Очищення вічністю

Едуард ОВЧАРЕНКО
Народний артист України Кирило Стеценко запрошує 14 грудня до Колонної зали імені Миколи Лисенка Національної філармонії України на свій концерт “Бетховен і Чайковський – велике протистояння”.

У партнерстві з чудовою піаністкою Наталією Строчан він виконає Сонату № 5 (“Весняна”), Сонату № 8 і Рондо для скрипки з фортепіано Л. Бетховена, а також п’єси П. Чайковського — “Роздум”, “Вальс-скерцо”, “Меланхолійна серенада”, “Скерцо” та “Мелодія”.
– Наші душі потребують підтримки, світла, тепла і очищення, – переконаний Кирило Стеценко. – Сила і бадьорість духу, уміння множити свої життєві сили дають додатковий імунітет, додаткову спроможність опиратися всіляким небезпекам.
Живемо в умовах пандемії, але я вирішив, що не можна відступати. Треба підбадьорювати свій власний дух. Як і інші музиканти маю також допомагати людям не втрачати присутності духу, оптимізму і бадьорості.
Користуючись нагодою любі просвітяни, шановні українці, хочу запросити Вас на свій сольний концерт, який я вперше граю вже в офіційному статусі народного артиста України.
У цьому році людство відзначає два великих ювілеї: 7 травня – 180 років від дня народження Чайковського, а 16 грудня – 250 років від дня народження Бетховена. Встигаю зробити офіційну презентацію своєї нової програми у вигляді концерту поміж цих двох дат.
У світі є не так багато музикантів, які акумулюють, визначають досвід людства і навіть визначають його майбутнє. Психологічно Бетховен і Чайковський – це ніби антиподи. Бетховена ми уявляємо суворим, похмурим бунтарем і героєм. А Чайковський – лірик, меланхолік, який сумує і, водночас, радіє життю. Це ніби П’єро. Такі стереотипи.
В одному концерті хочу зробити зіткнення цих двох особистостей через їхню музику. Але ставлю перед собою надзавдання розбити згадані вище стереотипи. Хочу показати, що насправді Бетховен людяний, глибокий у любові. Він володіє здатністю сприймати парадокси і проявляти дотепність. А дотепність – це форма гумору. Слово “дотепність” вживаю в дуже широкому значенні. Це здатність композитора виходити за рамки і насолоджуватися тими несподіваними змінами, які він вносить у музику. Це своєрідна гра зі слухачами: “Піймай мене, передбач, що буде далі”. Всі справжні генії і є дотепниками. Наприклад Моцарт і Бах. Це притаманно великим, в тому числі і Бетховену. Навіть Чайковський був надзвичайно дотепним композитором.
Хочу зламати штамп сприйняття Чайковського винятково як лірика і “співця банальної краси”. Насправді банальним Чайковського зробили виконавці, музикознавці, ті люди, які однобоко розуміють цього композитора.
Хочу підкреслити, що Чайковський – майстер досконалої музичної форми. На перший погляд може здатися, ніби вона надто пластична і не структурована. Ні, це вища майстерність, коли така тепла і мелодійна музика є надзвичайно організованою, магічно витонченою, вона нагадує текучість рідкого кристалу.
Друга важлива риса Чайковського — його сум, драматичні, і, навіть трагедійні моменти, це насправді перехід до царства вічної краси і вічної досконалості. Кожен твір Чайковського лишає в людині відчуття божественного, небесного і надзвичайно світлого.
Чайковський геній саме через те, що він володів абсолютними і незалежними від людей формами краси і, водночас, умів знаходити дуже приватні, дуже інтимні інтонації для спілкування з кожною людською душею.
Виходжу на публіку, аби підтримати дух людей музикою цих двох геніїв, тими якостями, що є в їхніх творах. Хотів би, щоб концерт приніс у серця слухачів катарсис – очищення душ через випробовування і піднесення духу на рівень вічних, непохитних цінностей. Людина страждає від загроз життю і від того, що воно закінчиться. Але нагадаю відомий латинський вислів: “Життя коротке, мистецтво вічне”.
Як музикантвиконавець, так само як і багато моїх колег, я дуже страждаю від того, що протягом 2020 року був змушений змінити спосіб життя. Адже кожен концерт, кожен обмін енергією зі слухачами це не тільки мистецький обов’язок, але й певне задоволення. І цілий рік не було концертів. Це дуже прикро.
Дійсно, багато людей з відомих причин просто бояться ходити на концерти. Але в Національній філармонії України доволі розумно продумані заходи, аби знизити ризики контактування людей. В залі, розрахованому на 600 місць, можуть бути присутніми не більше 200300 слухачів. (У стільцях через один вийняті дошки для сидіння).
На щастя музику можна сприймати і в масці, адже ми слухаємо вухами і дивимося очима, а маска нам у цьому на заважає.
Багато мистецьких заходів сьогодні транслюється в інтернеті. Можна зайти на сайт філармонії і подивитися через комп’ютер концерт у прямій трансляції. Але комп’ютер дає швидше пізнавальний ефект. А духовний вплив, який не можна пояснити розумом і словами, відбувається тільки під час прямого контакту. Головна мета концерту це навіть не слухання музики. Це певний обмін вищими біологічними і духовними енергіями між артистом і слухачами. Відбувається контакт, який наука ще не може пояснити. Він приносить кінцеве задоволення, очищення і, навіть, зміну внутрішнього стану.
Якщо концерт успішний, тоді всі учасники дійства, яке я називаю метафізичним сеансом, відчувають, що вони змінені, всі стали сильнішими і чутливішими, ніби наблизилися до янголів. Розумію, що місія музиканта рятувати людські душі. Тільки радість і любов дають сили, а страх і злість роблять людей слабкішими і ми від цього хворіємо.
Сама програма концерту не є випадковою. Вона добиралася так, аби показати український вплив на музику як Бетховена, так і Чайковського.
Бетховен, настільки мені відомо, генетично не пов’язаний з Україною. Але у цій програмі поряд з творами, які культивують людяність, дотепність і гумор, буде соната № 8, якою я закінчуватиму перший відділ. У фіналі цієї сонати звучить козачок або швидкий гопак. Це напевне найталановитіша і найцікавіша обробка нашого гопака у світі. У певний момент я зрозумів, ще не можна грати цей гопак надто серйозно, академічно і так, як прийнято грати класичну музику.
Мені здається, що Бетховен міг неодноразово чути цю тему у Відні, де багато вуличних музикантів угорського, румунського, циганського і навіть українського походження. Композитор безумовно переживав захоплення від гри цих віртуозів. Але є й точні докази, що Бетховен створював деякі свої твори на основі українських мелодій.
Син останнього гетьмана України Кирила Розумовського Андрій був послом Російської імперії у Відні. Був людиною заможною. Мав власний палац, в якому було нототека. Відкрив музичний салон. Навіть створив квартет, в якому грав на скрипці. Між іншим, він брав уроки гри на цьому музичному інструменті в одного з учителів Бетховена – Йозефа Гайдна. Був трохи старшим за самого Бетховена. Так повелося, що Бетховен був неодноразово запрошений у музичний салон Розумовського, де грав на фортепіано власні твори. Поступово вони зблизилися і Розумовський став особистим меценатом Бетховена, запрошував його до своєї нотної бібліотеки. Там була велика кількість нот українських авторів і народної музики.
Бетховен використав українську музику не тільки для Сонати № 8. Спеціально для квартету Розумовського він написав три великих твори, в яких звучать українські народні пісні “Ой, на дворі метелиця” та “Од Києва до Лубен насіяла конопель”.
Українські мотиви є також в “Апасіонаті” та 9й симфонії (козацькі мотиви). В іншій фортепіанній сонаті використовується пісня “Одна гора високая, а другая низька”. Ще два твори композитор написав з використанням пісні “Їхав козак за Дунай”. Отже, Бетховен є одним з провідників українського духу в Європі.
Петро Чайковський є українським композитором, який вважається російським. Його батько і дід були з козацького роду Чайок, а суфікс –ський додали пізніше.
Інтуїтивно його дуже притягувала Україна. Всі теплі пори роки він намагався проводити в Україні, насолоджувався природою українських сіл. Це Тростянець на Сумщині, Кам’янка на Черкащині, Браїлів на Вінниччині. Звичайно ж він слухав як співають дівчата, хлопці, жінки, гурти, кобзарі.
Українські музикознавці вже багато попрацювали, щоб ідентифікувати музичні джерела Чайковського. Особливо це стосується його опер, симфоній, фортепіанних творів. Але скрипкова творчість Чайковського, мені здається, ще не досить проаналізована щодо етнофольклорних джерел.
На концерті представлю 5 п’єс Чайковського для скрипки. Це шедеври. Зізнаюся, що я пережив у житті злам. Був час, коли уникав грати цього композитора. Яке ж було моє здивування і зачарування, коли я став відкривати, що в його п’єсах як ніде чути українські думи, козацькі пісні, якісь шматки колядок і веснянок, дитячих пісень: “Вийди, вийди, сонечко”, “Іди, іди дощику, зварю тобі борщику”, “Ой, чи чуєш ти, дубе”, “Ой, кум до куми залицявся”…
Серед пісень, які є частинками творів Чайковського є також “Дума про Федора Безродного” у виконанні Остапа Вересая. До речі, можливо Чайковський і слухав цього кобзаря. Але його точно слухав і вивчав Микола Лисенко, ровесник Чайковського. Чайковський дуже високо цінував творчість Миколи Віталійовича. Він докладав зусиль, щоб опера Лисенка “Тарас Бульба” була поставлена в Маріїнському палаці, в Петербурзі, українською мовою. І хоч Чайковський ніколи не позиціонував себе як українець, але здається був ним за душевною натурою.
У нас є дуже серйозна проблема. Україна, навіть ставши незалежною державою, усе ще не змогла визволити, передусім від Росії, свою духовну спадщину. Значною мірою вплив Російської імперії полягав і в тому, що світ перебуває у захопленні від її геніїв — письменників, композиторів, художників, артистів, музикантів. До таких належить і Чайковський.
Ми зобов’язані повернути Чайковського на Батьківщину. І один з моїх майбутніх проєктів матиме назву “Репатріація українських імен”. Це стосується не тільки Чайковського, а й скрипаля і композитора Івана Хандошкіна (його справжнє прізвище Хандошко). До речі, він вважається основоположником російської класичної скрипкової школи, хоч і був українцем.
А Федір Стравинський – видатний композитор, рід якого походить з Волині. Про це вже дізнається все більше людей, бо на Волині регулярно проводяться фестивалі Стравинського. Звісно, ми знаємо, що він наш. Але зроблено ще дуже мало, щоб про це знав увесь світ.
Україна зобов’язана повернути у свій духовний обіг геніїв, які не лише географічно або біологічно їй належать. Головне, що ці генії духовно виросли з українських джерел та примножують наші багатства. Український фольклор і наша історія значно глибші, багатші і розмаїтіші, ніж російські. Саме ця безмірна глибина тисячоліть витворила таке культурне підґрунтя, яке дає нам не тільки величезну духовну силу, але й святий обов’язок розкривати все це для нашого майбутнього та майбутнього всього людства.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment