Дмитро ПИЛИПЧУК: Відкрити світові Сезам української мови

Моя давня приятелька і колега, відома українська видавчиня Валентина Кирилова опублікувала на своїй сторінці Facebook’у авторську світлину, на якій ми бачимо один із десятьох найцікавіших туристичних об’єктів Англії.
Від захопленого споглядання постмодерної будівлі Бірмінгемської публічної бібліотеки, яка за числом відвідувачів випереджає славетну Британську бібліотеку, я плавно перейшов до вивчення того, а яке ж місце посідає в БірмПБ українська книга, сиріч конкретно словники української мови. І тут на мене чекало велике розчарування: в електронному каталозі цієї найбільшої публічної бібліотеки Великобританії я побачив усьогонавсього 2 (два!) паперові видання словників української мови: UkrainianEnglish dictionary М. Л. Подвезька (НьюЙорк, 1954) та UkrainianEnglish dictionary (compiled by C.H. Andrusyshen and J.N. Krett; Торонто, 1957). Отакої!
Після цього колекція українських словників бібліотеки Бірмінгемського університету (кількість студентів та аспірантів якого втричі перевищує той самий показник КНУ ім. Т. Шевченка!) здалась мені взагалі печерою АліБабu. “Аж” 43 видання! Щоправда, в цій колекції немає навіть повного комплекту тлумачного Словника української мови в 11 томах (є лише т. І–VII), а Етимологічний словник української мови перестав сюди надходити після 3го тому…
В електронному каталозі університетської бібліотеки я побачив, що з незалежної України зпоміж багатьох тисяч назв нашої лексикографічної продукції до книгозбірні Бірмінгемського університету у 1995–2007 р.р. потрапили лишень 12 томів українських словників. Тут в очі не бачили ані жодного термінологічного, фразеологічного, діалектологічного, граматичного, орфоепічного […] словника незалежної України, ані перекладних словників з півсотні мов, ні дев’ятьох томів академічного тлумачного Словника української мови у 20ти томах, ні шеститомової “Шевченківської енциклопедії”, ані безлічі інших цікавих та авторитетних лексиконів. Ба більше! За останні ДВАНАДЦЯТЬ РОКІВ (тобто після 2007 р.) з нашої незалежної держави до книжниці Бірмінгемського університету не потрапив жоден український словник.
І така картина не лише в Бірмінгемському, а й в більшості університетів Європи.
Чи не є це практичною реалізацією в культурному просторі Європи міфу Валуєва про те, що “никакого отдельного малороссийского языка не было, нет и быть не может”?! Чому явне припинення навіть найменшого просочування українських словників на Захід збіглося в часі з активною підготовкою Москви до агресії проти України? Чому українські дипломати в країнах Заходу і Сходу так рідко, а то й взагалі не відвідують найпрестижніших бібліотек країн перебування і не цікавляться, як почуває себе там українська книга, література, мова, чи є в тих бібліотеках наші словникові, довідкові, енциклопедичні видання? Чому це ніби не стосується НАН України, наших міністерств освіти і науки, культури, університетів та академій, наших академіків, професорів, докторів і кандидатів наук, діячів культури, носіїв усіляких почесних звань? Чому, їдучи за кордон, вони так рідко везуть у дарунок тамтешнім закладам освіти і культури українську книжку? Чи знають усі вищезгадані особи, що, попри жорстокі умови війни, в Україні щороку виходить приблизно два десятки тисяч назв книг і брошур, а отже, є що покласти у виїзну валізку?!
Українці мусять чітко усвідомити, що послідовним намірам московської імперії нищити наш дух, наше мислення, нашу мову, освіту, культуру маємо протиставити свою рішучу волю вижити й перемогти. Час остаточно розвіяти по суті расистський міф Валуєва, щедро відкрити світові Сезам нашої мови й культури.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment