Прости і прощавай, Любове!

Марія Базелюк

Вона відійшла у засвіти 27 вересня. Знала, скільки їй відміряно, тож кожний день присвячувала многотрудній праці над творчою спадщиною Поета, аби завершити розпочате нею сімнадцять літ тому: відразу по загибелі Володимира Затуливітра. “Ангел душі твоєї..”… Це вона, Любов Снісар, – авторка цьогорічної статті, приуроченої довгоочікуваному Дню народження Володимира Затуливітра. Якщо дотримуватися документально зафіксованої дати його уродин – 29 лютого, то відзначати їх випадає раз на чотири роки — як у нинішній, високосний рік. А в липні, в День Святого Володимира, – традиційна проща в Бучак, де пам’ять Затуливітра пошановується біля його могили. Цьогоріч наша проща була наповнена світлим смутком прощання і – вірою в безсмертя вічних цінностей. Ми згадували вечори, присвячені творчості В. Затуливітра у Києві та на його малій батьківщині – Сумщині, у Національному Шевченківському заповіднику в Каневі, молодіжні затуливітрівські читання в Черкасах, які також започаткувала берегиня його пам’яті Любов Снісар. Як і Літературномистецький благодійний фонд Володимира Затуливітра, який вона очолювала близько десяти років. А також Музей у його рідному селі Яблучному. Та головне – його творчість. Люба взяла на себе тяжку ношу відповідальності – дати життя творам Затуливітра, що прихистилися в записниках і рукописах, літературних фрагментах, відтворених на письмі рукою поета високих помислів, народжених пам’яттю століть і пробуджених генетичним кодом нації, а ще — зафіксованих на папері стражденних спогадів рідного народу, що потім відтворилися у “Діжі”.
Подвижницька праця Любові Снісар над рукописами Володимира Затуливітра увінчалася виданням його поетичних збірок “Четвертий із триптиха”, “Чаша жертовна”, “Ненаписані пейзажі”, “Тернова гора”, а також збірників прозових творів “Битіє від Серафима”, “Діжа”, а ще – книжки про творчість Затуливітра “Золотий корінь”, серед авторів якої – відомі літературознавці Іван Дзюба, Леонід Новиченко, Володимир Моренець, Микола Ільницький, Михайло Слабошпицький та інші. Більшість із них видано коштом Любові. Три останні – до 75річчя від дня народження Володимира Затуливітра, відзначеного 2019 року. А її, Любина, жертовність заслуговує всенародного визнання – на державні потуги годі сподіватися. Хто вона? Подвижниця нації? Українська героїня? І якої б відзнаки побажала б собі Любов Снісар?
Схоже, я знаю чого вона побажала б. Але не собі. А рідному народові, який має знати і свою історію, і велич національної культурної спадщини. Отже…
Серед багатоманітності видань несподівано обійдено видавничу діяльність В. Затуливітра, який впродовж років працював заступником головного редактора видавництва “Молодь”. Саме завдяки його наполегливості побачили світ книжки, які зачекалися свого часу у видавництві (влада не давала згоди на їхній друк). Але вони врешті вийшли! І які ж бо видання! Перевидати б їх сьогодні… “Пісні Купідона – любовні пісні ХVІ ст.”, “Аполонова лютня – київські поети VII – VIII ст. ст.”, двохтомник “Марсове поле – героїчні українські пісні від II до XVIII ст. ст.”. Може, хтось із заможних чи просто небідних українців зголоситься посприяти Фонду Володимира Затуливітра?! Давню українську літературу треба виводити з забуття, і хто сприятиме цьому, про того і через багато століть із вдячністю писатимуть горді за духовні надбання своєї нації українські інтелектуали. Про національні святині України завжди дбали її вірні сини і дочки. Такі, як Володимир Затуливітер. І Любов Снісар.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment