Вадим Пепа,
письменник
Щойно в Києві відкрито пам’ятник видатному мислителю Махатмі Ганді. Привід нагадати застереження непохитного борця за світлішу долю рідної йому Індії, яка за його життя з останніх сил вивільнялася від англійської колонізації : “Інтелігенція, вихована окупантом, є найбільшим ворогом свого народу”.
З якого боку не глянь, при владі вистачає недавніх комуністів та вихованих ними комсомольців. Спробуй допекти їхній свідомості тирадою обожнюваного ними в ХХ столітті вождя? “Ліберали і до питання про мови, як і до всіх політичних питань, підходять як лицеміри і торгаші, що простягають одну руку (відкрито) демократії, а другу (за спиною) кріпосникам і поліцаям” (Ленін, 24, 1972, 115).
Дан приказ ему на запад,
Ей – в другую сторону,
Уходили комсомольцы
На гражданскую войну.
Для загарбників немає нічого святішого, ніж розпалювати “громадянську війну”. Наскільки тверді вони в своїх переконаннях, судімо хоча б із того, як із 1917 р. будівники “світлого комуністичного майбутнього” нацьковували темні маси скидати з церков хрести й позолочені бані, грабувати храми, розправлятися зі священиками з такою ненавистю і люттю, щоб нащадки закатованих і розстріляних “здригалися до десятого коліна”. А на зорі ХХІ століття ті ж самі “правовірні” з таким же завзяттям перекинулися до православ’я. То чим же вони керуються – ідеями чи жадобою власної вигоди?
Доле праведна! Чи не потонув би в непроглядній темені білий світ, якби не осявала жорстоку юдоль земну подвижницька діяльність Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Василя Симоненка та рівних їм на всіх обширах земної кулі?
Наслідувачів геніїв і видатних особистостей позавчорашня комуністична й комсомольська зловорожість ганьбить тепер наліво й направо як “радикалів”, “бандерівців”, “фашистів”.
1494 р. у місті Базель було опубліковано сатиричну поему Себастіана Бранта “Корабель дурнів”, написану ранньою нововерхньонімецькою мовою. Автор сміливо користувався мовою, успадкованою від корінного роду свого, хоч нею заборонялося трактувати “вчені предмети”. Як пояснюють літературознавці, Брант “ніби дає людям у руки дзеркало, щоб вони впізнавали самих себе поміж дурнів і, набираючись розуму, ставали кращими”. Невмирущий автор нещадно висміював Дурляндію “задля… заохочення до мудрості й… викорінення дурості та в ім’я виправлення роду людського”.
