«Якщо для когось Росія – не ворог, то для мене ця людина не існує»

Інтерв’ю з фронтменом відомого рок-гурту “Kozak-System”

Спілкуючись з Іваном Леньом, мимоволі переконуєшся, що в здоровому тілі – такої ж якості максималізм і категоричність. Останньою співрозмовник може “поділитися” під настрій (дощовий осінній вечір у Києві, всі втомлені) і не без “допомоги” старого“доброго” українського “триггера” – виборів.

Про війну та патріотизм: “Кому Росія – не ворог, той для мене не існує”
– Музиканти, і твій гурт – вже давно в їхньому числі – їдуть на фронт, щоб підтримати бойовий дух військових. Це – для них. А що для себе?
– Я для себе зрозумів, що на війні – краще, ніж у мирному житті. Бо там усі свої. На війні – найкращі, ті, з ким не соромно, надійно і, найголовніше – однодумці. Коли бачиш таких людей – гордих, мужніх, чесних – з’являється віра в цю країну. Це ті, хто воїни – приналежні до касти, якою треба пишатися. Ще я поновому усвідомив цінність мирного життя і наскільки недооціненим є подвиг воїнів. Дуже часто вони змушені стояти у воді по пояс в траншеях по 34 години, вже не кажучи про те, що отримують каліцтва і ризикують життям. І через це також у мене нема півтонів з приводу того, як боротися з ворогом. Точно – не перемовинами чи ще якоюсь дурнею, аби тільки сподобатися частині електорату, яка нічого не робить в принципі.
– Поділися фронтовим відгуком на вашу творчість, який найбільше запав у душу.
– Я зберіг собі це СМСповідомлення від одного з бійців 10ї штурмової бригади “Едельвейс”. Коли ми вчергове приїхали на Схід, зіграли один з концертів у будинку культури, який розташований буквально за кілометр від лінії розмежування. Задля організації цього концерту СБУ виставила додаткові блокпости, вони стежили за тим, щоб сепаратисти, почувши музику, не намагалися влучити по тому будинку. А ось, власне, повідомлення:
– Як реагують твої друзі з ЗСУ на “перемовини та іншу дурню”, вона ж віднедавна – ще й штрафи за вогонь у відповідь?
– В ЗСУ – 40000 військових… Відповідно, 40000 уявлень, яким має бути життя. Хтось страшенно невдоволений, хтось – менше, а хтось взагалі розчарувався і пішов з армії. Я скажу лише про власне ставлення – це дуже зле, коли професійний військовий, який пішов захищати країну, отримує за це по руках. Гаразд, про воїнів, “як реагують”… Та вони, чорт забирай, [дуріють] від цього! Вони готові розвертатися і йти на Верховну Раду! Але ніхто цього робити не буде, бо всі розуміють, що таке на руку Путіну.
Те, що відбувається, на голову не налазить: армію намагаються поставити на коліна і, фактично, знищують. І через це теж мене обурюють балачки про патріотизм на більшості вітчизняних телеканалів. Для них Росія – не ворог, хоч головний маркер зараз – ставлення до окупанта. Якщо для когось Росія – не ворог, то для мене ця людина не існує, крапка. Тим часом, на “1+1” тобі покажуть патріотичний фільм, але тут же – шоу на День незалежності біля Софії, з Могилевською, Тіною Кароль та російськомовним репертуаром. І нашим, і вашим. У ворога, до речі, такого не побачиш, там все однозначно.

Про шоубіз: моральний
злочин без покарання
– З одного боку маємо цілу когорту сучасних патріотичних артистів, з іншого – все ту ж російськомовну “голімую попсу”. З цим явищем варто боротися?
– “Боротися” – не зовсім те слово, бо тут потрібно працювати цілим інституціям. Це повільний еволюційний процес, і його неможливо прискорити шляхом примусу. Мають бути освітні та інші способи доведення суспільству, що українське – це модно і найкраще, кордони України – святі й непорушні, і кожен на своєму місці повинен працювати задля Батьківщини. Але з нашими російськомовними співаками – все просто. Вони розраховують, що війна закінчиться, і буде можна, як раніше їздити на гастролі до Росії. Тому що це дуже ласий шматок музичного ринку. Всі вони чудово розуміють: йде війна, і поїхати “туди” – це отримати осуд в себе вдома. Зараз ніхто до Москви виступати не мандрує, хібащо таємно на якісь корпоративи, і подібне приховується. Вже це – великий здобуток українського суспільства, що бажаючі поспівати в Росії цього не роблять, боячись публічної обструкції.
Безумовно, я засуджую людей, хто продовжує мати стосунки з Росією. Бо завжди пам’ятаю, що вона вбила понад 15000 моїх співгромадян і залишила мільйони без домівок в Криму та на Сході. Та що робити з гастролерами – в мене нема відповіді.
– Йдеться не лише про них, але й поступове згортання теми Росії як ворога в публічному просторі. На рівні фронтменів популярних українських гуртів – чому б вам усім не виступити зі зверненням до В. Зеленського: пане президенте, припиняйте “втомлюватися від війни” в культурі!
– Я впевнений: як би не намагалися, повернути Україну в радянський, “рускій мір” вже не вдасться. В тім числі й тому, що ця країна, як і декілька інших, знаходиться в центрі Європи. Щодо звернень: ми це робимо ще відтоді, як почалася війна. Свого часу було проведено потужну акцію, до якої долучилися сестри Тельнюк, Олег Скрипка, брати Капранови, Антін Мухарський. Ми запропонували тогочасному президенту П. Порошенку під час війни повністю закрити інформаційний простір з ворогом. Бо інтелектуальний вплив – не менш небезпечний, ніж відкритий вогонь. Тоді ми дійшли з цією пропозицією до рівня Кабінету міністрів. Пізніше виступили з ідеєю запровадження квот україномовного контенту на радіо. Через це зазнали репутаційних втрат – наш гурт не крутили в ефірах протягом трьох років. Тому що більшість українських радіостанцій контролюються не українцям. Тим не менш, це принесло результати.
У зверненнях саме до Зеленського сенсу нема, вони всі опиняться в кошику для сміття. Треба “реагувати точково” на його спроби повернути Україну назад. Один з успішних прикладів – коли вдалося відвернути зміни до Закону про мову, пропоновані нардепом Бужанським. Ми тоді зібралися під Верховною Радою, я теж виступав. І вони побоялися.
– “Вони” бояться, “вони” продукують скандали зі швидкістю, як жодні з попередників. Чому “вони” все ще при владі?
– Я товаришую з Дмитром Ярошем, з комбригом Десятої штурмової бригади, з багатьма військовими та з іншими людьми, які багато чого вирішують в цій країні. Всі чудово розуміють, що спроба повалити чинну владу – це загроза громадянської війни, цим одразу скористається ворог. На превеликий жаль, змінювати щось можна тільки в правовому полі. Зброєю нічого не зробиш. Меншість, яка виступає за державну незалежність, не має ілюзій і усвідомлює, що з чинною владою до цієї незалежності не прийдеш. Але меншості нічого не залишається, крім як чекати. В нас – унікальна ситуація. Є велика кількість людей, в яких в головах – Радянський Союз, є чимало, хто не вважають Росію ворогом, і є пасіонарна проукраїнська меншість. Вона з кожним роком збільшується, але не так швидко, як хотілося б.
– Це говорить фронтмен культового рокгурту…
– Я є тим, ким є, живу своїм життям. Якщо творчість “KozakSystem” подобається ще й великій кількості людей, і завдяки цьому нас вважають авторитетами, то це – даність. Але це не означає, що робимо так навмисне. Скажімо, той же наш “Маніфест” не означає, що цією піснею хочу скерувати велику кількість молоді на правильний шлях. Разом з тим, коли кажу в “Маніфесті” “рускому міру” “а пішли ви…”, то справді вважаю так, як кажу. Я – не філософ, який дивиться на світ згори і чудово усвідомлюю, що увесь світ чи Україну не зміню, скільки б не дав інтерв’ю.
Наведу такий приклад. Коли в Білорусі почалася мирна маніфестація – саме вона, а не революція – багато людей вважали Сергія Міхалка, вокаліста гурту “Брутто” (колишній “Ляпіс Трубєцкой”), революціонером. Свого часу Сергій, коли в нас був Майдані, написав пісні “Не быть скотом”, “Быки” і найголовнішу, що стала популярною в Україні – “Воины света, воины добра”. Тижнів три, відколи почалися білоруські події, Фейсбуксторінка Міхалка “розривалася” від коментарів “чому мовчиш?” Згодом він таки сказав, що мав сказати, але “між рядками” було зрозуміло: одна справа – написати революційну пісню, та зовсім інша – бути революціонером. Музикант пише про те, що йому болить, але його особиста поведінка може не відповідати уявленням слухачів.
Підкреслюю, що моєю роботою є змінити найближче оточення, і це вдається. Збільшити кількість людей, які цю країну будуть любити. Насамперед – хорошими, якісними піснями.

Про політику: “Краще сам
собі вождь, ніж партійний і
зарплата в конверті”
– Наведу приклад “конфлікту інтересів” між “говорити” і “робити”. Це коли раптом з’ясувалося, що Олег Скрипка і гурт “ВВ” брали участь в агітаційному концерті за ОПЗЖ.
– Олега знаю дуже добре, ми товаришуємо, і можу запевнити, що в нього все гаразд з українською позицією. Там просто був “капкан”, до якого він втрапив. Звичайно, не з власної волі і не все знаючи. Бо політичні сили, які прагнуть отримати задля реклами зірок, чинять дуже хитро. Тобто тебе запрошують на одне, а втрапляєш на зовсім інше.
У нас теж були подібні ситуації. Отримали запрошення на фестиваль в Ізмаїлі, це було під час президентської кампанії. Ми попередили про свою вимогу: жодної агітації поруч не має бути. Ок. Поверталися з концерту на Західній Україні, були в дорозі цілу добу. На місці бачимо поруч зі сценою автобуси з логотипом “Слуги народу”. Кличемо організаторів, вони запевняють, що під час нашого виступу “усього цього не буде”. Запитую: як можете гарантувати, що на сцену не вийде партійний представник і не скаже, що дійство влаштоване за його кошти? Або що журналісти не напишуть, що “KozakSystem” співали за “Слугу народу”? Ніяк. Одне слово, ми розвернулися і поїхали назад.
– “KozakSystem” бере участь в агітації на місцевих виборах?
– Так. Концертами на підтримку кандидатів від “Європейської солідарності”. Це ті люди, яких знаємо особисто, і вони декларують цінності, які збігаються з нашими.
– А самому піти в політику?..
– Були пропозиції, і не раз. Аж до того, щоб опинитися в першій п’ятірці списку однієї партії в парламенті. Не скажу, якої. Але я не дуже розумію принципи роботи політики. Люди приходять туди, сподіваючись зробити щось для країни, щоб розчаруватися буквально через рік. Один із світлих прикладів – Святослав Вакарчук. Він отримав належну освіту, має знання, але все це тільки для того, щоб побачити: в нас неможливо застосувати політичні закони, які працюють в західному світі. В Україні у владу приходять люди, які або дуже люблять гроші, або одержимі грою.
– Не вдалося переконати в цьому Вакарчука перед його другим походом у Верховну Раду?
– Власне, Славко мені багато чого про політику пояснив. І я наполягаю: він був щирим у тому, аби допомогти своїй країні. Втім, у розумінні того, що таких людей намагаються “стерти” якомога швидше – також.
Я розумію, що принесу більше користі країні, займаючись музикою. Крім того, не хочу переінакшувати себе і втрачати свої напрацьовані роками честь та гідність протягом одного дня. Музиканти сканують навколишній простір значно глибше, ніж решта громадян, але вони ж, за своєю сутністю – романтики. В нас нема гострих зубів і крокодилячої шкіри, щоб протистояти тоннам бруду й образ, які одразу починають на тебе виливати. Туди треба йти залізобетонним. Я також категорично не хочу отримувати гроші в конверті і робити те, що скаже “вождь”, який є в кожній партії. Разом з тим, не буду повторювати вслід за покійним Кузьмою, що геть усі в Раді – негідники. Там теж працюють нормальні люди, принаймні, ті декілька, з якими дружимо.

Про символи: віри,
надії та любові
– Як живеться “KozakSystem” під час карантину?
– Вся культурна галузь неймовірно потерпає зараз. Минулого року ми зіграли 60 концертів, цьогоріч через “ковід” – всього 4. Але записали 11 нових пісень.
– Одна з них – потужна “Героям”, присвячена подіям в Білорусі.
– Коли бачимо, як ця пісня протягом кількох днів набрала мільйони переглядів і мільйон схвальних відгуків, то розуміємо: так, це працює. Тому потрібно робити ще і ще. З “Героями” усі лаври належать Сергію Танчинцю. Це його задум і твір. Він написав текст ще раніше, певний час “лежав у шухляді”. Коли почалася маніфестація в Мінську, попросив білоруського поета Лявона Вольскі перекласти один куплет і приспів. Планувалося, що це буде такий потужний маніфест українських митців на підтримку Білорусі, але відгукнулися тільки ми і гурт “Скай”. Багато хто, кому телефонував Сергій, відмовилися. Це ще одна відповідь на твоє запитання, наскільки музиканти “поспішають” проявляти свою соціальну позицію.
– “KozakSystem” запрошували виступити перед білоруськими маніфестантами?
– Неодноразово. Але ми не можемо поїхати в країну, яка підтримує ФСБ Росії. Також і з міркувань безпеки.
– Яким було значення зміни назви успішного гурту “Гайдамаки” на “KozakSystem”? Kоней на переправі не міняють.
– Будьякий колектив – це, як пазл і сім’я, ланцюжок, де кожен доповнює один одного. В ній нема “гетьманів” чи “гуру”. Але один з нас вирішив, що він – Господь Бог. Ми розійшлися, але стара назва “Гайдамаки” належала чотирьом, які пішли. Тож нам, хто залишилися, довелося вигадати нову назву.

Спілкувалася
Людмила Пустельник,
Global Village

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment