Відкритий лист Предстоятелю Української Греко-Католицької Церкви блаженнішому Святославу Шевчуку

Чому замість національної солідарності толеруєте міжусобну ворожнечу?

Почнемо із нагадування загальновідомої істини, що причиною тривалих історичних поразок нашого народу стала його роз’єднаність – це було і в часи Княжої України, і в добу козаччини (Руїна), і в ході боротьби за Українську Народну Республіку.
У новітній історії змагань за Українську Самостійну Соборну Державу патріотичні сили зуміли зжити, подолати цю задавнену національну ваду. Наведемо декілька прикладів із міжконфесійних відносин українських православних та греко-католиків: 1988 року більше ста православних киян підписали звернення до Верховного Совєта СССР з вимогою легалізації Української Греко-Католицької Церкви. Через рік газета УАПЦ “Наша віра – Православ’я” опублікувала заяву виконавчого секретаря Української Гельсінської Спілки В’ячеслава Чорновіла про виняткову приналежність Собору Святого Юра греко-католикам. Подібними діями ми намагалися заснувати нове, братнє, християнське ставлення представників обох українських церков один до одного.
У ширшому національному контексті, кажучи словами видатного українського політика Михайла Гориня, долучились до символічного засипання річки Збруч – усього того, що ділило наддніпрянців та галичан; того, що наші спільні вороги намагалися століттями культивувати, поглиблювати, роз’ятрювати і використовувати для утримання нас в неволі.
Звісно, що подібні солідарні дії до нас ми спостерігали і з боку греко-католиків. В складних політичних обставинах сьогодення Предстоятелі Української Греко-Католицької Церкви і Православної Церкви України неодноразово демонстрували солідарність у підтримці національної єдності українського народу.
На жаль, змушені констатувати прикрий факт перегляду цієї національної солідаристської позиції.
Одним із найскладніших регіонів відродження українського православ’я є Слобожанщина. Упродовж тридцяти років українська громада Харкова працювала над відродженням рідної Церкви у краї. Позитивним наслідком цих зусиль стало створення Свято-Димитрівської громади та початок відбудови історичного храму.
Змушені визнати, що процес національного відродження не завжди лінійно зростаючий, нерідко його випробовують деструктивні виклики, падіння, одним із таких стала провокативна діяльність єпископа-розстриги Ігоря Ісіченка. Який “18 березня 2020 р. в розпал антивірусного карантину та всупереч чинному законодавству, – як стверджують представники харківської православної громади, – імітував проведення загальних зборів (єпархіального собору) Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, на якому, за його наполяганням, було проголошено намір приєднатися до УГКЦ…”
Засновники Свято-Димитрівської православної громади, як і ми, не заперечують права вільного вибору Ігоря Ісіченка, навіть якщо цей вибір опирається на обман, шахрайство і зраду своїх побратимів, він може йти куди йому заманеться, забравши з собою мізерне “іудине плем’я” послідовників. Але православні українці категорично “проти незаконної передачі споруди Свято-Димитрівського храму в місті Харкові, який із 90-х років належить православній громаді, іншій конфесії”. Бо Свято-Димитрівський храм належить не “купці пройдисвітів”, а православним харків’янам, він належить Православній Церкві України.
Ми сподіваємося, Ваше блаженство, що Ви розумієте це і діятиме в дусі великих ваших попередників – Шептицького, Сліпого і Гузара, для яких християнський і національний інтерес були мірилом їхніх вчинків.
Якщо ж переможе вузьколобий конфесійний егоїзм, і буде прийнято рішення про захоплення православного храму, то це буде сприйнято як ворожий виклик усіма православними християнами України.
Одночасно цей акт посилить позиції “русского міра” в регіоні, віддасть на поталу Російській Церкві усю православну Слобожанщину. Стане наочним аргументом для спекулятивних тверджень російської шовіністичної пропаганди про недопустимість переходу від РПЦ до ПЦУ, бо це нібито є лише “тимчасовим прикриттям для лукавого поширення унії”.
Ще раз хочемо наголосити, що заволодіння УКЦ православним Свято-Димитрівським храмом міста Харкова змусить і нас – православних українців, по новому подивитись на стосунки з греко-католиками.
Владико, у Харкові ваша Церква спорудила новий храм, який переважно стоїть напівпорожнім, виникає логічне питання: для чого вам ще й чуже майно, коли своєму не можете дати ради?
Наголошуємо, здобувши мале, ви втратите велике – нашу братську любов. Бо не може брат обкрадати брата, а той робити вигляд, що нічого не сталося.
Хай Господь благословить Вас на мудрі і корисні для усієї української громади вчинки!

Слава Господу нашому Ісусу Христу!
Слава Україні!

Олександр Гудима
Арсен Зінченко
Олександр Ткачук
Олесь Шевченко

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment