На одній хвилі з глядачем

Едуард ОВЧАРЕНКО
Помітною подією у культурно-мистецькому житті столиці стала прем’єра вистави “Вона жила в Парижі” за п’єсою Ізраїля Горовіца “Моя літня пані”, що відбулася на камерній сцені Київського національного академічного Молодого театру – режисер Сергій Корнієнко. Жанр вистави визначили як архітектуру стосунків.

Якщо у більшості випадків п’єси до постановок обирають режисери, то цього разу ініціатором нової вистави стала народна артистка України Тетяна Стебловська.
Саме з легкої руки Тетяни Володимирівни репертуар Молодого театру свого часу поповнили вистави “Моя дорога Памела”, “Афінські вечори”, “Соло для годинника з боєм”, “Поступитися місце”. Напевне жодна з них не залишить байдужим, торкнеться душі і серця кожного глядача.
– Приділити увагу цій п’єсі мені порадили друзі, які добре знаються на західній драматургії, – розповідає Тетяна Стебловська. – П’єса дуже хороша, вона мені відразу сподобалася. Дала її прочитати нашому художньому керівнику Андрію Білоусу. Він дав добро. Після цього постало питання щодо режисера. У нас ставка робиться на молодь, тому Андрій Федорович запропонував кілька молодих режисерів. Свого часу для вистави “Поступитися місцем” я надала перевагу Дмитру Весельському — і не помилилася. Сьогодні Дмитро очолює Малий драматичний театр.
Цього разу вибір припав на Сергія Корнієнка. До цього він здійснив у нашому театрі постановки вистав “Фрекен Жюлі” і “Дівочий виноград”. Ці вистави з успіхом йдуть у театрі. Він молодий здібний режисер. Ми працювали швидко і злагоджено.
Мій партнер по сцені Анатолій Сомик, який виконує роль Матіаса, раніше працював у Київському театрі юного глядача на Липках, вже понад 15 років служить в нашому театрі. Зустрічалися в “Афінських вечорах”, де він грав нареченого моєї онуки. Він хороший, досвідчений артист, багато зайнятий в репертуарі.
Олена Узлюк (Хлоя) – теж чудова артистка, дуже тендітна, дуже глибока. На жаль, вона допоки не в повній мірі розкрилася в нашому театрі. Думаю, попереду в неї будуть великі і цікаві ролі. Але й тут вона різна. Роль нерівна, немов хвилями.
Під час роботи над виставою важливим був людський фактор. Ми могли посперечатися, у чомусь не погоджуватися один з одним, але врешті приходили до єдиного знаменника. Репетиція – любов моя. Це той принцип, яким ми керувалися. Режисер любить акторів, актори люблять одне одного і ту драматургію, з якою вони працюють. А без любові нічого не вийде.
Дуже хороше оформлення і костюми. Загальний інтер’єр створила Юлія Заулична. Це талановита людина, її запрошують до роботи над постановками в інших театрах.
Дуже відрадно, що після вистави залишаються глядачі, аби побачити мене, висловити якісь побажання. На виставу йдуть не лише літні люди, а й ті, кому 1718 років. Вона їх хвилює, і це дуже важливо.
У виставі зібралися три самотності. Ця тема завжди була актуальною. Моя героїня зуміла поєднати двох молодих людей, які спочатку були антагоністично налаштовані одне до одного. Врешті – всі троє знайшли те, чого в них до цього не було – сім’ю.
Жити спогадами можна, але треба дивитися вперед. І не важливо скільки тобі років. Визначили, що моїй героїні 80 років, але і в неї має бути стимул до життя. Це рідна дочка, і син людини, до якої вона пронесла любов через усе своє життя. Мадам Жерар – багатогранна натура, цей образ зацікавив мене, цікавить і глядача.
Дуже багато бажаючих побачити виставу. Вистава хвилює людей, вони виходять з неї душевно наповненими. Моє кредо – театр повинен хвилювати, повинен викликати емоції в глядача.
Вперше показали виставу 25 січня на Тетянин день. Зіграли її лише 3 рази. Потім пішли на карантин. Не грали шість місяців, а це для актора великий період. Робили репетиції, треба було все відновити. Краще, щоб таких перерв більше не було, адже театр – це живий організм, який повинен постійно пульсувати, а не бути в застої.
Буду й далі працювати над своїм образом, удосконалювати його. Вистава набирає оберти. Нашим партнером стає глядач, для нас важливо як він реагує. Сьогодні зал заповнений лише наполовину і люди трохи соромляться висловлювати свої емоції. Вони почувають себе скуто. Але потім вистава їх захоплює і вони дають волю своїм емоціям. У кінці вистави аплодують стоячі, довго не хочуть відпускати акторів зі сцени. А це значить, що ми були в контакті з глядачами, достукалися до їхніх сердець, дві з половиною години були з ними на одній хвилі.
Зізнаюся, що грати на камерній сцені складніше. Велика і камерна сцена – це різні форми існування, подачі звуку. Камерна сцена – наче театр на долоні. За півтора метри вже глядач. Тому має бути максимальна щирість і органіка. Це як крупний план у кіно. Працювати крупним планом треба обережно, грамотно. Потрібно знаходити камертон камерної вистави. З відгуків глядачів відчуваю, що ми його знайшли.
За останні роки наш театр дуже змінився. Він називається Молодий – і молодь у ньому займає провідне місце. Це правильно. Наш художній керівник Андрій Білоус розкриває молодих акторів даючи їм великі ролі. Хотіла б згадати Бориса Орлова, який чудово зіграв у виставі “Шинель”. Також це Олександр та Вікторія Ромашки, Дар’я Баріхашвілі, Анна Бащева, багато інших молодих акторів, які грають поряд з досвідченими. Репертуар дуже різноманітний. Є вибір на всі смаки. Думаю, що ми на вірному шляху.
У нас дуже хороший колектив. Молодь з повагою ставиться до старшого покоління, прислухається до нашої думки. У цьому велика заслуга керівника, політики, яку він веде. У театрі нічого не робиться підкилимно, все відкрито. Андрій Федорович в усіх питаннях радиться з колективом. До нашого театру прагне потрапити молодь і старші актори не тільки з Києва, а й з інших міст. Щороку відбуваються конкурси, прослуховування.
А я вже думаю над тим, якою буде наступна вистава.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment