Візитівка: Людмила Пустельник, головна редакторка сайту для українських мігрантів за кордоном та діаспори Global Village.
Випускниця політології ЗахідноМічиганського університету, м. Каламазу, Мічиган, США ( ступінь магістра, 2007 р.) та масової комунікації (ступінь магістра, 2012 р.) ЗахідноМічиганського університету, м. Каламазу, Мічиган, США.
Авторка книг: “Незалежна преса в зростаючих демократіях на прикладах Польщі, України та Росії” (The Independent Press in the Emerging Democracies: The Case Studies of Poland, Ukraine, and Russia, 2007), Omniscriptum Gmbh & Co Kg, Germany.
“Ніколинеамериканці?”: Як спілкування формує поняття самоідентифікації та сприйняття американської ідентичності серед міжнародних студентів” ( (2012), LAP LAMBERT Academic Publishing.
Живе в США.
Кор. Ви, Людмило, не вперше бачите зблизька президентські вибори в Америці, спілкуючись і з демократами, й з республіканцями, спостерігаючи за “маленькими американцями”. Які відмінності, які особливості цієї кампанії? Що “грало” за кожного з кандидатів, що проти?
За виборами в США “зблизька” спостерігаю давно, вперше було ще в 2000му. Особливості кампанії 2020 – небувала, як досі, поляризація громади на тлі суспільної дестабілізації на вулицях міст країни, викликана загибеллю Джорджа Флойда. Чи, краще сказати, спровокована. Що характерно – найбільших руйнувань та грабунків зазнали саме ті мегаполіси, які десятиріччями контролюються демократами, якот Чикаго, Міннеаполіс та НьюЙорк. Тим часом, ця доля обминула великі міста Півдня, де протести, якщо й були, все ж обійшлися без насильства та вандалізму.
Відтак ще одна особливість виборів2020: вони виявили розкол вздовж суспільнополітичиних орієнтацій, схожий до того, що передував громадянській війні в США майже 200 років тому. З тією різницею, що сьогодні це традиційні, консервативні цінності та переконання переважної більшості виборців Трампа – проти неосоціалізму та лібералізму переважної більшості тих, хто голосували за Байдена.
Відтак маємо поділ за класовими, расовими, етнічними, гендерними та віковими ознаками. Виборці Трампа, більшість: робітничий та середній клас, віком від 35 й більше років, чоловіки, білі, одружені. Платники податків, власники дрібних та середніх бізнесів. Це також та Америка, яка щонеділі ходить до церкви і володіє зброєю – реалізуючи своє конституційне право і не збираючись від нього відмовлятися. Надто, на тлі намірів демократів запровадити додаткові обмеження та податки для власників зброї.
Виборці Байдена: 2040+ річні, випускники коледжів або студенти, на 90% – прихильники ліберальної ідеї з лівим ухилом, яку сповідують майже всі виші США. Це також, переважно, жінки, неодружені люди, представники расових та сексменшин, безробітні або в пошуках роботи.
Власне, ось ці перелічені ціннісні різниці й “грали” на кожного з кандидатів. Як і позиціонування кожного з них. Трамп – за традиційні родину й мораль, категоричне обмеження нелегальної міграції, економічну модель вільного ринку, класичний капіталізм.
Байден – свого часу саме він домігся легалізації одностатевих шлюбів, економічна модель передбачає підвищення податків для середнього класу та збільшення регуляторних функцій держави в ринкових відносинах, збільшення квоти біженців до США (надто – з мусульманських країн), капіталізм з “соціалістичним обличчям”.
Нарешті, ще одна особливість цих виборів: пандемія “ковіду19” і запровадження голосування поштою як засіб уникнення зараження. На практиці – саме серед бюлетенів, отриманих поштою, виявилося найбільше “мертвих душ”.
Кор. Було моторошно дивитися новини про те, як зникають показові символи демократії з американських ландшафтів (пам’ятники Вашингтону і т. п.). Що це значить? Хаос чи гряде диктатура? Хто принесе порядок – Джо Байден чи Камала Гарріс?
Пам’ятники – то ще півбіди, гірше, коли зникають важливіші символи демократії. Якот свобода слова та віросповідування. А скидання монументів – улюблена розвага нероб та неосвіченого пролетаріату всіх країн та епох – було показовим влітку. Демонстрацією сили, саме тієї – грубої фізичної. Думаю, продовжень в такому ж дусі не буде – незалежно від того, хто стане господарем Білого дому. Якщо Байден, то йому просто невигідна подальша дестабілізація, він повинен показати, що контролює ситуацію. Тож команди “фас” вандалам не надійде. Швидше, навпаки – в кращих більшовицьких традиціях відбудуться показові суди й “посадки” заколотників та лідерів вулиць, що трощили пам’ятники, крамниці, ресторани і стріляли в поліцейських.
Прояви диктатури, натомість, спостерігаємо вже зараз. Це нахабне й брутальне цензурування інформації в публічному просторі. Або ж порушення однієї з найважливіших засад американської конституції, Першої Поправки (First Amendment), право на будьяке висловлювання громадян та поширення цих висловлювань. Отже, Фейсбук та Твіттер заблокували вже кілька сотень блогерів, які підтримують республіканців або Трампа. Його самого теж блокують. Дописи, що суперечать позиції демократів, оголошують “фейками”, або просто видаляють. Зламують сайти юристів та сенаторів з команди Трампа (якот, сайт Сідні Павелл кілька днів тому).
Тим часом, будьяка інформація про системні порушення на американських виборах – вкидання бюлетенів на користь Байдена, “голосування” за нього мерців, керування підрахунком голосів з іноземних серверів тощо – оголошується нісенітницями, “теорією змови”, вигадками, не вартими уваги. Подібне – безпрецедентно для США і свідчить про глибоку політичну кризу. Яку готували роками сили, що сьогодні називають себе “демократичною партією Америки”, але зі справжньою демократією не мають нічого спільного. Насправді вони – неомарксисти, ідеологія та засоби її втілення – відповідні, знайомі нам ще з часів ссср.
Приклад: вже сьогодні сенатори від демократів, не соромлячись, друкують списки провідних республіканців із закликами “розібратися з ними” і “взагалі не допустити повернення трампістів в політику”. Дуже нагадує 1937ий в одній недоброї пам’яті державі.
Інший приклад, про який згадують менше, але теж насторожує: Камала Гарріс, кандидатка у віцепрезиденти США, відкрито заявляє про несумісність займатися політичною діяльністю і декларувати при цьому свої релігійні переконання. Або одне, або інше, поєднувати – зась. Тобто, перший крок до агресивного атеїзму і виключення традиційних цінностей з порядку денного – що нам, хто не забули “принади” радянського способу життя, теж печально знайомо.
Фактично, це буде Гарріс, не Байден, хто здійснюватиме керування країною. Байден – радше, декоративна фігура, зважаючи на його вік і все більш помітні проблеми з артикуляцією й не тільки. Лідер демократів – це такий собі Брежнєвлайт американського зразка, його роль у Білому домі буде швидше представницькою та номінальною, однак реальні важелі впливу будуть в руках Гарріс. А посада віце – гарантований трамплін на майбутніх президентських виборах. Наслідки ж її керування можуть виявитися непередбачуваними не лише для Америки.
Кор. Я слідкувала за реакцією російських телеканалів на американський марафон. Однозначна підтримка Трампа, демонізація Байдена та демократів. В Україні – активізація всіх проросійських сил і їхня безпосередня участь в розгоні теми “зовнішнього управління”,”соросятини та соросят”. Прокоментуйте.
Давайте не забувати, що російським “Газпроммедіа” не вперше змінювати вектор симпатій за американського очільника чи кандидата в президенти. В повністю підконтрольних державі (з кількома незначними винятками) російських ЗМІ розігрується класична “многоходовка” ФСБ, або ж маніпуляція громадською думкою. Москва чудово розуміє ставлення до себе цивілізованого світу і навчилася стригти купони навіть на відразі до путінського режиму.
Якщо політикові вголос симпатизують російські ЗМІ, чи означає насправді, що до нього прихильний Кремль? Чи, все ж, навпаки? В математиці є спосіб вирішення завдання – доказ від супротивного, він цілком застосовний і до розуміння медійного впливу в РФ. Надто, коли йдеться про зовнішньополітичних гравців.
З соцмереж відомо: хочете зіпсувати комусь життя – назвіть його “проросійським”. Цей принцип чудово працює в Фейсбуці і спроможний підняти справжнє хейтерське цунамі проти опонента. Було б, щонайменше, дивним, якби втовкмачену масам чиюсь “проросійськість” не обернули собі на користь спадкоємці КДБ. “Підтримка” Трампа в їхніх медіа сьогодні – з тієї ж опери.
Максимально збити з пантелику аудиторію, сплутати карти, перекинути догори дригом орієнтири й створити геть суперечливу інформаційну картину – мусимо визнати, що в РФ це роблять фахово. І продовжують, знаючи, як гарно ловиться риба в каламутній воді.
А тепер пригадайте приязну оцінку Трампа в російській пресі на початку його каденції. Московські журналісти мліли від бізнесових успіхів Трампа й елегантності першої леді, Меланії. Ця прихильність швидко змінилася негативом, а ненависть до Трампа в ЗМІ РФ сягнула піку під час “сірійського протистояння”. І ось тепер різноманітна “прєсса.ру” чомусь знову “зафанатіла” Трампом. Якого ще вчора дружно проклинала. Гм…
Нічого дивного, якщо взяти до уваги ще один з чинників. Якот стосунки сім’ї Байденів з урядом Китаю – більш, ніж теплі (детальніше – нижче), прохолодні з Пекіном – у Трампа, і все зростаючу залежність російського ринку від його найбільшого східного сусіда. Ще в 2018му китайський сегмент російської зовнішньої торгівлі становив 15,5%, цифра продовжує зростати (https://www.csis.org/).
Тим часом, ще того ж 2018го Трамп почав запроваджувати для Китаю тарифи та інші торгівельні обмеження. Щоб “змусити китайський уряд відмовитися від нечесних торгівельних практик” (серед них – крадіжки інтелектуальної власності).
Китай є найбільшим, після Євросоюзу, торгівельним партнером Росії. Тож чи вигідно їй підтримувати лідера, який торгівлі з Пекіном створює перешкоди? Чи, навпаки, тут дуже прислужився б cаме Дж.Байден?
Сумнівним багаторічним оборудкам Джозефа та його сина Хантера з керівниками комуністичної партії Китаю присвячена не одна сторінка звіту Сенату США “Хантер Байден, “Бурізма” та корупція: вплив на урядову політику США та пов’язані проблеми”. (Hunter Biden, Burisma, and Corruption: The Impact on U.S. Government Policy and Related Concerns). Якщо стисло, то достатньо промовистий такий фрагмент звіту: “Хантер відкрив банківський рахунок з громадянином Китаю Гонгвеном Донгом, щоб оплачувати витрати в розмірі 100 000 доларів по всьому світу для себе самого, а також Джеймса (брата Хантера ред.) та його дружини Сари.Крім того, Хантер мав ділові стосунки з Йє Жіанміном, Гонгвеном Донгом та іншими громадянами Китаю, пов’язаними з комуністичним урядом та армією цієї країни. Ці стосунки обернулися мільйонними готівковими потоками для Байдена”. (https://www.hsgac.senate.gov/imo/ media/doc/Ukraine%20Report_FINAL.pdf)
Нарешті, саме від вдови ексмера Москви Ю. Лужкова, офіційно – найбагатшої жінки в РФ Єлєни Батуріной, на рахунок Хантера надійшли 3,5 млн. доларів. Прихильне ставлення Путіна до бізнесової діяльності Батуріної таємницею ніколи не було. Отже, частинки пазлу – та далебі, не всі, звичайно – “чому російська преса топить за Трампа?” поволі складаються.
У цьому контексті активізація проросійських сил та їхніх ЗМІ в Україні несподіванкою не стала. Спостерігаємо на практиці, як працює теорія пропаганди. Аудиторії разом з інформацією, яку вона хоче почути – в нашому випадку, це критика непопулярного уряду Зеленського, “соросята” – згодовують наратив, який повинен працювати на користь замовника (В. Медведчука і Ко). Якот “втома від війни”, “громадянський конфлікт, та не військова агресія Росії”, “погані волонтери, погані АТОвці” тощо. Класика пропагандистського жанру – разом з “наживкою” споживач контенту “ковтає” месиджі, багато разів повторювані. Вони відтак формують інформаційну константу, або ж переконання. Звичайно, в тому випадку, коли маємо справу з аудиторією, яка не надто переймається інформаційною гігієною чи медійною грамотністю.
Та в Україні ситуація ускладнюється ще й тим, що ЗМІ, які є справді фінансово незалежними від західних “донорів” – критично мало. Більшість провідних сайтів давно й надійно отримують “дотації” від Дж. Сороса, чого не приховують. Скажімо, поїздки за кордон журналістів “Української правди” не раз спонсорував фонд “Відродження”. Телеведуча Яніна Соколова свого часу публічно дякувала Дж. Соросу за фінансову підтримку одного з її проєктів. Приклади можна продовжувати.
Врешті, не лише в Україні: Сорос постійно “підживлює” ЗМІ по всьому світу, як і Білл Гейтс. Обидва “влили” мільярди в медійну індустрію.
Тим часом, з точки зору професійної незалежності така поведінка – брати “подарунки” – є неприпустимою для журналістів. Тут і конфлікт інтересів, й етична проблема: приймаючи “заохочення” від сильних світу цього, втрачаєш право декларувати власну неупередженість. Тому нічого дивного, що більшість українських ЗМІ вслід за своїми американськими колегами кинулися вітати Байдена з перемогою. Забуваючи, що згідно з будьяким законодавством, не лише американським, переможця виборів визначають зовсім не ЗМІ.
Кор. Відомо, що за всю історію пр. виборів в США, нинішні —наймасовіші. Про що це, на Вашу думку, свідчить? Хто — Трамп чи Байден та їхнє ділове оточення більше знають про Україну і її проблеми?
Масовість виборів свідчить про вже згадану вище поляризацію суспільства. Інформація, що багато прихильників Трампа не пішли на вибори, виглядає сумнівною, зважаючи на довгі, по кілька годин, черги на виборчих дільницях Півдня. Або ж там, де я мешкаю і де традиційно сконцентровані виборці республіканців.
Хто краще знає про Україну? Мабуть, все ж таки, Байден, який з нею пов’язаний “інтимно” – корупційними стосунками з “Бурізмою” і дружніми стосунками з П. Порошенком.
Якщо переможцем виборів, все ж таки, оголосять Байдена, світові варто чекати ери глобального олігархату за участі дуже небагатьох гравців. Також знецінення прав особистості на користь збільшення контрольних функцій держави – що “демократи” Байдена успішно демонструють вже сьогодні. І Америці, і світові відтак доведеться забути про чесні вибори – якщо залишаться нерозслідуваними і непокараними всі численні порушення, які сталися в США. Це стане фатальним сигналом для решти світу. Все ж таки, Америка має стійкий імідж зразка демократії, однак, і нею, як з’ясувалося, можна безсоромно й грубо маніпулювати. Найгірше, якщо безкарно.
Кор. Чи взагалі для Байдена буде актуальним українське питання з огляду на “пейзаж після битви”?
Не думаю, що буде актуальним — як, по суті, не є і зараз для Білого дому. Україні треба позбутися ілюзій, що той чи інший президент США переймається її інтересами. Чи що українське питання взагалі актуальне за океаном. Протилежне стане можливим лише за умови, коли наша країна стане повноцінним, хоч трохи рівноправним гравцем у світі, тобто, нескоро. Якщо буде Байден, то варто сподіватися приємної для українських вух риторики на тему хижої Росії, необхідності побороти корупцію в Україні і т.д., але то буде саме риторика, не більше. Те ж саме, що було за часів Обами: гарні заяви, дуже мало (якщо взагалі була) реальної підтримки. Пригадайте поведінку Білого дому, адміністрації Обами, під час анексії Криму — достатньо красномовна. Тим часом, саме за адміністрації Трампа Україна отримала джавеліни. Так, допомога зброєю не була безкоштовною, це був цілком прагматичний крок, але все ж він був і виявився корисним. Конкретно Байден і Україна: якщо зараз, можливо, у нього є певні побоювання щодо розвитку справи “Бурізми” — про наміри продовжити розслідування в цьому напрямку йдеться і в звіті Сенату США про корупційну діяльність родини Байденів то після перемоги Джозефу, зрозуміло, вже можна не перейматися своїм українським слідом. В більш глобальному контексті це буде подальше нав’язування Україні тих економічних сценаріїв, які вигідні світовим гравцям. Іншими словами, відкриття ринку землі та збільшення зовнішнього боргу це далеко не останні засоби їхнього зовнішнього контролю.
Розпитувала
Любов ГОЛОТА
