Андрій ЗИЛЬ,
член НСКУ
Творче надбання письменникадокументаліста Михайла Скорика поповнилось ще одною книгою. “Зона непам’яти: приречений повернутися”, яка вийшла за ініціативою Міжнародного освітнього фонду ім. Ярослава Мудрого у Кам’янецьПодільському ТОВ “Друкарня “Рута” 2020 року. Вона присвячена розстріляній спадщині молодого бориспільського письменника Сергія Жигалка, творчість якого не те що не поцінована — а навіть не прочитана, бо розсіяна по численних українських періодичних виданнях пореволюційної доби. Доби розкрилля молодих творчих талантів і знищення їх на Соловках, в Сибірах, як це сталося з Г. Косинкою, М. Зеровим, В. Підмогильним, Лесем Курбасом, Михайлом ДрайХмарою і багатьма іншими побратимами трагічної долі. Якщо ми знаємо про розстріляне відродження, то С. Жигалка не маємо ні в списках живих, ні мертвих. Хоча було відомо, що письменника знищено на засланні, але справжньої його біографії ніхто не читав, бо, насправді, її не було. І тільки М. Скорик взявся за нелегку пошукову і дослідницьку роботу.
Перегорнувши кожну сторінку архівної справи й уважно вивчивши найдрібнішу деталь її, письменник заново воскресив епізоди доби доносів, наклепів, переслідувань, коли творча особистість існувала у павутинні недоброзичливців, критиків, підступних хамелеонів і пильних донощиківінформаторів.
Сергій Йосипович Жигалко народився 6 (19) жовтня 1902 року в Борисполі у козацькій родині Йосипа Никифоровича і Марфи Агафонівни Жигалків. Первістка охрестили в Миколаївській церкві, де священик Іван Гречанівський і псаломщик Василь Лаврівський нарекли Сергієм. Після нього у родині Жигалків з’явилися брати Іван, Геннадій, Михайло і три сестри: Олександра, Ліда та Ольга. Сергій, як старший, першим почав пробивати дорогу в життя. В 1917му закінчив бориспільське чотирикласне училище , 1921 року – гімназію. Того ж року вступив до Київського інституту народної освіти. Та через хворобу змушений залишити навчання і в 1925 році зайнятися газетнолітературною працею.
…Крок за кроком М.Скорик простежує становлення С. Жигалка як письменника, що представляв художню прозу “Гарту”. Водночас посилюється увага до творчого доробку з боку критиків А. Грукнта. Є. Адельгейма і таємних агентів “Журналиста”, “Обновленной”, “Активиста”, які шукають на С. Жигалка і його побратимів компрометуючу інформацію навзір “Ярошенко, Косяченко и Жигалко все еще непрестанно твердят об ужасах голода 1933 года”. Агент “Холмский” писав про те, що М. Бажан як редактор журналу “КІНО” “підгодовує” своїх приятелів письменників, видаючи аванси під ненаписані речі, або замовляючи нікому непотрібну халтуру. Серед “підгодовувачів” називає групу письменників, зокрема й С. Жигалка. Агент “Леонов” писав: “Найвідвертіший серед письменників Косинка не сидять на місці, а із Сергієм Жигалком … лазять по хуторах і приміських колгоспах. І про все говорять із недоброю усмішкою стряпчого…”
Агент “Журналист” у вересні 1933 року настрочив про те, що Київській кінофабриці запропоновано написати сценарій на колгоспну тему. “Жигалко настряпал комедию, предсталяющую собой вредный и злой пасквиль на советскую действительность”. Дослідження біографії письменника рясність багатьма доносами, без яких не могла існувати пореволюційна доба. До характеристики С. Жигалка додали негативних означень “залпи” письменників Є. Адельгейма, А. Грунта, С. Скляренка. Наведу лише одну фразу пролетарського письменника Івана Мойсі (Ле): “Вся творческая продукция Жигалко представляет собой упадническое хныканье, постоянное сожаление о былом, о прошлом”.
М. Скорик детально простежив життєвий і творчий шлях С. Жигалка у сув’язі з тим поколінням письменників і творчих постатей, яким судилося пережити жахливі часи людиноненависницької епохи. Не всім вдалося вижити. С. Жигалка судили за сфабрикованою справою, відмірявши йому п’ять років таборів. Але 12 червня 1938 року був розстріляний. Лише після смерті Сталіна родичі могли добитися перегляду справи С. Й. Жигалка. Офіційну оцінку в справі репресованого письменника поставлено у висновку КДБ при Раді Міністрів УРСР 31 грудня 1958 року після розгляду архівнослідчої справи та матеріалів перевірки по ній. У ній згадано не тільки злочинний підхід своїх попередників із органів НКВС, а й не менш людиноненависницьку методологію більшовицьких опричників тієї системи.
До сьогодні творча спадщина С. Жигалка не була перевидана і залишалась невідомою. Лише завдяки старанням М. Скорика віднайдено всі опубліковані оповідання і повісті репресованого письменника. Вони лише починають шлях до читача, який сьогодні зможе простежити життєвий і творчий шлях С. Жигалка і його спадщину, яка з далеких 2030х років повернулася до читача.
