Цього забути не можна

Операція “ЗАХІД” — чергова спроба знищення українського патріотичного етносу 1939 – 1955 р.р.

Іван Шмигельський,
м. Ірпінь, Київська область

Таємна операція щодо виселення місцевих мешканців з території Західної України відбулася у кінці жовтня 1947 р. та отримала кодову назву “Операція “Захід”. Задум цієї операції належить заступнику міністра державної безпеки СРСР генераллейтенанту С. Огольцову та міністру державної безпеки УРСР генераллейтенанту С. Савченку, які у спільному листі від 24 травня 1944 р. на ім’я міністра державної безпеки СРСР В. Абакумова відзначили: “Виселення сімей оунівців та бандитів, як показав досвід, стало надзвичайно ефективним засобом боротьби з оунівським підпіллям та бандитизмом, значною мірою сприяло деморалізації підпілля та банд, підштовхувало до явки з каяттям, перешкоджало оунівським керівникам вербувати нових членів ОУН.., скорочувало базу прихильників, оскільки місцеве населення, знаючи про такий репресивний захід, як виселення сімей, відмовлялося надавати “бандитам” матеріальну допомогу”.
Ініціативу каральнорепресивних органів схвалило Політбюро ЦК ВКП(б) окремим рішенням від 13 серпня 1947 р. Реагуючи на відповідну партійну постанову, міністр держбезпеки СРСР В. Абакумов 22 серпня 1947 р. видав таємний наказ № 00430 “Про виселення сімей засуджених, убитих, активних націоналістів та “бандитів”, що перебувають на нелегальному становищі, з території західних областей України”.
Наказом передбачалося у розпорядження держбезпеки УРСР генераллейтенанта Савченка додатково виділити певну кількість підрозділів військ МДБ СРСР та навіть задіяти Саратовське училище військ МДБ. Усі передбачені наказом підрозділи мали прибути на територію України не пізніше 5го жовтня 1947 р., також виділялися 3 тис. військовослужбовців з корпусу та дивізії охорони на залізничному і водному транспорті, які мали бути тимчасово об’єднані у роти. Заступник міністра держбезпеки СРСР генералмайор Свінєлупов мав забезпечити перекидання на терени Західної України 3500 оперативних співробітників МДБ з різних регіональних підрозділів СРСР до 15 вересня. Відповідні армійські та державні структури готували необхідну кількість автомобільного та залізничного транспорту.
Спочатку операцію “Захід” планувалося провести у період з 10 по 20 жовтня 1947 р., замаскувавши підготовчі заходи. До наказу додавалася інструкція “Про організацію проведення виселення сімей активних націоналістів та бандитів із західних областей України”. У ній чітко зазначалося, що мають бути виселені повнолітні та неповнолітні члени сімей українських повстанців та їхні близькі родичі, які проживають спільно, докладно роз’яснювалися функції групи оперативних співробітників МДБ, що разом з представниками місцевих органів влади мають здійснити цей репресивний захід.
Одночасно з виданням наказу про проведення операції “Захід” міністр держбезпеки СРСР В. Абакумов надсилає шифротелеграму першому секретареві ЦК КП(б)У Л.Кагановичу та голові Ради міністрів УРСР М. Хрущову, у якій повідомляє, що від його відомства для координації операції “Захід” прибудуть: заступник міністра держбезпеки СРСР А. Блінов, начальник Головного управління військ МДБ СРСР П. Бурмака та генераллейтенант А. Вадіс. Передбачалося, що для проведення операції буде задіяно 15750 офіцерів та співробітників МДБ, МВС та 30 тисяч солдатів Внутрішніх військ МДБ.
Безпосередньо на територію Рівненської області для спільних дій з 81ою дивізією Внутрішніх військ МДБ (ВВ МДБ) додатково перекидалися 24й стрілецький та 8й мотострілецький полки. Вони прибули 18 вересня і тимчасово були підпорядковані штабу 81ї стрілецької дивізії ВВ МДБ. Планувалося виселити 6000 родин.
Операцію таємно готували два місяці. Місцеві керівники КП(б)У та співробітники МДБ почали укладати списки кандидатів на виселення, визначати кількість необхідного транспорту, пункти збору і т. ін.
На родину кожного учасника ОУН та УПА заводилась облікова справа. Її обов’язковим елементом була постанова про заведення облікової справи, яка фіксувалась в обласному Управлінні МДБ. Паралельно з пошуком та знищенням діючих підпільних груп ОУН усі оперативні співробітники мали активно працювати над виконанням директиви МДБ УРСР № 50, що регламентувала підготовчі етапи операції “Захід”: “Через агентуру та офіційним шляхом активно виявляти та брати на облік і оформлення сімей активних учасників оунівського підпілля та озброєних “банд груп”, що мають бути виселені”. Ті родини, на які вже є облікові справи, брали під нагляд з метою запобігання їхнього переходу на нелегальне становище. Шляхом різних хитрощів кожен оперативний співробітник мав познайомитися із закріпленими за ним родинами на виселення особисто, оглянувши господарство, якщо була підозра про зберігання зброї чи підтримку українських повстанців – тоді провести офіційний обшук. Робилося це з тією метою, щоб відповідальний офіцер МДБ особисто знав усіх, кого мав виселити. Цю роботу потрібно було закінчити до 1 жовтня 1947 р.
10 жовтня 1947 р. міністр внутрішніх справ УРСР отримав та затвердив спільний оперативний план з МДБ УРСР. Окремі наради тривали й далі, зокрема, 16 жовтня у Львові збиралися на інструктаж співробітники МДБ з охорони залізничних шляхів, а також начальники ешелонів, які відповідали за перевезення виселених з усіх 87ми залізничних станцій Західної України.
15 жовтня Рівненський обком КП(б)У спільно з керівництвом обласного УМДБ провів нарадуінструктаж для перших секретарів райкомів та начальників райвідділів МДБ з питання забезпечення проведення операції “Захід” на території Рівненської області. Наступного дня виконавчий комітет обласної ради спільно з бюро обкому ухвалили постанову “Про порядок використання землі та майна, залишених після виселення сімей націоналістів і “бандитів”. 17 жовтня відбулася нарада партійного керівництва Рівненської області, представники якого відряджалися в райони для контролю та надання допомоги під час проведення операції з виселення та організації роз’яснювальної роботи серед місцевого населення і обліку вилученого у виселених майна”.
На період проведення операції усі військові підрозділи та райвідділи МДБ були забезпечені радіозв’язком. Також була розроблена таблиця радіосигналів з умовними позначеннями. На топографічних картах співробітники МДБ відобразили місця збірних пунктів, схеми розташування складів пального, окремих пунктівзаправок для автомобільного транспорту, напрямки руху колон. Заздалегідь надрукували бланки документів “Ешелонний список висланих сімей”, “Протокол обшуку”, “Акт опису майна”. Вище партійне керівництво вимагало дотримання цілком таємного режиму підготовки масового виселення мешканців Західної України. Основна маса рядових виконавців дізналася про проведення операції з початком її реалізації, тобто о 6й годині ранку 21 жовтня 1947 р., секретарі райкомів партії та начальники райвідділів МДБ отримали інформацію тільки за 23 дні до цієї дати.
21 жовтня 1947 року в домівки багатьох українців – жителів західних областей України – увірвалися озброєні радянські солдати та міліціонери. Ще сонним людям дозволили забрати деякі речі, потім свої жертви представники вантажівками доправляли на збірний пункт, а вже звідти у них був один шлях – у вагони потягів, котрі вивозили їх до Сибіру.
Так для тисяч людей в один момент скінчилося звичне життя.
Розпочалася депортація десятків тисяч українців, яких звинувачували у зв’язках з націоналістичним підпіллям. Протягом лише однієї доби виселили 26644 родини, загалом 76192 особи: 18866 чоловіків, 35152 жінки та 22174 дитини. На багато років їхньою новою домівкою стали або табори ГУЛАГу, або ж спецпоселення у Казахстані, Красноярському краї, Іркутській, Молотовській, Омській, Челябінській, Читинській, Магаданській областях, Якутській АРСР РРФСР. Виселенців поселяли у різних місцях. Когось відправили працювати на вугільні шахти, когось — у сільське господарство. Хтось жив у бараках, а для когось новою домівкою стала тюрма. Бувало так, що деякі сім’ї були розділені по різних таборах.
Оперативні працівники МДБ Рівненської області зазначали факти непокори і негативну реакцію населення, яке спостерігало таке масштабне свавілля відносно своїх односельців. Мали факти відкритого співчуття до виселених та надання їм допомоги – переховування від виселення, блокування автомашин з посадженими на них сім’ями повстанців, переховували малих дітей, щоб уберегти їх від виселення, у деяких районах жінки супроводжували висланих плачем та голосінням. Траплялися випадки, коли окремі особи вимагали, щоб їх вантажили разом з виселеними або розстріляли на місці. В одному із сіл Здолбунівського району Джус Петро під час вивозу сказав: “Не злякаєте мене Сибіром! Не буде мене – будуть другі. Всіх не вивезете, не розстріляєте, бо український народ великий! І Україна буде таки Самостійна. Ви ж як падло будете гнити по ровах та багнюках!” За ці сміливі слова цього громадянина конвоїри скатували до непритомності, вкинули на віз і повезли на залізницю.
Кидаючи хату, старі люди казали на прощання: “Везіть куди хочете. Беріть все, що придбали за ціле своє життя, бо ви звикли жити чужим добром і трудом. Але подавитеся ви ще цим всім”.
У результаті проведення операції “Захід” з території Рівненської області було виселено 3829 родин у складі 11563 осіб, хоч за планом передбачалося виселення 3810 родин у складі 13165 осіб. Під час проведення операції 338 родин уникнули цієї страшної долі, 44 родини було виключено зі списків з оперативних міркувань, оскільки це були родини діючих українських повстанців, та 8 родин мали хворих на інфекційні хвороби.
Радянські партійні органи навіть зробили певний статистичний віковий і економічний аналіз виселених унаслідок операції “Захід”. Загалом з Рівненщини вислано 2103 родин учасників українського визвольного руху, які вже загинули, 1215 родин засуджених учасників ОУН та УПА, 511 родин тих, що далі продовжували збройну боротьбу. Основна маса серед виселених з Рівненщини – жінки (5096 або ж 44 % від загальної кількості) та діти до 15 років (3823 особи – 33 % від загальної кількості). Чоловіків виселено тільки 2644 або ж всього 23 % від загальної кількості. Тобто репресивні заходи охопили 77 % жінок та дітей, а чоловіків було менше навіть від однієї четвертої частини усіх виселених унаслідок операції “Захід”.
Зі статистичних даних: каральних органів операція “Захід” стосувалася на 99 % сільського населення, а з міст та містечок було вислано заледве 1 % родин учасників українського визвольного руху.
У наступних повідомленнях йшлося про випадки мародерства, в яких брали участь співробітники МДБ та МВС, військові ВВ МДБ. Зокрема, уповноважений Рокитнівського райвідділу МДБ силоміць відібрав у людини діжку з м’ясом, яку дозволяли взяти у далеку дорогу. Чимало виконавців намагалися отримати власну користь, проводячи конфіскацію майна депортованих та приховуючи його від обліку. Загалом у Рівненській області було зафіксовано 70 випадків мародерства.
Учасники підпілля не змогли організувати будьякої серйозної протидії під час цієї масштабної операції. Це було пов’язано з кількома факторами: 1) підготовка операції ретельно приховувалася радянськими каральними органами; 2) операція проходила доволі швидко і у деяких місцевостях тривала всього 34 години; 3) підпілля на Волині вже не мало можливості діяти якимись більшими підрозділами проти ВВ МДБ, оскільки останні загони УПА були розформовані чи розбиті у боях 1946 р.
Хоч масове виселення українського населення з території Західної України боляче вдарило по українському визвольному рухові, підірвало, до певної міри, його матеріальну базу, проте активна фаза боротьби з радянським тоталітарним режимом ще тривала до початку 50х років ХХ століття.
Згідно до встановленого плану станом на 23.10.1947 р. із західних областей України було виселено 25299 сімей, або 75500 осіб.
До акції з виселення було залучено гужовий транспорт та автотранспорт, засоби зв’язку. Депортація завершилася 26 жовтня 1947 р. Із 7 західних областей України у 44х залізничних ешелонах було вивезено 77 тис. 791 особу (26 тис. 332 сім’ї), в тому числі із Рівненської області 3820 сімей, або 11563 особи. З числа виселених 18 тис. 866 чоловіків, 35 тис. 441 жінку, 22 тис. 279 дітей.
Серед виселених родин переважали селянисередняки – основа традиційної господарської структури західноукраїнського села. Станом на 1 січня 1948 р. їх розселили в різних регіонах СРСР: Омська область – 4 тис. 370 сімей, Казахська РСР – 3 тис. 133 сім’ї, Молотовська область – 2 тис. 991 сім’ю, Челябінська область – 2 тис. 788 сімей, Іркутська область – 1 тис. 924 сім’ї, Красноярський край – 536 сімей, Читинська область – 453 сім’ї. Депортовані працювали у вугільній промисловості, на лісорозробках та в інших галузях народного господарства, де застосовувалася тяжка фізична праця.
У 1949 р. термін заслання депортованих 1944 р. родин закінчувався, проте, “враховуючи складну обстановку в західних областях УРСР”, їх було вирішено залишити на місцях поселення довічно. 6 квітня 1950 р. на оунівців, що були на поселенні протягом 1944–1949 рр., поширювалась дія Указу ПВС СРСР від 26 листопада 1948 р., відповідно до якого за втечу з місця обов’язкового та постійного поселення депортованому загрожувало 20 років каторжних робіт. Кожен із спецпоселенців отримав повідомлення, що він залишається на спецпоселені довічно.

Наслідки депортацій
За даними МВС України, протягом 1944–1952 рр. із західних областей України було депортовано 65 тис. 906 сімей (203 тис. 662 особи), в т. ч. членів родин учасників “банднаціоналістичного підпілля”, “бандпособників” та членів їхніх родин – 182 тис. 543 особи, “куркулів” з родинами – 12 тис. 135 осіб, єговістів, колишніх військовослужбовців армії Андерса з їхніми родинами – 8 тис. 984 осіб. Їхнім місцем призначення стали віддалені регіони Уралу та Сибіру. Багато з них додому так і не повернулося.
Після смерті Й. Сталіна масові депортації припинилися, однак скасування правових обмежень для депортованих тривало до 1956 р.
Повоєнні депортації на західноукраїнських землях мали антинаціональне забарвлення і яскраво виражений етнічний характер. Примусові виселення населення західноукраїнських земель пришвидшили колективізацію, підірвали соціальну базу українського руху опору, змінили етнічну та соціальну структуру регіону.

Уривок з книги “Поліська голгофа”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment