Головне – це любов!

Едуард ОВЧАРЕНКО
Заслужений артист України Михайло Фіца нещодавно представив на сцені Будинку актора НСТДУ свою нову моновиставу “Дон Кіхот”, створену за однойменною п’єсою Михайла Булгакова, що у свою чергу була написана за мотивами роману Мігеля Сервантеса. Михайло переклав текст п’єси українською мовою, а постановку здійснив Петро Миронов.

– Як і більшість моїх ровесників, познайомився з цим твором ще в дитинстві, – розповідає Михайло Фіца. – А років десять тому виникло бажання поставити його і зіграти. Ця тема визрівала довго, були інші постановки, поки врешті зміг повернутися до “Дон Кіхота”. Але коли б не робилася вистава, якщо це твоє, якщо ти це любиш і цим живеш, то буде так, як повинно бути і твоє від тебе нікуди не втече.
У “Дон Кіхоті” закладені біблійні істини: не чини зло, роби добро, захищай ображених, люби безкорисливо всім серцем і душею. А якщо правиш, то прав чесно. Коли ж не можеш правити, то йди з цієї посади і займайся своєю справою.
Взяв до постановки п’єсу Михайла Булгакова, дещо скоротив, багато чого додав до неї з роману Сервантеса. У цьому мені допомагала моя дружина Лада. В перспективі хотів би звернутися і до творчості самого Булгакова. Можливо це буде “Майстер і Маргарита”.
Головне у будьякій родині, будьякій країні – любов одне до одного. Сьогодні багато озлоблених людей – і це страшно. Згадую часи, коли забороняли ходити до церкви, але люди тоді були добрішими, ніж зараз. Вважаю, щоб Бог повинен бути насамперед у душі і серці людини. Саме про це наша нова вистава. Дон Кіхот наче дитина, дехто вважає його несповна розуму. Але саме він справжня людина, яка хоче змінити світ на краще.
Режисер вистави – Петро Миронов. Це вже наш далеко не перший спільний проєкт. Було лише чотири репетиції, три вдома і одна на сцені Будинку актора.
Костюми придумував сам, виходячи з того, що театр це умовність. Звичайно, можна було додати бороду чи вуса. Але я граю не Дон Кіхота, а людину, яка могла ним бути, граю певну тему. На здачі вистави був момент, що я бачу у залі Дульсинею і дарую їй квітку. Покищо від цієї творчої знахідки довелося відмовитися, адже в умовах карантину небажаний близький контакт з глядачем, але думаю, що повернуся до неї у майбутньому.
Звичайно, працювати в умовах карантину складніше. Люди бояться йти на вистави, і я їх розумію. Захворіли мої друзі, у декого з них від цієї хвороби померли батьки. Але я впевнений, що ми все здолаємо, адже людство переживало й не такі біди.
Потроху починаю відновлювати гастрольну діяльність. Їздив до Слов’янська, де у педагогічному університеті грав виставу за творами Тараса Шевченка. Саме цю виставу попросив зіграти ректор вишу. Проте були побоювання, як її сприймуть у цьому місті, адже в ній є різкі речі щодо Москви і Росії. Прийняли прекрасно. Вистава мала розголос. Також грав у Кам’янціПодільському та Полтаві. Маю творчі зв’язки з понад 40 містами по всій Україні, але покищо у більшості з них мене прийняти не можуть через карантинні обмеження.
Хочу поставити “Ідіот” Федора Достоєвського, але ще не знаю як він звучатиме українською мовою, а дослівно перекласти цього письменника складно.
– Наша співпраця з Михайлом Фіца розпочалася кілька років тому, – продовжує розмову режисерпостановник Петро Миронов. – Він був глядачем на одній з моїх моновистав. Запросив, аби я йому поставив виставу за А. Чеховим “Освідчення”. Вистава мала успіх, тоді Михайло запропонував мені написати інсценізацію “Крейцерової сонати” Л. Толстого. Після “Крейцерової сонати” був “Ревізор” М. Гоголя, а “Дон Кіхот” – наш четвертий спільний проєкт.
Зізнаюся, я не звик ставити комусь моновистави. Я був режисером, сценографом і актором своїх моновистав. Але працювати з таким актором як Михайло Фіца одне задоволення. Адже він працює з таким бажанням, чітко робить те, що йому пропонує режисер, а також розвиває режисерську думку. Він весь викладається в акторській праці. Скільки разів не дивився б “Крейцерову сонату” в його виконанні, у мене завжди були сльози на очах коли підходила кульмінація. А це говорить про високий клас актора.
Що стосується “Дон Кіхота”, то я не відразу повірив, що це можливо. Сказав Михайлу, що він швидше не Дон Кіхот, а Санчо Панса. Написав йому моноп’єсу “Дон Кіхот очима вірного Санчо”. Але ця п’єса не припала Михайлу до вподоби і він обрав Булгакова. Коли визначилися з матеріалом, то з задоволенням працювали над новою виставою.
Під час карантину працювали у мене вдома — розводили мізансцени, з’ясовували внутрішні ходи. Закріпили цю роботу на прогоні в Будинку актора. Задоволений нашою з Михайлом роботою.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment