санітарною зоною…
Всупереч генплану, визріла тенденція примусової заміни промислових майданчиків на житлові. Як приклади, згадаю інноваційну овочеву фабрику на Нивках, лівобережний молочний завод, фабрику сучасних офісних меблів на Академмістечку, “Веркон” на Ґалаґанах, дарницький “Вулкан”, деміївську промзону. Буквально за рікдва до раптового закриття ці підприємства успішно нарощували випуск продукції на дбайливо оновлених виробничих потужностях.
“Чим відрізняється монстр від модернізації? — запитував американський географ Роман Цибрівський. — Відповідь: монстри завдають шкоди громаді, історії та збереженню історичних пам’яток міста, міському довкіллю та краєвиду”. За цими ознаками міст понад Володимирським узвозом, дітище мераолімпійця, є справжнім монстром. Ясна річ, генплан його не передбачав. (У рекомендаціях науковопрактичної конференції 2001 року “Київ у ХХІ ст.: стратегія розвитку” йшлося про “збереження і відновлення історичного центру міста, який втілює в собі неповторні, притаманні лише Києву риси історичного міста, що роблять його впізнаваним у світі та надають специфічної Київської особливості”. Це, власне, є переспівом “формули Києва”, запропонованої Юрієм Асєєвим у 80ті роки.)
Не передбачав генплан і неозорої котеджної забудови лукових просторів КончаЗаспи. Щоправда, позначаючи на мапі збережене природне довкілля, фахівці “Київпроєкту” керувалися установкою про розширення міської смуги. Не сталося. Пріснопам’ятні апетити керманичів Київської області призвели до невідворотного стану, про який прийнято казати: маємо те, що маємо. Вздовж штучно законсервованих столичних меж виникли численні, офіційно кажучи, селища міського типу: Гатне, Горенка, Княжичі, Петропавлівська та Софіївська Борщагівка, Підгірці… Замість одноманітних котеджних кварталів творці генплану пропонували, наприклад, біля Гатного — промисловий майданчик та (периферійний, але київський) громадський центр, а до столичної залізничної станції Підгірці мала прилягати ціла промзона.
Картографічна версія генерального плану подавала кілька нових мостів через Дніпро. До речі, два з них (повз острови Муромець та Жуків) перенесено з генплану 1986 року! Вже сьогодні транзитні авта мали б можливість рухатися поза Києвом — завдяки мосту навпроти ДВС, а транзитні потяги — залізничним мостом повз Ольжин острів. Спорудження капітального мосту через велику ріку триває довго. Якщо припустити, що, поперше, влада схаменеться і вже наступного року розпочне будівництво, подруге, споруджуватиметься одночасно пара мостів, — то справу буде поліпшено в туманному майбутньому. Якщо ж будуватимуть поодинці, то стрічку на останньому мосту перерізатиме президент у другій половині сторіччя.
Все залежить від бажання. Для президента Януковича дуже швидко влаштували швидкісну трасу — від резиденції “Межигір’я” до державних дач “КончаЗаспа”, з 5ма новими розв’язками і мостом понад гаванню. (Адміністрація столичного керманича Попова ніби не відала про існування хронічних заторів в інших точках правобережжя та на мільйонному лівобережжі. Найсумніше в тому, що “на килим” до В. Ф. почали літати на гелікоптерах).
Утім, важливішим для бідних верств є розвиток метрополітену. За генпланом, сьогодні столична підземка завдовжки 90 км мала би мати 70 станцій. Реальні показники набагато скромніші: майже 70 км, 52 станції. Немає обґрунтованих фахівцями дільниць на Виноградарі та до яготинської електрички, ані 4ї (підземної) та 5ї (лівобережної) ліній.
Чи знають місцеві мешканці Лісового та Микільської Борщагівки, чого деякі вулиці, а саме — Роллана та Волкова — занадто широкі? А того, що проєктувальники 60х — 70х років готували їм долю магістральних: вулиця імені космонавта мала бути частиною малої кільцевої (Броварське шосе — Рибальський Острів), а вулиця імені письменника — дублером Великої Кільцевої. Щоправда, в останньому випадку на ній потрібно було спорудити дворівневі розв’язки. А розв’язки чомусь не подобаються владам від часів СССР і до сьогодні. Житловий район Оболонь, наприклад, мав би мати їх удвічі більше, ніж зараз.
Чи знає сучасна молодь походження слова “маршрутка”? Повна назва виду транспорту — “маршрутне таксі”. Колись вони, не дублюючи наземний транспорт, обслуговували клієнтів готелів, мешканців віддаленого військового селища, службовців офісу обласного КҐБ… Під час хазяйнування п. Омельченка це поняття розповсюдили на комерційні мікроавтобуси, що допомагали рейсовому транспорту. Власники проїзних квитків та пенсіонери знали: якщо пройшла “маршрутка”, то слідом підійде й комунальний автобус.
Сьогодні комунальний автобус — рідкісний релікт у спальних районах: йому передує десяток “маршруток”, змушуючи пільговиків чекати й півгодини. Чого це так? А того, що кілька автобусних парків за мерства Омельченка ЧерновецькогоПопова було знищено. Тож усі передвиборчі театралізації з обіцянками закупівлі нових автобусів — це мильні бульбашки. Автобуси час від часу таки закуповують, але лише замість списаних на брухт. Для “надлишку” немає місця…
Всі повідомлення про столичні новини за урядування Олександра Попова (201014) починалися словами: “Міська влада має намір”. Його команда уклала офіційний документ — “Стратегію розвитку міста”, обкладинку якого бачили відвідувачі головної виставкової зали Музею історії Києва. А також ініціювала створення якогось альтернативного генплану, якого ніхто не бачив.
“Зараз маємо абсолютне свавілля в захопленні територій, оскільки з’явився новий гравець — дикий бізнес, гравець не самостійний, сильно зрощений із владою, від якої й отримав дозвіл на свою неконтрольовану поведінку”, — зауважив Генріх Фільваров, очільник Інституту урбаністики. “Необхідно зробити так, щоб наш генеральний план забезпечував усім громадянам однаково комфортні умови життя”, — наполягає Володимир Нудельман, дійсний член Української академії архітектури. Вічна проблема: хто винен і як тепер чинити.
