Олександр АСТАФ’ЄВ. Тепер уже – в пам’яті і в серцях

29 жовтня після важкої недуги перестало битися серце Олександра Астаф’єва, професора кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктора філології, члена Національної спілки письменників України (1992), Міжнародної асоціації україністів (1986), вашингтонського відділення Міжнародного Пен-Клубу (2008), НТШ (2018), лауреата літературних премій імені Бориса Грінченка (1995), Михайла Коцюбинського (2001), Всеукраїнської літературної премії імені братів Богдана та Левка Лепких (2009), Міжнародної премії в галузі художнього перекладу імені Остапа Грицая (2010), імені Якова Гальчевського (2020), імені Вільгельма Маґера (2020).
Олександр Григорович Астаф’єв народився 10 серпня 1952 року у радянському концтаборі на мисі Лазарєва Хабаровського краю в сім’ї репресованих. Там від рук вуркаганів загинув батько, талановитий музикант Григорій Астаф’єв. У 1953 р., після амністії, разом з матір’ю Олександр переїхав у с. Вовківці Борщівського району на Тернопільщині, де проживала депортована з Польщі мамина родина.
У 1980 році закінчив Український поліграфічний інститут (нині Українська академія друкарства) у Львові, працював кореспондентом тернопільської молодіжної газети “Ровесник”, відповідальним секретарем Тернопільського міського відділення Товариства книголюбів, завідувачем редакції образотворчого мистецтва і туристської літератури у видавництві “Каменяр”.
Навчався в аспірантурі та докторантурі Інституту літератури імені Т. Шевченка НАНУ, де захистив кандидатську (1990) та докторську (1999) дисертації.
Упродовж 1986-2001 років працював у Ніжинському державному педагогічному інституті імені Миколи Гоголя, де про­йшов шлях від асистента до професора кафедри української літератури. Понад два останні десятиліття працював у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка.
В останні п’ять років — доктор ґабілітований, професор філологічних кафедр Вищої лінгвістичної школи в Ченстохові та Вищої школи управління охороною праці у м. Катовіце (Польща). Читав окремі курси лекцій у Варшавському та Краківському університетах (Польща), Сорбонні й Паризькому інституті східних мов та цивілізацій (Франція), Ґрайсвальдському й Люнебурзькому (Німеччина), Будапештському (Угорщина) університетах.
Олександр Астаф’єв – упорядник і редактор низки наукових, художніх та перекладних видань, автор поетичних збірок: “Листвяний дзвін” (вірші, поема, 1981); “Заручини” (вірші, поема, 1988); “Слова, народжені снігами” (лірика, 1995); “Зблизька і на відстані” (вірші, поеми, переклади, 1996, 2-е вид. 1999); “На київськім столі” (вірші, поеми, переклади, 2005); “Близнюки мої, очі” (вірші, переклади, переспіви, 2007); “Каталог речей (вірші, переклади, переспіви, 2008); “Львів. До запитання” (вірші, поема, 2008); “На березі неба” (вірші, 2013); поетичної трилогії “Турбулентна зона”: ч.1 – “Трагічна помилка небес” (2016); ч.2 – “Горіхові револьвери” (2018); ч.3 – “Сухі дощі” (2019). Він також видав книгу “Słowa, urodzony śniegem” (лірика, 2017) – польською мовою у перекладах Т. Карабовича, Ірини Руденко та Вікторії Пашковської (м. Люблін).
Переклав: з англійської твори Езри Павнда, Томаса Стернза Еліота, Вільяма Вільямса, Роберта Ловелла, Роберта Фроста, Карла Сандберґа, Сільвії Плат; з німецької – Йоганна-Вольфганга Гете, з французької – Віктора Гюго, Гійома Аполлінера, Жака Превера, Рене Шара; з арабської – ліриків V-ХVІІІ ст., зі старонімецької і латини – пісні ваґантів і міннезінґерів; зі старофранцузької – поезії провансальських трубадурів; з польської – “Кримські сонети” Адама Міцкевича (окреме вид. 2006) та його балади, окремі твори Зиґмунта Красінського, Юліуша Словацького, Болеслава Лесьмяна, Ярослава Івашкевича, Юліана Тувіма, Леопольда Стаффа, Кароля Войтили; з болгарської – вірші Пенчо Славейкова, Пейо Яворова, Деньо Денева; з чеської – лірику Вітезслава Незвала і Костянтина Бібла; зі словацької – Лацо Новомеського; з білоруської – Янки Купали, Максима Богдановича, Алеся Рєзанова; з російської – лірику Володимира Соловйова, Анни Ахматової, Марини Цвєтаєвої, Володимира Маяковського, Велимира Хлєбникова; з вірменської – Аревшата Авакяна та з інших мов.
Автор літературознавчих книг, найважливіші – “Стилізація” (1998); “Лірика української еміграції: еволюція стильових систем” (1998); “Образ і знак” (2000); “Тема голодомору в українській літературі: спроба екзистенційного аналізу” [Das Thema des Hungertodes in der ukrainischen Literatur (Ein literaturhistorischer Ǜberblick). Greifswald: Ernst-Moritz-Arndt-Universität Greifswald, 2004]; “Поетичні системи українського зарубіжжя” (2000, перевид. 2005); “Празька поетична школа” (2004, перевид. 2010); “Поети “Нью-Йоркської групи” (2005, перевид. 2010); “Паризькі лекції” [Les conferences de Paris. — Paris, 2006]; “Ніжинська еміграція” (2006, у співавт.); “Теорія і практика українського перекладу” (2007, у співавт.); “Компаративний аналіз художнього перекладу” (2008, у співавт.); “Орнаменти слова” (2011); “Ренесансна література українсько-польського пограниччя” (2012); “Творчість М.К.Сарбевського і її рецепція в давніх українських поетиках XVII-XVIII століття” [Twórczość M.K.Sarbiewskiego i jej recepcja w dawnych ukraińskich poetykach XVII-XVIII w. – Kraków, 2014]; “Польські джерела творчості Петра Гулака-Артемовського” (2015); “Юрій Липа – читач і критик польської літератури” (2016); “Діалог літератур” (2018).
Нагороджений знаком “Відмінник освіти України” (1999), Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України (2000). Удостоєний медалі Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка “Будівничий України” (2001), Золотої медалі Полонійної Академії, м. Ченстохова, Польща (2008), “Подяки Президента України” “За вагомий внесок у розвиток Української держави” (2009), Почесної грамоти Київської міської державної адміністрації (2011), ордена св. Кирила і Мефодія (2015), нагрудного знака “За наукові та освітні досягнення” (2016).
Твори письменника увійшли до вітчизняних і зарубіжних антологій, зокрема до американської “Antology of PEN” (2010), перекладені англійською, німецькою, французькою, болгарською, польською, російською, білоруською, грузинською та іншими мовами.
В останній рік життя вийшли підсумкові книжки Олександра Астаф’єва: “Вибрані поезії” за 1968—2019 рр. (2020, Львів: Піраміда), вибрані переклади “Біля чужого багаття” (2020, Львів: Піраміда), вибрана есеїстика “Розмова з бігуном на довгу дистанцію” (2020, Львів: Піраміда), дослідження “Тарас Шевченко і польська література: впливи, контексти, адаптації” (2020, Львів: Піраміда), “Українсько-польські літературні діалоги” (2020, Київ: Талком), “Польська та українська літератури доби Ренесансу і бароко” (2020, Київ: Талком, у співавт.).
Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості глибоко сумують з приводу тяжкої втрати. Висловлюємо щирі співчуття родині нашого колеги.
Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Т. Г. Шевченка, редакція газети “Слово Просвіти” глибоко сумують з приводу тяжкої втрати – смерті просвітянина і поета, багаторічного автора просвітянського тижневика, професора Олександра Григоровича Астаф’єва і висловлюють співчуття родині та колегам померлого.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment