У пошуку скарбів словесних

Ілько КОЛОДІЙ,
м. Львів
Слово про засновника станіславівської “Просвіти”, автора “Малорусько-німецького словаря” Євгена Желехівського

Закінчення. Початок у ч. 44 за 2020 р.

ІІІ
У Станіславі Євген Желехівський упритул береться за роботу над словником, який, за його словами, має стати “ученим і кріпким защитником нашого язика”. У нього є чіткий план. “Мій словар, — пише він до Олександра Барвінського, — роблю я на основі устної народної словесности, дальше обробленє обійме літературу класичну. Бажав бим спорудити якнайновіший словар”.
У листі до Михайла Драгоманова детальніше обґрунтує принцип “зложеня” словника. “Разом з Вами, добродію, стою я при тій засаді, що малоруська література має свою підвалину в живім язиці народа, в єго устній словесности, котра так дивну одностайність язика, єго загальність для всіх піднарічій малоруських представляє. Особливо замічено то при піснях. Тому ж то, укладаючи словар русько-німецький, передовсім взяв за основу материяли устної народної словесности, а відтак обійму і класиків наших, як Основ’яненка, Шевченка, Марка Вовчка, Шашкевича, Федьковича й ін.”
От тільки часу постійно бракує. Ще у Перемишлі звертався до шкільної ради з проханням надати йому піврічну відпустку, або принаймні зменшити навантаження, аби приділити більше уваги словникові, але остання зі “звичайною єї панською грубостию” відкинула його мотивації.
… Перший рік роботи в Станіславській гімназії минув непомітно. За конспектами, уроками, студіюванням літератури для майбутнього словника. Желехівський, правду кажучи, чи не вперше в житті відчув утому. Не так, може, фізичну, хоча й здоров’ям особливим похвалитися не міг, як моральну. Душевну…
Йому йшов уже тридцятий рік. Життя змалку протікало самотньо. За роботою самотність здавалася не такою відчутною, зате, коли вже приходила, боляче ранила серце. Особливо влітку, в пору вакацій, почувався одиноким. Не надто рятували візити в Кудобинці. Мати ставилася до нього приязно й тепло, проте у неї були свої клопоти. Померла одна донька, хворіла інша…
У серпні 1873-го летять з Кудобинець сумні рядки до друга, адвоката Мелітона Бучинського у Станіслав. “Хотів би я справді оженитися тої осені , але відай якось тяжко мені. Може й так зістану без жінки. Освоювався я з тою мислею від давна”.
Та воістину “несповідимі” справи сердечні. Не мине й півроку, як Євген писатиме дядькові до Перемишля уже зовсім з іншими почуттями: “8 лютого, в неділю, повінчаюся з панною Аделею Бобикевич, дочкою священника Антонія зі Студинки під Калушем, 3 милі от Станіслава”.
Юстин Желехівський зрадіє приємній звістці від племінника і охоче приїде заступити йому “отця при такім важнім акті”. Весілля не буде гучним, але високих гостей на ньому не бракуватиме. Коло пана адвоката, друга Мелітона Бучинського, сидітиме відомий на всю округу суддя з Тисмениці Тит Заячківський, коло дядька Юстина – знаний професор “фільозофії” Юліан Целевич… По чарці випивши, пожвавішають при бесіді “о справах громадських” отці Антоній Бобикевич і Тадей Жегалович…
Того ж року, 18 грудня, у Желехівських з’явиться первісток. Напередодні свята Миколая питання вибору йому імені відпаде само собою, і батько з перших днів кликатиме сина не інакше, як Микольцьом. Євген також “сам” вибрав собі ім’я сорок літ тому. Народився 24 грудня, а 23 і 26-го припадають на дні мучеників Євгенів – Кесарійського і Севастівського… Така вже традиція в роді Желехівських… Зрештою, серед людей, що прислуговували Богові, це було звикле. Через півтора року, наприкінці липня, з’явиться Маринка, також на честь святої великомучениці.
Головним опікуном і вихователем дітей буде Аделя. Він цілими днями пропадатиме на роботі й лише ввечері загляне до них на кілька хвилин. Коли вкладуться спати, гасова “лямпа” горітиме при Євгеновому бюрку до півночі.
Та робота над словником просувалася повільніше, ніж планувалося. У 1877 році мав намір його завершити. Але настав уже 1879-й, а кінця виснажливій праці не було видно. Для роботи потрібна спеціальна література. А де її візьмеш, коли й так живеш доволі скромно. Доводиться уже продавати книги з власної бібліотеки. “Вибачте мені, що я труджу Вас моїм так приватним ділом, — пише Желехівський до студента філософії Львівського університету Леоніда Заклинського, — брак грошей, а видатки надзвичайні силують мене розлучитися з тим моїм добром”.
Робота розтягується ще на два-три роки. Та раптово її доводиться перервати цілком. Якось непомітно, зненацька на щоці Желехівського з’явилася болюча пухлина. Станіславські лікарі розрізати її не відважилися. Довелося їхати до Львова. На початку березня Желехівського оперують. На перший погляд, вдало. “По щасливій операції гоюся”, — сповістить Мелітона Бучинського. Та згодом справа поверне на гірше. 30 березня тому ж другові зізнається: “Вернув я зі Львова, але не вилічений. В середу, 2 квітня рано, виїжджаю до Відня до доктора Більрота”. Він ще не знає, що пухлина на щоці – злоякісна!
Після повернення з Відня знову засідає за роботу над словником. Підбирає і систематизує слова із творів Стороженка, Куліша, Марка Вовчка… Звертається до Олександра Барвінського з проханням роздобути для нього “Малоруський літературний збірник” Мордовцева, “Буквар” Шевченка, “Южнорусский сборник” Метлинського, “Ластівку” Гребінки, “Історичні думи” Максимовича…
Желехівський не таїться зі своєю працею. Охоче прислухається до порад фахівців. На ранній стадії укладання словника допомагав авторові Михайло Драгоманов. Дещо пізніше його науковим “керівником” став загальновідомий у європейському світі філолог-славіст Франц Міклошич. Авторитетний вчений, ознайомившись з капітальним задумом станіславського педагога, схвалив основні засади побудови словника, а також запропонований у ньому правопис, що дістав згодом назву “желехівки”.
“Желехівка” з 1886 року пробивала собі дорогу в життя, а з початку 90-х була офіційно запроваджена в школах Галичини й Буковини. Її також використовували у виданнях народовців та НТШ… Сприяла зближенню західноукраїнського правопису зі східноукраїнським… Проте остаточно правописний хаос та “азбучна війна” в Галичині не припинилися, оскільки рескрипт австрійського міністерства не поширювався на видавництва і періодику. Подальше шліфування літературної мови, наближення її до мови Наддніпрянщини лягло на плечі молодших поколінь, зокрема Івана Франка…

ІV
З 1882 року починається виготовлення “Словаря” в друкарні НТШ у Львові. Вірніше, першого його тому. Желехівський – у піднесеному настрої. Нарешті, бодай окремими випусками (по 80 сторінок), але вже можна любуватися плодами власної “невгомонної” праці. На задній план відійшли домашні справи, махнув рукою на здоров’я. “Словар” має уже 305 передплатників. П’ять примірників замовив Петербург, п’ятнадцять — Київ, тридцять два розійдуться по Україні. Є замовлення з Америки. Його словником цікавиться доктор Веттер з Кембриджського університету.
Передплата для Желехівського — справа важлива, адже словник видає власним коштом. Треба ж поквитатися з боргами.
Рік 1883-й та перша половина 1884-го були для нього найбільш напруженими. Здавав до друку матеріали, вносив поправки до тексту, робив коректуру гранок… Часто курсував до Львова. Врешті-решт, удалося видрукувати перший том. Наприкінці року прочитав і першу рецензію на свою працю. Відгукнувся відомий педагог, етнограф Каленик Шейковський. Аналіз був скрупульозним і кваліфікованим. Це тішило Желехівського. Він згоден з автором рецензії. І з його похвалою, і критичними заувагами. У словник справді потрапило занадто багато іншомовних слів, у багатьох — неправильний наголос. Вистачало елементарних описок, що особливо небажано… Все це треба врахувати при підготовці другого тому. Отже, знову – за діло!
Нерідко працю переривали гості з навколишніх сіл. Не було днини, щоби хтось із селян не “запукав” до дверей “професора” Желехівського, який приймав їх з “отвертими раменами, запомагаючи їх цінними радами, книжками та заохочуючи до закладення читалень, братств тверезости”…
Желехівський і сам вибирався у гості до селян. У Станіславі був головою “Просвіти”, яку сам зорганізував, радником міста, членом повітової ради, “надзорцем” філії “Народної торгівлі”…
А в останні місяці свого життя ще брав участь у створенні “Товариства руських женщин”.
…Був стомлений, виснажений працею і хворобою, але на площу Ринок, 6, де 8 грудня 1884 року відбувалося перше засідання жінок, таки пішов. Адже в ньому братиме участь Іван Франко!
Ще 4 жовтня 1882 року в листі до Івана Белея Желехівський назвав його “велетнем нашої літератури”. Їхні стосунки якраз тоді зав’язувались. 12 листопада 1882 року Франко з Нагуєвич писав до Михайла Павлика: “Слова наші спільні і мій пізніший збірник я передав Желехівському”. Свої відкритки чи листи до Франка підписував, як “щирий друг Евг. Желехівский”. Та знайомство було заочним. А 4 серпня 1884 року, коли Франко на чотири дні приїхав до Станіславова, “комітет місцевий” під проводом Мелітона Бучинського і “при повній помочі зокрема Евгена Желехівского та Леоніда Заклинського” постарався “о вигідне поміщення вандрівників по приватних домах”, ба більше — “руські доми професорів Желехівского, Заклинских, Ключенків і др. були головними центрами численних сходин”, “роїлись гостями”…
І ось Франко виступає перед жіноцтвом у приміщенні “Руської читальні”, відзначає Аделю, його дружину, котра бере “живу” участь у громадському житті. Йому приємно це чути, як і те, що “велетень літератури” підтримав починання Наталії Кобринської і не раз наголосив на значенні такої жіночої організації. Приємне й те, що його Аделя обрана в заступниці до пані Наталії.
У перерві Франко підійде до Желехівського, аби пригадати літню “вандрівку” в Станіславові і ще раз подякувати панові професору за допомогу у “кватируванні”. Перекинуться кількома фразами про корисну працю станіславського професора, що “нашої мови скарбницю здвигнув”.
Більш вичерпну характеристику словникові Желехівського Франко дасть у “Нарисі історії українсько-руської літератури”: “Треба згадати деякі важливі публікації, що вийшли з народовецького табору окремими книжками… В першій лінії тут треба згадати “Малорусько-німецький словар” Євгена Желехівського, учителя гімназії в Станіславі…. “Словар” Желехівського, як на свій час, був дуже добрий і, принявши фонетичний правопис, зробив ся основою пізнішої побіди фонетики в школі і урядах. Се була остатня і найкраща праця чоловіка дуже симпатичного і щирого народолюбця”…
Чимало часу забирало у Желехівського листування. Його адресатами були уже згадувані Драгоманов і Міклошич, Омелян Огоновський, Олександр Кониський, Іван Нечуй-Левицький, Юрій Федькович, Іван Белей, Іван Франко…
…На початку 1885-го у листі до дядька Юстина Желехівський напише: “Весь мій час пожирає тая тяжкая непереробна праця. А мене моя біль не покидає”. Через півтори місяці Юстин Желехівський прочитає в “Ділі”: “Євген Желехівський, професор висшої гімназії в Станіславові, предсідатель станіславської філії общества “Просвіта”, автор малоруско-німецького словаря, хороший педагог і трудолюбивий діятель упокоївся в середу вечером в силі мужеського віка”.
Це сталося 18 лютого. Йому йшов сорок перший рік. Другий том словника упорядковував до друку соратник по гімназії Софрон Недільський.
…В останню путь Желехівського проводжав не лише Станіслав, місто, в якому жив і працював понад дванадцять літ. М’яли в руках капелюхи й вушанки сивочубі міські інтелігенти й дядьки з навколишніх сіл. Не злякалися завірюхи друзі й побратими зі Львова. Молодші гімназисти несли численні вінки, старші – домовину з тілом покійного. Били церковні дзвони. За домовиною йшла, ридаючи, дружина, заплакані Микольцьо і Маринка. Посивілу матір покійника вів під руку статечний вітчим Жегалович…
Надгробну промову на цвинтарі виголосив редактор “Діла”, побратим Іван Белей. За ним слово взяв письменник, професор гімназії Григорій Цеглинський, сказали своє “прощавай” вчителі Іван Верхратський та Леонід Заклинський, виступив хтось із учеників.
…З цвинтаря Софрон Недільський повертався уже в сутінках. Думав про товариша. Так мало відвела йому доля. Пережив батька на якихось вісім літ. Та тут же спохопився: до Желехівського подібна арифметика не має стосунку. Він переживе їх всіх набагато більше…
Через 20 літ у Коломиї професор Недільський переконається у цьому ще раз, коли прочитає в статті Бориса Грінченка, що праця Желехівського “є єдиним посібником, при допомозі якого європейський читач може познайомитися з українською мовою і літературою”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment