Подих Ваш — завжди зі мною

Любий Дмитре Семеновичу!
“Усе мине – і суєта, й корони, й бомби – як народилось не в утробі, // так поза нею і пощезне. // Зостанеться зелений луг і квіти, і криниця і кохання. // Зостанеться високе жито, // білий кінь // і мати. Як би не згубити це в дорозі?”. Нині, вітаючи Вас зі славним Високоліттям, доведеться визнати, що в гонитві шляхами, що видаються важливими, а виявляються здебільшого оманливими, тяжко завинив, бо не досить зробив, аби якомога ширші кола дізналися про Ренесансний масштаб Вашої творчості, про Ваше життя як природну творчість, про силу і мудрість, про доброту і красу, які наснажили теплом на весь вік не одне покоління, а “коли подих до подиху – // не виклює ока хижий птах”. Подих Ваш – завжди зі мною і з багатьма учнями-читачами – від букварів і читанок та хрестоматій світової літератури (спільно з Вашою мудрою дружиною Галиною Миколаївною, якій словами Юстінаса Марцінкявічюса ви освідчились: “всі жінки лиш повторюють, мила, тебе”) до монументальних антологій литовської поезії та казки, від “Літ” класичного Крістіонаса Донелайтіса до віршів побратима-україніста Владаса Бразюнаса, від письменства білоруського до словацього, од численних відкриттів у часописі “Жива вода” до першого життєпису Павла Чубинського, від “Щедринця” до “Мандрів жолудя”, від “Отави” до “Дотиків” – понад півстолітня Одіссея пошуків і знахідок, алхімічне вивершення ще належне не оціненого авторського доробку, історичних, літературознавчих та мистецтвознавчих розвідок, художні та фотохудожні осяяння… “Мій дід був скрипаль на ввесь край, // а скрипка його – на всі краї”. А скільки імен повернуто в українську культуру, а скільки виплекано в літературній кузні “Радосині”, скільки рукописів пущено у світ, скільки брам одчинено завдяки Вашому світлу – на чолі творчого об’єднання перекладачів, у добірному колі Премії Рильського, понад Дніпром і Німаном, коли саме з Вашої легкої руки наснажилась Україна литовським прикладом для Руху… Але не вірмо цілком гірким і правдивим словам, що “Поети завжди одинокі, // як світло далекої зірки, // що давно вже згоріла до тла. // І тільки коли та зоря // нашу душу й дорогу освітить, // ми збагнемо, що вона була”. Вірмо натомість, що – подих до подиху – за волею Всевишнього вдасться благословити у світ зібрання Ваших творів, перекладів, розвідок, спогадів, мистецьких та архівних матеріалів, аби явити це світло якнайширшим колам – і не на день минущий. Адже слушно каже Вашим словом Антанас А. Йонінас: “моя рука але твоє чоло // моє слово але твій слух // моє ліжко але твоя ніч // моя але твоя”. Любий Учителю, многоцінний наш Майстре! Ви обрали правильний шлях – повсякчасного служіння, і тому – попри тяжкі випробування – відкрилося Вам багато і ті скарби обов’язково знайдуть поціновувачів. “Очі – мандрівні човни, // і тисячі років – бездонної луни”. (Міколас Карчяускас. “Поезія”). А так – “над душею – пристава, // над рікою – отава, // над криницею – крин”. Нехай же, дорогий Дмитре Семеновичу, у Вашому талановитому сімействі, у многоголосій череді любих серцю Творець дарує творити Вам іще довгі повносилі благі літа – “по серце у житах”! Завжди з Вами – Дмитро Чистяк, адже, як і Ви, “люблю стежки. Там ходять люди. Ще живі”. Але бувають і живіші від інших, коли кажуть: “Я так люблю, що не зможу покинути”, бо таки не розвіюється Любов “від моря ясного, до моря лункого…”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment