«Снятинська вежа» — колиска демократії

30-ліття першої демократичної газети Снятинщини
Мирослав ПОПАДЮК,
почесний голова Снятинської районної “Просвіти”, член НСПУ,
Івано-Франківщина

Запитую: “У чому твоя сила і слава, твоє верховенство, наша “Снятинська вежо”?
І торкаюсь нинішніх подій у Білорусі, бо світ нині виважує з тривогою, а чи переможе там демократія.
Найлаконічніше визначення згаданого терміну, дали давні греки – це народовладдя.
Тож і нареклась наша ювілярка подемократичному – народний часопис. З цим і крокує вона майже третину століття по рідній Снятинщині.
Газета вже на своєму зачині категорично заявила про свої видавничі наміри, йдучи до читача з девізом: “За волю, за народ, за суверенну Україну!”, з широкою подачею історії району, міста Снятина, покутських сіл.
Уважно і потішно гортаю деякі далекі газетні випуски. Тридцять літ – це немало. Пригадую цікаву минувшину, до якої безпосередньо був причетний.
Ідея мати нове демократичне видання неодноразово виникала в колі найперших засновників Снятинського осередку Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Ішлося, найперш, мати противагу районній “Ленінській правді”. У прикінцевих 80их минулого століття поки що це залишалося мрією і добрим побажанням – чи то Василя Коваля, чи то Зіновія Сав’юка, чи то Мирослава Атаманюка аж до утвердження на Коломийщині газети “Агро”, а далі – з перемогою демблоку на березневих виборах 1990го до Верховної Ради України та місцевих рад народних депутатів, швидкоплинний перемінний час робив своє. Мінялися закличні лозунги газетні від “вся влада радам!” до “нам пора для України жить!”  з приходом української Незалежності.
Водночас то ще був неоднозначний період у державному житті, коли вже вголос кидався клич проти русифікації, про надання українській мові статусу державного, — час неухильно диктував непересічні зміни. У вирі архіважливих подій жив наш край впродовж 1990го.
21 січня у Снятинському кінотеатрі ім. І. Франка відбувся святковий мітинг на честь Злуки УНР і ЗУНР. Вщерть заповнений зал з живим ланцюгом людей, вперше із синьожовтими прапорами і славнем “Ще не вмерла Україна”. Мітинг було організовано Товариством української мови ім. Т. Шевченка. Через кілька днів, 28 січня, в селищі Заболотові відбувся мітинг, організований членом культурнопросвітницького Товариства “Рух” Богданом Юрчуком. Цього ж дня в Белелуї відбулося велике сільське віче, організатором якого став активний учасник національного відродження на Покутті Петро Тимчук. Саме він на своєму подвір’ї вивісив синьожовтий прапор, який зразу ж був понищений представниками міліції. 25 лютого 1990го на Снятинському стадіоні відбувся велелюдний мітинг, на який зійшлися понад 20 тисяч мешканців Снятинщини. Бій розгорнувся між кандидатами в депутати Верховної Ради України – першим секретарем ІваноФранківського обкому КПРС Зіновієм Куравським та редактором газети “Агро” Дмитром Захаруком. Як показали згодом вибори, цей бій виграв представник демблоку Дмитро Захарук. Крахом для комуністичних сил Снятинщини, як і всієї Західної України, є березневі вибори до обласної Ради та Верховної Ради України. Перемогла демократія. Депутатами до обласної Ради від демократичних організацій стали Ярослав Захарія, Євген Бачериков, Мирослав Попадюк. Більшість кандидатів до місцевих та районної Рад від Товариства української мови імені Т. Шевченка були активно підтримані виборцями, а серед них Василь Коваль, Зіновій Сав’юк, Василь Воєвідко, Мирослав Атаманюк, Володимир Грицюк, Іван Королюк, Микола Бійовський, Микола Крамар.
Грандіозне свято вшанування Українських Січових стрільців з нагоди 90річчя утворення товариства “Січ” Кирилом Трильовським, відбулося 5 травня 1990го в селі Завалля. Душею, організаторами цього свята були художникпросвітянин Еммануїл Храпко, мешканець села Никифір Пилип’юк та інші. Це було перше велике свято українського Відродження, яке вже потім прийшло в Коломию, Берестечко, Запоріжжя. 1 липня 1990го на народному віче у Снятині сталася знаменна подія: ухвалили встановити український національний прапор на міській ратуші. Участь у цьому історичному акті взяли Василь Ткачук, депутат Верховної Ради СРСР, Дмитро Захарук, депутат Верховної Ради України, депутати обласної та районної Рад, голова Снятинської міської ради Віктор Семеняк. За рішенням сесії міськради ця подія стала святом – Днем міста.
3 серпня того ж року демблок організував поїздку снятинської делегації на береги Дніпра на свято 500річчя Запорізького козацтва. Головні гасла події – “Геть союзний договір!”, “Слава незалежній Україні!”. А через десять днів, 24 серпня, Снятинським міськвиконкомом ухвалив перейменування вулиці Леніна на вулицю Шевченка, вулиці Сталінградської – на вулицю Семена Горука, вулиці Чернишевського – на вулицю сім’ї Кобринських, площу в центрі міста названо площею Незалежності України.
І ось 30 серпня – вихід першого номера народного часопису “Снятинська вежа”, демократичної, некомуністичної газети, засновником якої стала міська рада народних депутатів, очолювана Віктором Семеняком.
А через рік, 24 серпня 1991 року, на політичній карті світу з’явилася нова незалежна Держава Україна. Цю неординарну вістку рознесли по всій планеті засоби масової інформації. Серед них була і наша “Вежа”.
Газета наскрізь освітньопросвітницька. І не тільки тому, що тривалий час її редколегія була сформована здібними просвітянами, зокрема вже згаданим вище тріо з педагога Василя Коваля, фотомитця Мирослава Атаманюка, редакторажурналіста Зіновія Сав’юка. Просто її зміст відповідав державнопатріотичному, культурнопросвітницькому розмаїттю, з частою опорою на діяльність шкільних та позашкільних осередків “Просвіти”. Прослідковувалися періодичні випуски “Джерела Покуття” під гаслом “Випускає Товариство української мови ім. Шевченка”. При редакції діяла літературномистецька студія “Гроно” зі зваженим відбором запропонованих набутків.
Запам’яталися хвилюючі тогочасні газетні теми для читачів: “Михайло Бажанський – дослідник рідного краю”, “Русівський мрійник і мученик”, “Тужать дзвони в Белелуї”, “Із Шевченковим словом на устах”, “Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою московських катів”, “Василь Стефаник – наша слава і гордість” тощо.
Не завжди легко складалося газетне життя. Було і сутужно. Переслідували фінансові затруднення. Ось редакторське звернення у квітневому газетному числі 1994го: “Важко газеті. Не вистачає грошей на сплату виконання поліграфічних робіт. Міська рада допомагає, чим тільки можна, хоч і там скрутно… Потрібно протриматися… Прийшли на допомогу газеті колективи управління сільського господарства та народної освіти. Віднині газета стала також освітянською і працівників агропрому, змінила свій статус”. До речі, тоді мене, як заввідділом освіти району, було введено до газетної редколегії.
Ось такі проблеми переслідували наше видання. Але воно жило, діяло для потреб громади й України.
Нині таких тривог немає. Бо маємо надійних опікунів – і в особі завбачливого і творчого міського голови Анатолія Шумка, і в творчому натхненню здібної редакторки Ольги Слободян, і в громадській підтримці.
Вітри перемін нездоланні. Тож поки що поклін Тобі, “Снятинська вежо”. Прийшла щонайперша до нас,
Мов та яворова колиска,
Що сонцем палаючим блиска,
І волю леліє щораз.

Хай чує Покуття і світ:
Квітуй у новім уже часі,
Щоб дні нам зоріли найкращі
На твій щонайвищий політ.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment