Олександр Костенко,
доктор юридичних наук, професор (Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України)
5 жовтня 2020 р. троє депутатів Європарламенту звернулися до нардепа, голови парламентської фракції політичної партії “Слуга народу” Д. Арахамії з листом, в якому, зокрема, зазначається: “Тільки з 2014 року ЄС інвестував в Україну понад 15 млрд. євро. Ми ділимося з вами цим досить невідомим цікавим фактом не для того, щоб просити про вашу подяку, а для того, щоб підтвердити, що доля вашої країни нам дуже дорога, і ми щиро піклуємося про її майбутнє. Ми також ділимося цим, щоб нагадати вам, що джерелом цієї допомоги є громадяни ЄС, перед якими ми підзвітні, і які так щедро відмовились від частини своїх доходів за таких умов: звільнити Україну від розгулу корупції, реформувати судову систему та систему охорони здоров’я, створити прозоре місцеве самоуправління”. (https:// violavoncramon.eu/2020/10/05/ openlettertoarakhamiaheadofsluhanarodu/)
Якщо взяти до уваги зазначену в листі суму євродопомоги Україні і спробувати оцінити реальну ефективність її використання в Україні, то так і хочеться ойкнути: “Ой! Це ж скільки грошей європейських платників податків пішло “на вітер”! Або ж ще гірше: євродопомога, призначена, зокрема, і на боротьбу з корупцією, може бути використана як ресурс для незаконного збагачення корупційними способами. Отакий парадокс!
Неефективність політики ЄС щодо фінансової допомоги Україні вказує на те, що ця політика є неадекватною тій ситуації, що склалася в Україні.
Уявляється, що політика ЄС щодо допомоги Україні мала би бути спрямована на підтримку фундаментального чинника, від якого залежить соціальний прогрес в Україні і поступ її європейським шляхом. Який же це чинник? Досвід розвитку Європи під впливом епохи Просвітництва свідчить, що цим чинником є так званий “людський фактор”, а саме соціальна (тобто політична, економічна, правова, моральна тощо) культура громадян. Тому фундаментальна ціль, на яку має бути спрямована фінансова та інша допомога Україні — це забезпечення розвитку в Україні людського фактору, зокрема формування соціальної (тобто політичної, економічної, правової, моральної тощо) культури громадян України. Бо, згідно з європейським досвідом, долю народів вирішує саме вона відповідно до закономірності: яка соціальна культура громадян — таке і їхнє життя.
Одним із засобів формування соціальної культури громадян є соціальне просвітництво, що його отримала Європа завдяки епосі Просвітництва, забезпечило європейцям ту соціальну культуру, яка визначила прогресивний розвиток європейських країн.
Отже, найбільше для України можна зробити, запровадивши заходи щодо соціального просвітництва громадян, зокрема, через шкільну і університетську освіту, через просвітницький рух у ЗМІ, через навчання українців закордоном для забезпечення соціальних реформ в Україні, через громадські просвітницькі організації тощо. Лише тоді в Україні можуть бути успішними політичні, економічні, правові, моральні реформи… Це підтверджується, зокрема, досвідом реформування Турції Ататюрком.
Успішна інтеграція України в Європу можлива лише в результаті розвитку соціальної культури громадян до європейського рівня. Цей людський фактор є тим “спільним знаменником”, що об’єднує (чи з’єднує) країни Європи, і до якого має долучитися Україна…
…Щоб в Україні було таке життя як в Німеччині чи Швеції НЕОБХІДНО, щоб соціальна культура громадян України була такою, як в громадян Німеччини чи Швеції, і тоді вони, зокрема, будуть голосувати на виборах так, як голосують громадяни цих європейських країн!
Без формування соціальної культури громадян України жодні реформи не можуть бути успішними і жодна євродопомога нашій країні не може бути ефективною. Бо саме цей людський фактор є вирішальним чинником соціального прогресу.
