«АТЛАНТИДА» – перше враження

Чистий артхаус, наче чистий спирт

Леся Воронюк

Коли побачила лише трейлер фільму Атлантида / Atlantis режисера Валентина Васяновича, відразу відчула — це буде вражаюче кіно про війну. Уважно стежила за фестивальною історією цієї стрічки і раділа кожній перемозі. Фільм цілком заслужено зібрав і продовжує збирати усі найвідоміші кінонагороди світу. Більше того — “Атлантида” номінується від України на “Оскара”, і я дуже сподіваюсь, що врешті саме цей фільм привезе нам найпрестижнішу кіновідзнаку світу.
Хай вже пробачать любі Ахтем Сеітаблаєв з “Кіборгами” та Сергій Лозниця з “Донбасом”, бо мушу визнати — Валентин Васянович з “Атлантидою” очолив мій ТОП3 фільмів про війну.
Не буду переповідати сюжет фільму. Я хочу написати про настрій і естетику. Кожен кадр — просто ідеальний — це живе багатокомпозиційне полотно. Кожен кадр наповнений кількарівневою символікою  коли ти спочатку зчитуєш основну подію, а потім додаткові змісти, яких безкінечна кількість.
А ці довгі цілісні складні сцени без жодного монтажу і метушні — режисерські рішення працюють не лише задля естетичного, а й емоційного ефекту і пронизують наскрізь.
Якогось неймовірного стану вдалось досягнути авторам фільму — це художнє кіно виглядає наче документальне, бо немає жодної межі і награності між тобою і героєм, і водночас — це абсолютна поезія. Головні герої — не актори, а учасники війни, вони просто й чесно живуть в кадрі.
Андрій Римарук, дуже правдивий головний герой. Як і робота художникапостановника Владлена Одуденка.
Окремо відзначу мову — добротна побутова українська без літературності і пластику, ось дуже органічно.
Також вважаю абсолютним сценарним дивом те, що психоделічність, біль, посттравматичний синдром, поствоєнноапокаліптичний стан героїв вдалося передати без штампу, коли герою погано і він п’є — жодної краплі алкоголю. І від того герої виглядають ще сильнішими — вони в пеклі, яке не намагаються нічим гасити, а перетворюють його, як каже головний герой “на заповідник”.
Але все таки для глядача “Атлантида” — це чистий артхаус, наче чистий спирт: обпікає зсередини, і навіть довгі прикінцеві титри не дають запасу часу, щоб прийти до тями і легко вийти із зали.
Окремо хочу написати про творчу сміливість Валентина Васяновича. З цього місця це буде цікаво і корисно всім моїм друзяммитцям. Як часто ви чуєте, що ваше творіння — не формат, його треба переробляти, на нього не буде попиту, воно не відповідає канонам, що через 3 секунди глядач вже перемкне канал, фільм чи промо в Фейсбуці, що світ переповнений інформацією, і у вас є один вдих, щоб захопити глядача? Так от — це все винятковий шум. Авторський стиль режисера Васяновича — довід вам того, що бути собою і бути особливим, чути і не метушитись — це найцінніше, що ви можете дати сучасному надто швидкому світу. Крім того, Валентин Васянович — одночасно і сценарист, і режисер, і оператор, і оператор монтажу, і співпродюсер. Хай вам це додає снаги починати те, що задумали, навіть не маючи спочатку однодумців.
Планую ще раз обов’язково сходити і подивитись на великому екрані.
Не пропустіть, доки кінотеатри не закрили знову.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment