Георгій ЛУК’ЯНЧУК
До Міжнародного Дня волонтера Національний музей Революції Гідності разом з Українським інститутом національної пам’яті організував ряд заходів, які пройшли в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану.
Волонтерство під час Революції Гідності та в перші роки російсько-української війни зіграло чи не вирішальну історичну роль. Воно стало трендом, одним із факторів буття для сучасного свідомого громадянина. Тенденція до безоплатної добровільної праці заради високої ідеї підтвердила також і цивілізаційний вибір України. Адже у країнах Європи волонтерство давно стало частиною суспільної культури.
Сучасне українське волонтерство має тисячі різних форм і проявів: від щирих дитячих малюнків, що зігрівають серця воїнів і надихають на ратні подвиги, плетіння маскувальних сіток для військової техніки, вязання зимових шкарпеток для бійців, збору подарункових посилок на фронт до свят — до купівлі приладів нічного бачення, розробки, виготовлення і постачання на фронт безпілотних літальних апаратів, майстер-класів для дітей-переселенців із програмування, наповнення бібліотек у містах Донбасу сучасною українською художньою і науковою літературою. Волонтерство нині набуло форм і діяльності, не пов’язаних напряму з війною, що триває, як наприклад, порятунок безпритульних тварин, екологічні ініціативи, спрямовані на збереження довкілля, допомога безхатченкам… Світова пандемія породила також новий напрямок волонтерської діяльності, спрямований на підтримку медиків і лікарень, а також допомоги самотнім людям із групи ризику.
Напередодні Дня волонтера відбулась Зустріч на тему: “Волонтерство — основа відповідального суспільства”. Під час тривалої дискусії її учасники, досить відомі в громадянському середовищі, та й не тільки в ньому, поділились з присутніми журналістами та глядачами он-лайн на сайті Музею Майдану історіями громадянського становлення волонтерського руху в цілому та зокрема, чому стали волонтерами самі та заснували благодійні організації. Розповіли як Революція Гідності вплинула на бажання допомагати побратимам на фронті і поза ним та чому волонтерські організації змушені існувати нелегально, і чому держава не хоче з ними співпрацювати, а також які виклики стоять перед благодійниками та якої допомоги суспільства вони потребують.
“Прийнято вважати, що волонтерство — це те, що людина може робити у вільний від роботи час, але ж ми вже давно поклали себе абсолютно і повністю на цю роботу. Бо інакше не можна, принаймні, поки йде війна. І раптом ми виявили, що ми маємо вже певний професіоналізм у професії, яка не є професією”, — поділилась своїми висновками волонтерка Діана Макарова, засновниця Благодійного фонду “ФОНД Діани Макарової”.
“Не розрізняйте волонтерів і суспільство. Бабуся, яка шила хлопцям з останніх кусків тканини труси або літня жінка з Німеччини, яка вчора за свої кошти передала посилкою свої ліки, бо каже: “Вони ж хлопцям більш потрібні”. Вона розуміє, що це не ті ліки, але все одно передає. Розумієте, який жест? Бо волонтери — це кожен, хто допомагає зараз волонтерам та армії, навіть якщо він не є представником якоїсь великої організації“, — пояснив керівник благодійної організації “Фонд “Мир і Ко” Мирослав Гай.
“Майдан зібрав всіх тих, хто чітко зрозумів, що ми живемо в Україні, і хочемо жити у вільній, незалежній державі. Що ми мали би розповісти своїм дітям, якби не пішли боротися за нашу Свободу”, — каже Олександр Гагаєв.
Сашко — командир добровольчого підрозділу фронтової медевакуації MedStar Медевак Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова — один із спікерів дискусії.
“Майдан для мене — то люди, які вийшли боронити і боротись за справедливість та право кожного жити у вільній країні. Не вийти на Майдан було не можливо для мене. Я представник Церкви, а Церква завжди і повсякчас була і є складовою суспільства, громади, людей. І, якщо люди на Майдані — то Церква апріорі, з ними там також. Тому я був там. Так, наше суспільство змінилось. Відродилось братолюбство, повага, довіра та спільне бажання відстоювати правду. Народилось волонтерство, появились непідробні друзі, яких я відверто називаю зараз моїми братами і сестрами. Волонтерство зараз стало невід’ємною складовою суспільства, завдячуючи Майдану. Це щира і безкорисна допомога ближньому, яка завжди тобі чогось коштує, але ти нічого не хочеш в обмін за це. З тих часів — частина нашого суспільства вже є волонтерами у різних сферах життя. Їм довіряють люди. Волонтери відновлюють Україну. І це дуже гріє душу. Запрошую всіх до нашої великої родини волонтерів, що народилась на Майдані“, — закликав Анатолій Кушнірчук, воєнний капелан, офіцер комітету ООН з прав людини.
Спеціальним гостем дискусії про волонтерство як основу становлення громадянського суспільства став Марко Галаневич — музикант, соліст гурту Dakha Brakha. Марко долучиться до розмови, оскільки сам особисто допомагав волонтерам в успішному втіленні їх задумів.
“Майдан згуртував активних людей, показав, скільки є таких, для яких важливе майбутнє своєї країни серед кола цивілізованих європейських країн. Мені пощастило бути першу ніч на Майдані, дощову і нечисельну. Проте більшу частину Революції Гідності я провів за кордоном під час турів нашого гурту, з телефоном у руках і з тривогою на серці, та допомагав фінансово вирішувати нагальні справи волонтерів…
Майдан був важливою віхою становлення мене як громадянина, а українців, як політичної нації. Майдан став початком зміни нашого суспільства, яка триватиме ще не одне десятиліття. Волонтерство як явище в Україні розвинулось саме під час Революції Гідності, а далі, разом з армією і добровольцями, врятувало нашу країну від окупації і загибелі”, — поділився своїми спостереженнями Марко Галаневич.
А з нагоди Дня волонтера, 5 грудня, на фейсбук-сторінці Українського інституту національної пам’яті (у зв’язку з карантинними обмеженнями) відбулася презентація нового власного видання “Волонтери: Сила Небайдужих”. Книга розповідає про волонтерство як суспільне явище, що потужно заявило про себе з 2014 року, коли свідомі громадяни долучились до розбудови та забезпечення українського війська. “Слово “волонтер” в останні роки надійно увійшло в наш лексикон. І не буде перебільшенням сказати, що саме волонтерський рух, ця всенародна підтримка, стала одним із вирішальних факторів спротиву російській агресії. У багатьох моментах саме волонтери замінили собою державні механізми, виявилися оперативнішими, креативнішими, відповідальнішими. І саме завдяки волонтерам наша армія стала такою, як вона є. І йдеться тут не лише про харчі чи бронежилети, які масово возилися на передову у 2014-2015 роках. Ідеться передусім про моральний дух армії. Волонтери, які стали зв’язковим механізмом між передовою та тилом і реальним свідченням, що “своїх не кидають”, підтримували у бійців розуміння, за що вони воюють, а у населення — що вони під надійним захистом. І це, мабуть, їхня найголовніша місія. Хочеться, щоб ми про це ніколи не забували”, — розповіла автор книги, співробітник Українського інституту національної пам’яті Наталка Позняк-Хоменко. До книги увійшло 25 історій, розказаних від першої особи, які репрезентують різні аспекти волонтерської діяльності, пов’язані з російсько-українською війною: підтримка армії, допомога пораненим, підтримка населення, яке стало заручником цієї війни. Участь у презентації взяли також 5 волонтерів, що серед інших стали героями видання:
Костянтин Зінкевич, підприємець, голова ГО “Об’єднання “Активіст” Лілія Мусіхіна, письменниця, керівник волонтерського корпусу Самооборони Майдану м. Тернопіль (2014-2016 рр), Зоя Бойченко, волонтерська мобільна група забезпечення фронту, Наталка Воронкова, засновниця “Волонтерської сотні “Доброволя”, Наталка Чекмарьова (“Сонечко”), керівник проєкту соціальної реабілітації “Долоні дотик”
Книга “Волонтери. Сила небайдужих” стала продовженням серії видань Українського інституту національної пам’яті, розпочатої книгами “Дівчата зрізають коси” та “Капелани. На службі Богу й Україні”.
