Орієнтири українського кіно

Марія ВАЙНО
член Національної спілки кінематографістів України, кіносценарист, член Національної спілки письменників України, поет, прозаїк
Минув тиждень “Днів українського кіно” в Івано-Франківську (12-16 жовтня), який проводиться вже четвертий рік поспіль. Обласна рада разом з ОНМЦ відібрала цьогоріч, оплатила і роздарувала культурним закладам, бібліотекам, творчим особам запрошення на перегляд стрічок “Фортеця Хаджибей”, “Толока”, “Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке”, “Східняк”, “Тарас. Повернення”, аби ми могли знати, бачити, орієнтуватися в українському кінематографі сьогодні. Я особисто змогла в такий спосіб побачити три фільми: “Тарас. Повернення”, “Фортеця Хаджибей” і “Толока”.

“ФОРТЕЦЯ ХАДЖИБЕЙ” —
український пригодницький
фільм
Приємно, що в українському кінематографі колоритно заявив про себе пригодницький жанр, адже маємо видовищний фільм українськогрузинськотурецького виробництва “Фортеця Хаджибей” режисера Костянтина Коновалова. Це фільм–епоха — відтворено події кінця ХVІІІ ст. Пригодницький жанр на тлі історичних подій – витриманий. Зображено козака, грузина і татарина, які протистоять безжальному ворогу — російському царату.
Сюжет цікавий, сповнений різних мов і разом з тим — порозуміння між людьми, які протидіють жорстокій несправедливості — й перемагають. Правда, трішки заскладними фразами українською спілкується Фатіма, донька коменданта фортеці – татарина (мама у неї була з Полтави). Адже ж для спілкування достатньо розмовнопобутових фраз, які не мають права кучеряво загромаджувати діалоги. Проте глядач в саспенсі це пробачає творцям, можливо, навіть дивується й милується цим нерозбірливим акцентом… Також трішки спрощено подано образ старця, якого всі боялися…
А загалом фільм вийшов добротний. Робота операторапостановника Володимира Гуєвського, художникапостановника Володимира Філліпова та композитора Мустафи Язичиоглу захоплює. А сам Костянтин Коновалов – режисер, видно, креативний педант щодо створення сцен боїв, фехтувань, вибухів, пострілів, — все це є прекрасною оздобою сюжету. А які костюми, верхова їзда, цікавий для того часу реквізит, що засвідчує деталь епохи! Добрий темпоритм фільму, заданий режисером, динаміка структури і розвитку сюжетної історії. Автори переслідували ідею дружби між народами, боротьби проти спільного ворога, розкрили тему кохання і дружби, правди і несправедливості. Тішить гра акторів.
Фільм видовищний. Виглядає дорого. Вітаю всіх причетних до створення цього фільму!

ПОЕТИЧНЕ українське
кіно повернулося!
Я про неперебутню кінокартину “Толока” Михайла Іллєнка.
Так розказати історію Родини, Хати, України може тільки кіноПОЕТ, що є гідним сином своєї землі.
Це — прекрасна за формою і змістом подачі історична феєрія, адже тут використано казкові елементи для розкриття сюжету через сценарнорежисерський хід – екранізацію Шевченкового вірша “У тієї Катерини хата на помості”…
Фільм вийшов у широкий український прокат 20 серпня 2020 року. Історію починають оповідати лялькарі. А потім зринають вишукані алюзії — натяки на події нашої історії, красномовні та багатозначні! Автор використовує цілком нові перенесення образів. Метафорика повсюди. Ні, сама картина зіткана з метафор, уособлень, синекдох (в значенні використання однини в множині та навпаки). Вони переростають у смислові кінематографічні афоризми і захоплюють, дивують, не відпускають… От сіють в землю скріпки , символи справ засуджених, а витягують, збирають врожай – колючий дріт (тюрми, заслання). Образ кульової блискавки, як нападницької агресивної політики — піймана, засаджена в банку електриком (тим, що дає світло), як здобуття незалежності. Але веремія продовжується, бо є “свої” і “чужі”. Цікавий образ персонажа на візку, він наче не українського роду, чужак. Катерина його не впізнає, він мовчки, зі схиленою головою приходить у її хату, проте згодом рятує, допомагає, бо справедливий мислячий чоловік… Такі теж були “громовідводами” в той совєцкий час, проте в часі тому персонаж — без власного поступу, руху, — на візку… Немає там тільки чорного і тільки білого. Кожна подія, персонаж – носій певної колоритної тези. Повітряні бульки — як блискуче недовготривале ніщо чи час. Зорі – літопис вічності, папірмеморандум – як ідентифікатор людини для інших… Я про Івана Босого, якому головне – людину вбити: нема ворогів – кидається на своїх… Тут асоціювати можна багато.
І нарешті — розкішний образ Катерини – жінки, матері в образі Берегині Роду, Хати, Землі. Чудодійна, пронизлива гра! Взяти б хоча у різні прошарки часу її перекличку синів і втрату їх… Паралельний сценарний хід — хати як людського простору, і хатискладанки – неймовірний (хати викладаються одна з одної, як роди, наступні покоління)… Захоплюєшся кінематографічним образомисленням автора. Асоціації виринають, не відпускають, нуртують в Тобі довго… Хоч десь, не буду кривити душею, переінакшується частково це сприйняття — у фіналі, дні нинішньому, де їдуть волонтери. Як на мене, він стилістично — інший. А якщо уявити собі, припустімо: 30 секунд їдуть волонтери на Схід України, співають – і паралельно повертати врізками відеоряд до дідівської хати, яка то віддаляється, то руйнується, бо вмирає селами, то вибухає, бо йде війна… Просяться в закінчення лялькарі (співаючи, можуть й не закривати, посперечавшись, віконця свого театрального щита). Поетика так чи якось інакше, але має залишитися в останніх кінематографічних акордах фільму для поетичної цілісності. Це можна змінити, думаю, якщо є можливість і бажання, щоб не випадати зі стилістики жанру, якщо бачення автора співзвучне з моїми думками, бо фільм вартує того, він — шедевральний… Але це рішення режисера. Фільм вже сповнився! І має і матиме в такому сповненні неабиякий резонанс.
Тут задіяне прекрасне гроно акторів. Це і Іванна Іллєнко, донька Михайла Іллєнка, що грає Катерину, це Богдан Бенюк, Дмитро Лінартович, Сергій Романюк, Дмитро Рибалевський, Мирослав Гай, Василь Кухарський та ін. Розкішні зйомки чудового оператора Олександра Кришталовича, до речі, нашого земляка; колоритна робота художникапостановника Романа Адамчука та Миколи Кіщука, монтаж – Юрія Грузинова, звукорежисура Артема Мостового та композитора Романа Вишневського.
Можна ще і ще промислювати цей фільм, адже в нього неабияка палітра асоціювання; він направду філософічночуттєвий, неординарний, ні на який не схожий на всі часи українського кінематографу і є кращим зразком українського поетичного кіно нашого часу — величний! Тут сильна ідея ЄДНОСТІ – в образі толоки, бо тільки так, громадою, скликаючи люд, можна відновити Хату, ба, більше — Батьківщину, прихисток людини, родини, держави… Честь і хвала авторові!!! Це фільм, яким можемо заявити про себе, про нас, українців, і напувати глядача кінематографічними образами, дивуючи світ!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment