Є у США «штат» Україна

Ексклюзивне інтерв’ю з духовним побратимом

Михайло Герець, громадянин США, уродженець с. Любязь Любешівського району на Волині, колишній вояк УПА не лише мій духовний побратим. Таким він є для всіх тих, хто живе Україною. Історія нашого побратимства досить незвичайна: в житті ми ніколи особисто не зустрічались, хоч і бачились. 22 серпня 1992 року він з дружиною Аллою у складі делегації прибув на урочисте засідання Верховної Ради України для участі у передачі повноважень президента УНР в екзилі Миколою Плав’юком повноважень новообраному президенту України Леонідові Кравчуку. Цим наша держава засвідчила, що стала продовжувачем традицій УНР, її правонаступником.
А започатковувались наші зв’язки і міцніли на ниві спорідненої діяльності: п. Михайло очолював у США Товариство св. ап. Андрія Первозваного, я у Луцьку – однойменне (згодом Луцьке Хрестовоздвиженське) братство. Як це не парадоксально, але наше заочне знайомство, ділові зв’язки виявились більш міцними, доброчиннішими, аніж деякі особисті. Про славні діла нашого земляка ми дещо знаємо. Ширше про них розповіла його цікава книга “У світ широкий з Україною в серці”, передмову до якої я мав честь зробити. 4 грудня на іменному календарі мого побратима, члена уряду УНР в екзилі – 95 літ. Однак він і тепер тримає активну форму громадської діяльності.

– Слава Україні, дорогий побратиме, п. Михайле! З ювілеєм Вас! З роси і води Вам бажає рідна земля, шле щиру вдячність за все, що Ви зробили для України. Якби у нас нині була хоч би третина людей Вашого замісу, вона була б такою, яку Ви і Ваші побратими з УПА виборювали збройно…
– Героям слава, друже Андрію! Велика сердечна дяка землякамволинянам, усім українцям за побажання, уклін моїй рідній землі, яка навічно вселила в моє серце любов до України. Дефіцит відданих їй людей, відчувався завжди. Він є наслідком тиранії і політики віковічного ворога – Московії, від якого Україна і світ потерпає і нині. Та попри все, патріотів у нас було і немало. Без них не стала б Україна незалежною, не зупинили б ви у 2014 році московського ненаситця. Живе у них дух козацтва, УПА.
– Ми відчули, що таких людей є немало і в Америці. Вони теж допомагали тримати оборону, надаючи посильну допомогу нашим добробатам, армії. Віртуально їх набрався би цілий штат, чи й два. Серед них і Ви, Ваші однодумці, рідня. Реальною і важливою була їхня допомога військовій частині, де воював мій онук. А коли торік він підірвався на міні, вони не залишили його в біді. Найщиріша Вам усім вдячність. Радує, що до військової допомоги Україні більш тісно долучається держава Америка.
– Так і повинно бути. Лише солідарність людей доброї волі, взаємодопомога їхніх держав можуть перемогти такого знахабнілого агресора, яким є путінська Росія.
– Не секрет, що більшість людей єдиною метою життя ставлять благополуччя особисте, сім’ї, професійний чи посадовий ріст. Так, це важливо. Ви цього досягли. Але Ви з когорти пасіонаріїв. Попри Вашу суто професійну діяльність, Ваша громадська активність не може не дивувати. Завдяки цьому Ви вже ввійшли в обойму особистостей, які стали відомі як такі, що довгі роки, навіть ще до проголошення Незалежності, допомагали, аби Україна стала такою. Сотворивши, як кажуть себе, Вам не спадало на думку присвятити решту років комфортному пенсійному плину життя?
– Знаєте, ні. Як у свій час казав ваш парламентський колега, відомий режисер, драматург Лесь Танюк, – лише мертва чи немічна риба пливе за течією. Покликання людини на землі – робити добро. Розуміється, не лише для себе, сім’ї, кар’єри. Дехто думає, що в Америці все дістається легко, великі гроші ледь не задаремне платять. Мушу розчарувати: аби стати успішним, треба тяжко і чесно працювати, мати до чогось талант, здібності, терпіння. Стосовно мене, то я, як вояк УПА, і наша сім’я у 1944 році вимушено покинули Волинь, опинились в Німеччині. Працював там токарем. Пережили страхітливі бомбардування у Дрездені. Знаючи про репресії, в УРСР вирішили не повертатись. У таборі для переміщених закінчив українську гімназію. В 1949 році сім’я виїхала у США. Працював рядовим робітником і вчився, вчився. Здобув ступінь інженерабудівельника, у 1962 році – кандидата наук з цього фаху. Будівничі “автографи” за моїми проєктами є в містах Олбані, НьюЙорку, інших містах штату. Брав участь у багатьох громадських, благодійних заходах. Засновував, очолював кілька громадських організацій. Десять років керував Дослідною Фундацією ім. О. Ольжича, за цей час вона надала допомогу Україні на 460 тисяч доларів. Нині я є членом Дирекції. Її очолює Роман Гелетканич. Вона успішно продовжує культурноосвітню програму допомоги Україні. Дві останні книги про голодоморні 19461947 роки, теж спонсорувала Фундація. Вони здобули міжнародне визнання.
– А ще ж варто сказати про потужну підтримку відродження історичної УПЦ КП (нині ПЦУ) з боку Товариства св. ап. Андрія Первозваного у США, про організацію “Американці за демократію в Україні”, про зусилля щодо повернення з Росії фресок Михайлівського Золотоверхого монастиря, розшук гробниці і останків Ярослава Мудрого та багато іншого. То є ціла скриня добрих справ.
– Так, дещо зроблено. Для УПЦ КП Товариство видало чимало богослужбової літератури, книг релігійного змісту, надано суттєву допомогу для матеріальнотехнічного зміцнення навчальних духовних закладів. 105 тисяч доларів пішло на відбудову СвятоМихалівського монастиря, 16 тисяч – для СвятоУспенського собору в Полтаві, 10,8 тисячі – для відбудови духовної семінарії в Луцьку, надавалась допомога окремим релігійним громадам у селах, для Луцького Хрестовоздвиженського братства, почесним членом якого мене обрали братчики.
– Нещодавно волиняни одержали від Вас ще один чудовий подарунок: для Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. Пчілки Ви надіслали чи не всю домашню бібліотеку, яку формували впродовж життя. Це і унікальні книги про Україну, видані за її межами. Із них створено іменний “Фонд Алли і Михайла Гереців”. Не жаль було розлучатися з цим духовним багатством?
– Ні. Духовним багатством треба ділитися з людьми. Я вже його використав і віддаю землякам. Книга повинна працювати, бути там, де вона принесе найбільшу користь. Бібліотека якраз і є тим місцем.
– Знаєте, коли я вперше по телефону розмовляв з Вашою дружиною, п. Аллою, ніби ковтнув свіжої джерельної води – настільки чистою і незіпсованою совєтами була українська мова у її вимові. Ваші онуки Лесик і Софійка, яким ви присвятили свою книгу, як і Ваші діти, розмовляють солов’їною. Вона у Вас сімейна?
– Так. Наше покоління свято береже її, всю історію України, як найцінніший скарб. На жаль, воно відходить. Після моїх дворічних зусиль у співпраці з однодумцями департамент штату НьюЙорк визнав українську мову в числі інших модерних мов, за знання яких учні мають відповідні преференції. Після гострої політичної боротьби української громади, яку я очолив, тема голодомору в Україні була включена в програму навчання середніх шкіл штату, а департамент освіти видав підручник про цю трагічну подію…
– Кілька слів про свою сім’ю, друже Михайле.
– Моя дружина Алла (в дівоцтві Легка) з Гадяча. Її батьки, предки – прогресивні, чесні, трудові люди. Вона біолог. Алла не лише вірна і кохана дружина, але й мій помічник, порадник, однодумець. Багато добрих громадських, благодійних справ започатковано нею самостійно. Маємо сина Юрія, дочку Роксану (обоє мають вищі студії), онуків Лесика (офіцер армії USA), Софійку (студентка університету). А загалом рід Гереців у США налічує майже 100 осіб.
– Дорогий далекий побратиме. Знаю, що Вам, як і мені, усім людям з українською душею тривожно, бо над Україною нависла реальна загроза від нашого віковічного вороганенаситця. З висоти прожитих літ, глибини знань і мудрості, досвіду, який вихід є з цієї ситуації?
– Питання надто глибинне, багатогранне, про це можна говорити довго й багато. Але є на нього і проста відповідь: почніть, нарешті, реально виконувати Конституцію українського народу, яку залишив нам великий пророк Т. Г. Шевченко. Славословити його навчились, а заповіти не виконуємо. Не намагайтесь задобрити москаля. Він розуміє лише мову сили і нашої мужності. Не ловіться, мов карасі, на привабливу наживку політичних шахраїв, голосуйте за розумом, а не емоціями. Усвідомте нарешті: ми велика нація, з славним історичним минулим. Армія, мова, віра, гідність, консолідація міжнародної спільноти на спротив путінській Московії – головна магістраль дій української влади.
– Дякую дорогий наш земляче! Многії і благії Вам літа! До наступного ювілею!

Андрій БондарЧук,
письменник, журналіст, народний депутат України І скликання, почесний громадянин Волині, Луцька, рідного села. м. Луцьк

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment