Окрилена словом душа

До 80-річчя від дня народження Ганни Чубач

Олександр БАКУМЕНКО,
м. Київ.
Твори Ганни Чубач належать до золотого фонду української поезії, про що свідчать її талановиті книжки останніх десятиліть. У великій літературі вона активно заявила про себе 1970 року книжкою “Журавка”, виданою в Києві видавництвом “Радянський письменник”. А у 2020 році, з нагоди золотого ювілею творчої діяльності поетеси, завдяки її дочці Оксані Чубачівні, побачила світ остання, вісімдесята, посмертна збірка поезій “Реліктові дерева”.

Висновуючи головну думку про творчість поетеси першого десятиліття двадцять першого століття, хочу відзначити безпосередність і відкритість поетичного слова Ганни Чубач, ту відкритість, яка підкреслює інтелігентність її поезії. Мудрі мотиви народної поезії у творчості Ганни Чубач, водночас, як і призначення її творів для широких читацьких аудиторій, є головною ознакою її інтелігентного мистецтва. Бути самій собою, у розумінні Ганни Чубач – це, передусім бути серед людей, творити для людей, або, як вона пише:
До Центру Всесвіту тяжіє
Моя Окрилена Душа.
Ганна Чубач своїми книжками “Дзвінка ріка”, “Озвучена печаль”, “Серед зневір і сподівань”, “Хустка тернова”, “Радість висоти”, “Реліктові дерева” стверджує спадковість кращих національних традицій у розвитку класичної української поезії.
Захоплює філософське звучання останніх книжок Ганни Чубач, відсутність в них так званої експлуатаційної поезії, тобто поезії під загальновідому любов і загальноприйняту романтику, відсутність давно відпрацьованих штампів. В поезії Чубач, на відміну від багатьох відомих поетів, відчувається справжній інтерес до сучасного життя. Щире хвилювання та тривога допомагають їй уникати в підтексті книги інерційного сприйняття життя. У надтексті, у свідомості читача книг “Дзвінка ріка”, “Озвучена печаль”, “Серед зневір і сподівань”, “Хустка тернова”, “Радість висоти”, “Реліктові дерева” залишається потужна громадянська позиція авторки. Навіть поетична краса, як естетичний ідеал, душа в поетичному слові знаходить громадянську інтонацію. У віршах Ганни Чубач немає злоби, є біль і гнів, є драматургія живої розмовної мови, є портрети. І чого немає, так це – другорядності. Вона, впевнено крокуючи по землі, прагнула усе пережити сама: і печаль, і радість. І тільки після цього сказати вагоме слово.
Через славу і неславу
Я тягну життя гарбу.
Заробляю словом право
На самотність і журбу.
Творчість Ганни Чубач останніх років особливо відрізняється шляхетністю поетичного слова, в якому спостерігається відповідальна спрямованість у спілкуванні із читачем. Чудова думка завжди знаходить себе у чудовому відтворенні, тобто маємо у Ганни Чубач гармонійний зв’язок між формою та змістом. Поетеса прекрасно розуміє, що тільки зміст є ознакою глибини поетичного слова. Щоб досягти глибокого змісту, поетові треба піднятися до високого рівня людського співчуття. Але, щоб досягти такого рівня співчуття, як у Чубач, треба пройти через полюс свого відчаю та пустелю свого власного горя, долаючи цей шлях наодинці, у вирі своїх душевних переживань.
У пустелі розлук стільки горя і мук,
Що вони не вміщаються в літі.
І тому, і тому вітер стогне, як звір,
І нестерпно у душу голосить.
І від наших зневір до самотності зір
Павутинку натягує осінь…
Читаю нову книгу поетеси “Реліктові дерева” як відвертість людської душі, як пісню її відвертості. Ганна Танасівна у багатьох творах не соромиться оголити свою душу, оголити свій нерв до надзвичайної прямоти, що у нашому брехливому світі не всім подобається. Її творчість – вкрай правдива та щира. Життя не щадить ніжну поетичну душу. Але серед життєвих негараздів, серед зневір суспільного та особистого життя душа поетеси знаходить мужність казати правду.
Кажу собі: “Не вір неправді!”
А правда душить: “Розкажи,
Що там, де сіяла троянди,
В цю ніч посходили ножі”.
Вона була здатна долати всі випробування долі та відверто творити правдиву поезію. Її чутливе поетичне слово реагувало чи не на найменшу образу. Воно не могло мовчати, передаючи свій нестерпний біль. Все, що потрапляло в поле її зору, все, що викликало бажання висловити свій подив, висловити свої почуття, все, що ранило та чіпляло її душу, завжди ставало мудрою відповіддю злобі та несправедливості.
Відболять образи, та не всі одразу.
Милосердя щире милує не всіх.
В кожної людини є свої провини.
Бог один прощає непростимий гріх.
Окремо варто відзначити інтимну лірику поетеси, представлену майже в усіх її книжках. Поетеса до останнього подиху відверто наголошувала на тому, що “ми приходим у світ для любові”.
Прекрасною інтимною лірикою Ганна Чубач відома широкій читацькій аудиторії ще з перших своїх книжок “Журавка”, “Жниця”, “Ожинові береги”, “Святкую день”. На початку творчого шляху вона постала в усій красі як співачка великого земного кохання. Саме в цьому поетичному співі завжди відчувався сенс її життя, природний стан її душі. Дзвінкий голос поетеси з роками не втратив своєї краси, навпаки, він набув чистоти та звучності у сучасній пісенній ліриці.
Замовляю квіти на рояль.
І розмову тиху поміж нами.
Вічну радість і одвічний жаль
Я сама не викажу словами.
Глибока інтимність її чистого голосу сьогодні підсилюється щирим громадянським звучанням. В інтимній ліриці поетеси простежується, насамперед правдиве визначення усього, що відбувалося навколо неї, що простежується у наш неспокійний, але такий обнадійливий час. А це передусім – надія на перемогу добрих сил, сподівання на кращу долю для українців, віра у непереможне людське кохання.
Та зневіри нема у душі і в крила.
І такого довіку не буде:
Щоби рідна земля своїх сил не дала
Вільним птахам, деревам і людям.
Проте в усіх проявах своєї творчості зважений погляд поетеси на суспільно-політичні зміни, на плин часу аніскільки не вплинув на її поетичні смаки та уподобання. Її оцінки, висновки, завжди були і залишаються простими й влучними, що притаманне трибунам своєї епохи. Вона визначала призначення в поезії, у мистецтві такими словами:
Не кажіть: “Покоління заснуло!”
Від натоми притих
вопіющого глас.
Я – поет, і ні разу про те не забула,
Що поети мовчанням
вимірюють час.
Серед багатьох сучасних поетичних ліриків її натхненну творчість насправді можна назвати поетичним островом Надій і Сподівань. Адже мудра поезія Ганни Чубач має властиве її слову розуміння свого призначення: “Найвища мудрість: просто жити // і не боятися смеркань. // І вірить в пісню, як в молитву, // серед зневір і сподівань”. Для людей в душі поетеси жила така пісня-молитва, яка все своє неспокійне життя випромінювала пісенне світло, здобуваючи всенародне визнання. Адже народне слово і народна пісня мають спільні корені у гармонії музичного слова – народну душу. За це поетесі вдячні всі, хто шукає спілкування з поезією, хто насправді розуміє народну пісню та народну душу. Напрочуд прості за формою, вірші Ганни Чубач глибоко й достеменно передають душу та думку творчої людини. Зазвичай мистецтво простоти в літературі з дитинства впливає на людину та залучає її до поезії.
Ще у 1984 році в газеті “Літературна Україна” у статті про творчість Ганни Чубач Іван Михайлович Дзюба писав: “Поезія має не одне (як інколи здається прихильникам тієї або іншої манери), а безліч облич. І всі – справжні. Якщо це поезія. У справжність поезії віриться, коли бачиш, що вона не боїться здатися комусь неоригінальною…”
Я не хотів би називати Ганну Чубач лише поетесою-піснярем. Адже це не відповідає дійсності. У поетичному жанрі вона мала багатогранний талант. Ганна Чубач, насамперед, — художниця слова, поетеса. І лише тому вона — пісняр. Наскільки вона бачила слово, відчувала його та розуміла, настільки ж вона його і чула. Повнокровне відчуття її поетичного слова з’явилося у звуці. Воно ніби само просилося у музику, знаходило її, стаючи згодом пісенним словом, яке не втрачало при цьому своєї зримої, чуттєвої та розумової сили. У кращих творах Ганни Чубач образ музичний співпав з образом словесним.
Це зусилля без принуки,
Це багатство без гроша,
Це коли таємним звуком
До людей летить душа.
Особливу увагу у творчому доробку Ганни Чубач привертають вірші, присвячені дітям: веселі, дотепні, повчальні, жартівливі. Її дитячі вірші дарують добрий настрій, вчать мислити й любити рідне слово. Виступаючи разом із Ганною Танасівною у школах, звернув увагу на те, як обожнювала поетесу наша дітвора, як діти легко сприймають і люблять її твори. Творчий доробок Ганни Чубач у розвитку української дитячої літератури незадовго до смерті поетеси був відзначений Державною літературно-мистецькою премією імені Лесі Українки. Дитяча література – лише одна з яскравих поетичних граней відомої поетеси.
Піднесений, життєрадісний дитячий вірш Ганни Чубач має своєрідні, характерні особливості. По-перше, як поетеса високоосвічена, з чудовим поетичним смаком, вона завжди притримувалася законів побудови дитячих віршів. Адже в дитячій поезії існують свої закони. По-друге, поетеса дуже часто користувалася поширеними художніми засобами народної поезії. По-третє, у кращих дитячих віршах Ганни Чубач легко побачити гіперболу, повтори, звуконаслідування, влучну гру слів, лічилку та загадку. Варто додати до цього ще й такі характерні особливості дитячої поезії, як піднесеність інтонації, яскравість колориту, контрастність фарб, розмовну жвавість, фантастичність образів, логічну побудову оповіді, динаміку розвитку подій, несподівані сюжетні ходи. Співвідношення цих характерних ознак та особливостей визначає конкретний малюнок творів Ганни Чубач для дітей, які захоплюють її читацьку аудиторію влучністю спостережень, блискучістю метафор, несподіваністю каламбурів, вдалою грою слів, емоційною піднесеністю та природною безпосередністю. Вірші Чубач зазвичай не лише змістовні, а й напрочуд легкі. Їм притаманна жвавість, рухливість, динамічний розвиток – все те, що визначає не тільки високий рівень майстерності, а й веселий, життєрадісний темперамент митця, який вчить свою читацьку аудиторію багатьом корисним речам і вчить по-своєму, розповідаючи при цьому чимало цікавих життєвих історій.
У своїй поезії Ганна Чубач доводила читачеві гармонію і любові, і досвіду, і високого професіоналізму. В розумінні Чубач висока поезія мала ефект резонансу у двох основних площинах: у площині любові та у площині інтелекту. Її творчість, як для дітей, так і для дорослих була народжена життям, тому вона живе у долях багатьох поколінь українців. Література Ганни Чубач – не лише у її творах, а вона десь у замисленій далі життя, з усіма її мудрими афористичними рядками, серед мудрих і працьовитих людей, душі яких у книжках письменниці знаходять озвучення своїх сподівань і звершень.
Навіть тоді, як сонце згасне,
Впаде душа у вічний гріх,
Живи, любовонько прекрасна,
У дітях радісних моїх!
Пророчі слова, що присутні у багатьох віршах Ганни Чубач, нагадують афоризми східних мудреців. Як от наприклад: “Зморшки – це не старість, а часопис долі.” Зрештою, поетична мудрість Душі Ганни Чубач, яка разом із простотою відтворення поетичної думки робить книги письменниці світлими та доброзичливими для читача, створює свій поетичний острів Надій і Сподівань у безмежному океані зневір.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment