Добрий день, шановна редакціє тижневика “Слово Просвіти”!

Досі все ще невирішена мовна проблема в Україні все ж таки причетна до тих трагічних подій із сумнівними наслідками. Подальше зросійщення прибуваючих із глибинки у мегаполіси українців відкидає українську мову на задвірки нації. Я не перебільшую. Проживаю у повністю зросійщеному ще у 1й половині ХХ ст. Харкові 54 роки. Як проєктант в рамках авторського контролю за газовими родовищами, за ці роки багаторазово об’їздив Лівобережну Україну від Чернігівщини до Криму і знаю про ментальність жителів цієї частини країни. За півстоліття колись тимчасово “столичний” Харків дуже змінився як на краще, так і на гірше, але мова харків’ян незмінна – суржик.
Усі харків’яни українську мову розуміють, багато з них навіть добре знають, але спілкуються нею рідко (“какая разница?”), і це надовго! Втім, українською вже з відвідувачами частіше розмовляють (переважно молодь) у медзакладах, центрах послуг, книгарнях, банках, маркетах. Тобто, потрібен якийсь поштовх від влади в цьому напрямку. Згадуючи харківські майдани (ми їх підтримували як могли зі своїх пенсій, возили на авто щоранку продукти (гарячу їжу), тепле взуття з ринку, але досі пам’ятаю дуже відомих столичних артистів, які “прогинались” перед натовпом (“бо це ж російськомовні”), переходили на російську. Було сумно.
За півстоліття від харків’ян чую одні й ті ж запитання: “Вы преподаватель украинского языка и литературы?” “Вы нездешний, может с бандеровщины?”. Або “У нас в Харькове говорят порусски” (рідше). Моя відповідь — я гірничий інженер і проживаю в Харкові з 1965 року, як бачите, свою мову не забув.
Ця стаття написана ще рік тому. Є впевненість, що, дізнавшись правди, молоді українці швидше поставлять свою мову на перше місце у спілкуванні будьколи і будьде в Україні. Шкільна реформа – це надовго, бо в школи Харкова йдуть російськомовні діти. І можливо скоріше у наших ЗМІ зникне неприхована іронія про “співучу” мову, “стрибання” з мови на мову, іноді серед митців, багатьох політиків, і особливо ведучих передач.

Із щирою повагою
Іван Борисовець,
членкореспондент Української Нафтогазової академії,
м. Харків

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment