Наш захисний кордон

Одна із запекліших битв на фронтах гібридної війни точиться саме на мовному. Сьогодні активізувались як відверті ненависники українського слова,так і ті, котрі вже майже 30 років закликають зважено і помірковано (за Кравчуком) вирішувати мовне питання.
Час від часу депутати-українофоби порушують у ВР питання про скасування мовного закону, перегляду його положень з метою зробити його недієвим, звузити використання української мови в освітній сфері, а у Конституційному суді знаходиться подання від депутатів з проросійської партії про ніби то його неконституційність. Хоча всупереч мовному законодавству права українців постійно порушуються, в мережах маємо багато повідомлень про розправу з українцями, які відстоюють свою рідну мову. Навіть у деяких школах вчителі (!) цькують україномовних дітей.
Нам уперто нав’язують думку, що в час війни не до мови. Тобто відмовтеся від рідної мови заради збереження держави. Але ж якої, російської?! В яких тільки гріхах не звинувачують нині українське слово! Виявляється, “смертельну небезпеку” Україні несе саме українська мова. Ніби вона винна і в загарбанні Криму російськими окупантами, і в антидержавних заколотах сепаратистів. А щоб “сшіть страну”, українська мова повинна зникнути? На відміну від росіян, які мешкають в Україні, і мові яких не загрожує зникнення, наше мовне середовище звужується до родинного кола.
Болючі рани наносить нашій мові безграмотність, що стала нормою на радіо- і телеканалах, де вона здебільшого спотворена, збіднена, насичена канцелярськими штампами.
Коли слухаєш багатьох наших міністрів, депутатів, різних оглядачів, виникає сумнів, що вони вивчали українську бодай у середній школі. Саме із щоденних виступів очільників МОЗ почула, слово ліжОк з наголосом на останньому складі (нині це тиражують на каналах), що треба затуляти ріт, убігти і вживати мери.
Калька з російської, суржик, незграбна побудова речень, зведення їх до простих вже стають нормою і на каналах, які вважаються проукраїнськими, зокрема, на тому ж Українському радіо. Ось таких “перлів” назбирала десь за кілька днів: одягати взуття, в’язати шерсть, бачити його бачення, підсумовувати підсумки, фантастичні фантазії, мешкаючі мешканці, розпочати початок, протестуючі протестувальники. Часто забувають, що в українській мові біль – чоловічого роду, а повінь – жіночого, неділя і тиждень, вдача і удача, шкОда і шкодА мають різні значення. Через неправильний наголос навіть важко зрозуміти слово: тОркатись замість торкАтись. Чомусь усіх осіб називають особистостями, а тому вираз скандальна, кримінальна особистість недоречний, бо особистість — це визначна особа. Мусили б знати, що облік – не лик, а бухгалтерський термін, а короткозорість — вада зору, а не далекоглядність, довжина — не протяженність. Сумнозвісна “азіровка” впевнено панує на каналах! Прикро досить часто чути, що подорожують схІдом, закінчують робІти, додають ложку дЕхтю, зустрінуться наступного рІку. Дратують оті покручі: являються (кому і звідки?) якісними, виглядають факти, дякую і співчуваю вас. Із слів доповісти і доложить (рос.) утворили часто вживаний “неологізм” докласти. І коли нарешті зникне ота обридлива калька: включати, заключати, виключати, коли припинять закривати і відкривати, а не зачиняти чи відчиняти двері?
Але найбільших знущань зазнають числівники. Чого вартий вислів дев’яностеро чоловік! Вразило, що у радіопередачі Марини Фіалко про зв’язкову УПА Параску Ластівку вона разом із співрозмовницею, пані Мельник, називали легендарну жінку то зв’язківкою, то зв’язцевою, то зв’язцівкою. Що це? Недбалість, лінощі, неповага до слухачів?
Тому брутальне ставлення до державної мови вважаю свідомим прагненням показати її недолугість, а отже, неможливість формувати нею свою думку. Саме відверто расистське висловлювання почули від продюсерки серіалів на “1+1” Олени Єремєєвої, що українська мова годиться лише для зйомок комедій. І такий образ української мови нав’язується мільйонам слухачів.
Дуже модно стало рясно пересипати свою мову англійськими слівцями. І тому, для прикладу, температуру вже не вимірюють, а скринять (точніший результат, певно). Інколи треба звертатись до спеціального словника термінів. Не думаю, що іноземна цих англофілів досконала, а ось похизуватись її знанням дуже вже хочеться.
Українська мова зазнає великих втрат через нехтування саме їй притаманними термінами і виразами, а постійне калькування російської приводить до втрати мелодійності та збіднення.
Ганебно свідомо калічити українську мову. Це злочин, яким, як писав Іван Франко, ці люди хочуть “показати її неспосібність до літературного розвитку”. І словоблуддя шириться каналами!
Я вже не зупиняюсь на рекламі, дублюванні фільмів, стрічці новин. Хочеться згадати і тексти пісень. Недавно почула оспівування родимок, які з’являються у коханої на сонці. Думаю, що це небезпечне поєднання. Певно, автор мав на увазі таки ластовиння. На жаль, таке недбале ставлення до слова все частіше зустрічаю і на сторінках творів відомих сучасних літераторів…
Мова — найкоштовніше багатство нації, її захисний кордон. Мусимо затямити, що хибні, кальковані, казенні вислови, які тиражуються в інформаційному просторі, спричиняють умертвіння нашої мови. Тож маємо постійно заглядати в її словникову скарбничку. Українська мова, що постраждала від примусового зближення з мовою колонізаторів, важко загоює страшні рани на своєму тілі. Мова потребує активного та безкомпромісного захисту. Це наш останній рубіж!

Зоя ШАЛІВСЬКА,
біохімік за фахом, просвітянка.
м. Конотоп

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment