За що я хотів задушити Леоніда Кравчука

Дмитро ПАВЛИЧКО

Згадаймо, що діялося у Верховній Раді в день проголошення нашої незалежності 24 серпня 1991 року.
“Я зайшов за стiл Президiї сесiї, сiв позаду Леонiда Макаровича, подав передрукований проєкт Акта й сказав: “Текст узгоджений. Читайте!” Л. Кравчук перебiг очима документ i мовчав. “Читайте, Леонiде Макаровичу”… – сказав я з пiдкресленою повагою до голови Верховної Ради. Але вiн мовчав.
Тодi тихцем обiзвався: “А може, вiдкладемо до понедiлка?” Я завмер. Кров ударила в груди. “Читай!” – сказав я пошепки, але то вже був знак гнiву. “А, може, хай Левко Лук’яненко прочитає?” Я спокiйно i тихенько сказав: “Читай, а як нi, то задушу тебе!” Л. Кравчук удав, що не почув мене. Вiн почав читати. Я встиг добiгти до свого мiсця й проголосувати. Я ще встиг глянути на табло: 346 – за. То була найвища хвилина радостi в моєму життi. “Добре було б тепер умерти!” – подумав я. Менi здалося, що моя кров не в жилах, а зверху на менi, що вона горить, i я схожий на людину, що облилася бензином i пiдпалила себе. Але то не був огонь смертi, а гарячiнь палахкучої, великої, незрiвнянної нi з чим радостi.”
Жахлива, антиукраїнська поведінка сьогоднішнього Леоніда Кравчука мені нагадала той день, коли я хотів задушити його. Тепер Кравчук виконує волю Зеленського, своєї власної української душі в нього нема. Він ніколи не був справжнім президентом вільної України, він завжди був прислужником Москви. Леонід Кравчук вигнав зі свого уряду найвидатнішого українського патріота Костянтина Морозова, першого міністра оборони України, який не подобався Москві і т. д., і т. д. Своє ім’я Леонід Кравчук сам намагається вкрити вічною ганьбою.

12 вересня, 2020 р.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment