Нотатки на берегах програмки вистави Миколаївського академічного Художнього драматичного театру
Василь НЕВОЛОВ,
театральний критик, письменник, професор Університету сучасних знань, заслужений діяч мистецтв України
Якщо ти зараз думаєш, що головне в твоєму житті — твоя квартира, де твоя дружина готує смачний сніданок, де діти сидять над книжками, готуючись до завтрашніх вишів, а все інше — політика, вибори, епідемії, глобальне потепління — то не твоя справа, і ти якось відсидишся за стінами свого “гніздечка”, і вся оця суєта тебе не торкнеться, тоді тобі сюди.
Новий прем’єрний спектакль Миколаївського академічного художнього російського драматичного театру — “HOMO LUDENS sic simper tyrannis?” створено за п’єсою сучасного білоруського драматурга Тимофія Ільєвського разом з майстрами Грузії та Польщі: режисерпостановник Каха Гогідзе (Грузія), художникпостановник Олена Рикусова та балетмейстер Олена Лисенко (Україна), постановник номерів степу Ірена Новаковська (Польща), ініціатор і керівник проєкту – директорхудожній керівник театру Артем Свистун.
Неймовірні паралелі виникають у глядачів під час перегляду цієї вистави з біблійними сюжетами. Спектакль щедро і влучно насичений символами, візуальними підказками, алегоріями. Кожен актор на своєму місці, кожен живе (а іноді вмирає) своїм акторським життям на сцені… Висококласний, гармонійний дует народного артиста України Василя Остафійчука та молодого майстра сцени Андрія Карая привертає особливу увагу.
Трагічний фарс… Це набір всіх часів. Вічна “трійка”: тиран, народ і ті одиниці, що виступають проти тирана… Знайомо це нам, чи не так? Тирана народжує народ, і сам народ може його “обнулити”, але дуже довгий шлях усвідомлення власної відповідальності…
На перший погляд, зіставлення політичного і містерійного театру видається парадоксальним, адже ініційований опозицією політичний театр, на противагу великій державній містерії, прагне десакралізації панівного міфу (тобто “розчаклування” світу, в якому Макс Вебер бачив закон розвитку історії) і, власне, публічного обговорення проблеми влади (оскільки політичні стосунки — це стосунки, що витікають із боротьби за владу і здійснення влади, а тому й політичний театр — це театр, який обговорює проблеми влади). Інколи політичний театр виступає як містерія походження культурних цінностей, до яких належать політичний лад, незалежність держави, перемога у війні або на виборах тощо.
Як на мене, режисер Каха Гогідзе — майстер постановок з території театру абсурду. Ось і герої його нової вистави перебираються в площину абсурду, продираючись туди, як у рятівний світ, чіпляючись за нього усіма силами і майже змиряючись там з усіма і змиряючись разом з тим з усіма жахами, що оточують їх в реальній дійсності.
Судіть самі: абсурдна ситуація цього трагічного фарсу, абсурдна поведінка людей, зображених в ньому, абсурдні мотивації їхніх вчинків, абсурдні і самознищувальні їхня жорстокість і пожадливість. Абсурдними є також пізні прозріння і відчайдушні розкаяння, як і спроби любити і ненавидіти, що однаково призводять до смерті — з блаженним або ж спотвореним люттю обличчям. І ще парадокс: у цій виставі герої зовсім не грають в театр абсурду. Вони там, як і ми, глядачі, тут, у нашому часі, давно вже в ньому живуть.
До сюжету білоруського драматурга і режисера Тимофія Ільєвського творці вистави підійшли як до міни “уповільненої дії”. Спочатку тихотихо, не форсуючи подій і ніби запевняючи глядача: панове, все спокійно, все нормально, з цього трагіфарсу ми Іонеско робити не будемо – та вони лише присипляють нашу пильність. А потім, коли публіка зовсім вже заспокоїться і розслабиться, і навіть перестане помічати світ запропонованого ними дивного художньосценографічного сценічного простору, видадуть таке крещендо пристрастей, ніби вони не промовляють слова, а виривають їх зі свого горла, розігруючи обшир трагедії тирана і народу.
На сцені – народний артист України Василь Остафійчук в ролі Короля, яка дає йому можливість з блиском виразити своє обдарування. Але це ще не все. На сцені молоді, переконливі, захоплюючі, темпераментні артисти: Констянтин Гросман (Паломник), Валерій Павленко (Поет), заслужений артист України Володимир Карпенчук (Суддя)… Є ще дуже цікавий Андрій Карай (Блазень), який і стає “альтер его” вистави, та несподівана заслужена артистка України Олена Кошова (Королева).
Спектакль — яскраве видовище божевілля, талановито і розмашисто зігране. Я зараховую його до улюблених. І готовий насолоджуватися ним багаторазово.
