Перший командувач українського флоту

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
краєзнавець
Постановою Верховної Ради України “Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2020 році” на державному рівні відзначається 150-річчя з дня народження першого в новітній історії командувача українського флоту, контр-адмірала Михайла Михайловича Остроградського, нащадка старовинного гетьманського роду Апостолів з Полтавщини.
Адмірал Михайло Остроградський є гордістю не лише нашого флоту, а й нашої країни в цілому як великої морської держави. Справі створення національного флоту Української держави, відродження морської слави козацького флоту України він присвятив себе без остатку. Своєю службою і відданістю народу Михайло Остроградський вписав героїчну сторінку в історію національного флоту, став прикладом для кожного українського моряка.

Михайло Остроградський народився 21 грудня 1870 року на хуторі Пашенівка Кобелякуського повіту Полтавської губернії в старовинній козацькій родині, що походила від гетьмана Данила Апостола. Тому іноді прізвище адмірала зустрічається ще й як Остроградський-Апостол. Серед представників цього роду знаходимо миргородського полкового суддю Матвія Івановича Остроградського та його сина Федора Матвійовича — миргородського полковника з 1752-го по 1768 роки. Ще одним яскравим представником родини Остроградських був всесвітньо відомий математик, який товаришував з Тарасом Шевченком в Петербурзі — Михайло Васильович Остроградський (1801-1862). Дитинство хлопчика проходило в атмосфері зацікавленості та любові до української старовини, як це тоді бувало і в інших старих українсько-козацьких родинах.
У вересні 1884 р. Михайло Остроградський вступив до Петербурзького Морського Училища. До підготовчого класу приймались підлітки віком від 12 років, а термін навчання на той час складав 5 років. Закінчивши повний практичний та теоретичний курси із “Золотим знаком”, у вересні 1890 р. Михайло Остроградський отримує звання мічман і потрапляє на Чорноморський флот. Розпочав службу офіцером у 2-му Чорноморському герцога Единбурзького екіпажі, а 14 травня 1896 р. отримує звання лейтенанта.
У 1896 році розпочалась служба на бойових кораблях— мінний офіцер першого розряду, з 1901-го по 1906 роки — старший офіцер канонерських човнів. В 1906 році призначений командиром ескадреного міноносця “Жуткий”. Відтоді почалося його кар’єрне зростання, перед початком Першої світової війни 28 липня 1914 року М. Остроградського призначають командиром крейсера “Пам’ять Меркурія”. Крейсер протягом війни був одним з найактивніших бойових кораблів флоту, діяв на ворожих комунікаціях в районах Босфору, Варни, Констанци та Кавказького узбережжя.
За виявлені мужність і хоробрість під час бойових дій Першої світової війни в Чорному морі М. Остроградський був нагороджений чотирма бойовими орденами, а також іноземними військовими нагородами. Напружена військова кампанія призвела до важкої застуди наприкінці 1916 року. 6 січня 1917 року, ледь одужавши, Михайло Остроградський стає командиром лінійного корабля “Святий Євстафій”. 6 травня 1917 року капітана 1 рангу Михайла Остроградського призначають комендантом Севастопольської фортеці, тобто начальником Севастопольського гарнізону.
З розвалом Російської імперії та проголошенням в Україні Центральної Ради, Михайло Остроградський активно включається в процес українського військового будівництва. Його вважають ініціатором “прапорової” українізації Чорноморського флоту в 1917–1918 роках. Він однозначно зайняв чітку і тверду позицію щодо відродження державного флоту України. Після проголошення Української Народної Республіки в листопаді 1917 року, тодішній командувач Чорноморським флотом контр-адмірал О. Нємітц за підтримки Михайла Остроградського направив телеграму Генеральному Секретарю військових справ УНР про визнання флотом влади УНР. За ці дії О. Нємітца терміново викликали в Петроград, куди він і вибув 13 грудня (але не доїхав), здавши посаду командувача контр-адміралу Михайлу Сабліну.
Остроградський почав вимагати прискорення прийняття рішення про підпорядкування Чорноморського флоту Україні. 25 жовтня від імені Центрофлоту він направив телеграму в Петроград з вимогою припинити слідство над Генеральним секретаріатом і відкликати з флоту вищих офіцерів і комісарів Тимчасового уряду, які призначалися в Севастополь без відома Генерального Секретаріату і Центрофлоту.
6 листопада М. Остроградський взяв участь у роботі І Всечорноморського з’їзду, роботу якого привітала Центральна Рада. Делегати схвалили рішення направити в Київ для підтримки народної влади озброєний загін чорноморців у складі 600 чоловік і 17 делегатів з’їзду флоту. При активній допомозі начальника Севастопольської фортеці М. Остроградського 9 листопада український морський полк відбув до Києва. У столиці моряки започаткували формування “Окремого морського куреня ім. гетьмана Петра Сагайдачного”, і майже всі загинули на київських вулицях під час боїв з бандами Муравйова.
Більшовицька агресія на Київ значно активізувала антиукраїнський рух в Криму, який комуністи намагалися підсилювати через флот, куди направляли цілі загони агітаторів з Петрограда. Час був політично надзвичайно складним. Українське військо спільно з німецькими союзниками витіснили з України більшовицьку армію. 20 квітня 1918 року відбулася нарада Центрофлоту. Наступного дня запорожці корпусу полковника Петра Болбочана прорвали фронт на Перекопі і наблизилися до Джанкоя.
На делегатських зборах капітан 1 рангу Остроградський твердо заявив, що кораблі і військові частини, які стоять під українськими прапорами, виконувати наказ радянського уряду Росії від 26 березня 1918 про перехід флоту до Новоросійська не будуть і підпорядковуються законному уряду незалежної України. 22 квітня 1918 р. Чорноморський флот під командою Сабліна проголосив себе українським та підняв український жовто-синій прапор, надіславши до Києва відповідне повідомлення. Однак нерішучий Саблін дозволяє залишити порт всім кораблям, які не побажали українізуватися. Тієї ж ночі в напрямі до Новоросійська вийшло 14 есмінців та два дредноути під червоними прапорами. Фактично, Саблін зраджує український прапор, який сам же і наказав підняти. У цій ситуації командування флотом у Севастополі перебирає капітан першого рангу, патріот України Михайло Остроградський. Він зайняв чітку і тверду позицію щодо відродження державного флоту України. Однак втеча з Севастополя більшовизованої частини флоту дала німецьким союзникам формальну підставу захопити Український Чорноморський флот, що там залишався.
21 травня 1918 Остроградський призначений гетьманом Скоропадським представником Української Держави у Криму. Він вів переговори з командуванням німецьких військ, які зайняли Крим, щодо збереження Українського Чорноморського Флоту. На початку червня наказом гетьмана Михайлу Остроградському присвоюється військове звання контр-адмірал.
Проте, маючи прямий і рішучий характер, принципова позиція контр-адмірала М. Остроградського у відстоюванні інтересів національного флоту, викликали конфлікт з генералом фон Кошем, який все більше поглиблювався. Остроградський не допустив німецького військово-морського аташе контр-адмірала А. Гопмана до управління флотом, залишивши йому лише військово-дипломатичні функції, і наказав піднімати німецький прапор лише поряд з українським. Про ситуацію, що склалася у взаєминах з німецьким командуванням, М. Остроградський доповів гетьману. Павло Скоропадський вирішив не загострювати стосунки і 10 червня 1918 року замість Остроградського своїм представником у Севастополі та Криму призначив більш дипломатичного контр-адмірала В’ячеслава Клочковського, командира дивізії підводних човнів.
29 липня Михайло Остроградський звільняється з посади коменданта Севастопольської фортеці та стає начальником 2-ї бригади лінійних кораблів. У грудні 1918 року до влади в Україні приходить Директорія, яка відновлює Українську Народну Республіку. 25 грудня морським міністром призначається Михайло Білинський. Своїм товаришем (заступником) він запрошує Михайла Остроградського. Морське міністерство під керівництвом М. Білинського і М. Остроградського, як згадував учасник тих подій Святослав Шрамченко, було найдієвішим з усіх попередніх міністерств.
Тим часом, зі сходу на Україну наступали більшовики, південь окупували війська Антанти, які привели з собою білогвардійські загони Денікіна. Директорія відступила на територію Західної України, яка знаходилася під владою Польщі. Наприкінці грудня 1918 року контр-адмірал Остроградський отримав від керівництва Директорії УНР завдання зорганізувати в Одесі підпільну боротьбу українських старшин та вояків, а також захист дипломатичних інтересів УНР.
Напередодні нового, 1919 року контр-адмірал Остроградський опиняється в Одесі. Мешкав він неподалік від оперного театру, у просторому помешканні з гарним парадним входом. Мешкав не сам, а з якоюсь “південною красунею… дуже рухливою пані бальзаківського віку, на перший погляд, грекинею з півдня України, років 35-40…”, яку він не бажав втягувати в політичні справи. Будинок, де перебував Остроградський стає таємним центром українського політичного життя Одеси. Тут збирає свої засідання комітет українських партій.
Одеса на той час була зайнята військовими держав Антанти, які прагнули до відновлення “єдиної та неділимої” Росії. Україна для них була незрозумілою та й не потрібною. В ці часи, як писав генерал-хорунжий Удовиченко, “в українськім уряді ще і досі існувала якась фанатична віра в те, що держави Антанти, врешті, прийдуть на допомогу Україні та її Армії”.
Намагаючись справдити такі надії уряду, адмірал провадив переговори з представниками Антанти, переконуючи їх в доцільності передачі Одеси під контроль українських сил. У нього також часто буває ад’ютант грецького короля Константина I, який з 1917 р. перебував у вигнанні. Очевидно, що Остроградський відіграв певну роль в поверненні короля Константина на грецький престол в 1920 р.
Наприкінці серпня 1919 р. Остроградський зустрівся зі своїм старим знайомим, білогвардійським генералом Олександром Лукомським. В цій розмові генерал допустив можливість української військової присутності в Одесі, — однак це мало коштувати б українській стороні великої суми грошей. Щоб доповісти Симонові Петлюрі про стан справ в Одесі, Остроградський виряджає до тодішньої тимчасової столиці УНР — Кам’янця-Подільського свого ад’ютанта, сотника Мошинського.
Після приїзду до Кам’янця сотник був прийнятий Головним Отаманом. Володимир Мошинський доповів Петлюрі про стан в Одесі, про те, як дивиться адмірал Остроградський на сучасну ситуацію. Адмірал М. Остроградський, Комітет Військової Організації та провідники українських партій одеських відділів пропонували, щоб українська армія розпочала наступ на Одесу.
Якби українська армія зайняла Одесу, був би легший зв’язок із закордоном, а тим самим можна було б розраховувати на допомогу Антанти, кораблі якої стояли тоді на зовнішньому рейді. В Одеському районі легко можна було зробити мобілізацію, бо й тепер українська військова організація нараховує до 10000 вояків. Населення Одеського району ставиться неприхильно до Денікіна і його легко можна підняти до повстання.
Одночасно ад’ютант повідомив від імені адмірала, що Одесу можна б купити у Денікіна, за відповідну суму грошей. Симон Петлюра уважно слухав, час від часу нотував, а іноді просив більших пояснень. Врешті подякував за звіт, просив передати всім організаціям подяку за працю, а адміралові М. Остроградському за вказівки.
Дав також розпорядження видати гроші на діяльність адмірала, але про купівлю Одеси від денікінців не хотів і говорити: “У нас на це немає грошей!” — сказав Головний Отаман.
Однак діяльність адмірала Остроградського не була марною, денікінці 5 лютого 1920 р. передали владу в Одесі генералу Віктору Сокирі-Яхонтову та частинам Української Галицької Армії (14-та бригада під командою отамана Василя Оробка). Та вже було запізно, і збройний спротив Червоній Армії, яка наступала на Одесу був вже неможливий.
Врешті-решт, через кілька днів перед окупацією Одеси більшовицькими військами, адмірал Остроградський переїздить до Румунії. 17 квітня 1920 р. Михайла Остроградського призначено командуючим Чорноморським флотом Армії УНР, а також морським аташе при румунському уряді.
Симон Петлюра надав адміралу широкі повноваження: доручав разом з послами УНР, а також особисто входити з заявами до окремих міністерств, утворювати при дипломатичних місіях УНР в Румунії, Болгарії, Туреччини воєнно-морські секції, затверджувати та розв’язувати договори з найму, оренди, купівлі, продажу та ремонту різних плавзасобів, утворювати демобілізаційні комісії та мобілізовувати з дозволу Уряду торгівельні судна.
Перебуваючи у Бухаресті, Остроградський намагався домовитися з представниками Антанти та врангелівцями, прагнучи повернути під українську зверхність кораблі Чорноморського флоту. У жовтні 1920 р. навіть збирався виїхати на переговори до Севастополя, однак отримав заборону від Симона Петлюри.
Інший бік діяльності адмірала полягав у веденні справ оренди та реалізації майна колишнього Русько-Дунайського пароплавства в Румунії (60 суден та пароплавів, механічні майстерні, земельні ділянки та інше майно).
Документи свідчать, що адмірал одержував в ході цих операцій значні кошти, які одразу спрямовував на військові та дипломатичні потреби уряду УНР. Перебував у Бухаресті і син адмірала, мічман Борис Остроградський. У травні 1920 р. мічман Остроградський був відряджений батьком з Румунії до Штабу Української Дніпровської Воєнної Флотилії, що тоді починала формуватись.
Відомо, що в ранзі поручника він у липні 1921 р. проходив курс пілотажу в румунській авіаційній школі (тоді румуни вже дозволили українським старшинам проходити курси румунських військових шкіл).
Після припинення діяльності української амбасади в Бухаресті в 1922 р., Михайло Остроградський залишився в Румунії. Жив він тоді разом зі своєю загадковою одеською супутницею у Бухарестському готелі AtheneePalace. Перша світова війна, постійне перебування на вістрі драматичних подій 1917 – 1920 років підточили здоров’я адмірала. 30 грудня 1923 р., першого українського командувача флотом спіткала раптова смерть від серцевого нападу. Похований в Бухаресті.
23 серпня 2020 року, з метою відновлення історичних традицій національного війська щодо назв військових частин, зважаючи на зразкове виконання поставлених завдань, високі показники в бойовій підготовці, а також з нагоди відзначення Дня Незалежності України, Указом президента України № 345/2020 35 окремій бригаді морської піхоти ВМС Збройних Сил України присвоєно почесне найменування “імені контр-адмірала Михайла Остроградського”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment