Психологічний детектив від Івана Франка

Едуард ОВЧАРЕНКО
Київський академічний драматичний театр на Подолі неодноразово звертався до творчості Івана Франка. Багато років у репертуарі театру була вистава “Таїна буття” Тетяни Іващенко, в якій розповідається про життєвий шлях Каменяра, нині в афіші – спектакль за однойменним твором Івана Яковича “Сойчине крило”. А нещодавно на камерній сцені (театральній вітальні імені Ігоря Славинського) Ігор Матіїв поставив виставу “Імітація” за повістю Івана Франка “Для домашнього вогнища”.

Для багатьох найактуальнішим є питання, де взяти гроші. Можна влаштуватися на роботу, продати майно, купити лотерейний квиток або?.. Героїня вистави знайшла свій вихід. Тепер її чоловік жадає з’ясувати – який? Хто його обманює: ліпший друг чи кохана дружина? Але щось точно не чисто, коли твоє життя здається імітацією.
Актори разом з глядачами намагаються подолати лабіринти минулого, знайти докази і відкрити лицемірів у нетиповому детективі від Івана Франка.
– Це вже моє четверте звернення до української класики на професійній сцені, – розповідає Ігор Матіїв. – До цього були “Лісова пісня” в ІваноФранківському музичнодраматичному театрі, “Мина Мазайло” в Донецькому українському музичнодраматичному театрі та “За двома зайцями” у Київському театрі на Подолі.
Я народився в ІваноФранківську. З дитинства цікавлюся творчістю свого видатного земляка. Моєю студентською роботою на третьому курсі була постановка “Украденого щастя”. Франко – це справжня глиба. Ті теми, які він піднімав, та манера, в якій він їх розробляв і опрацьовував, дуже мені близькі. Свого часу передивився телевиставу за цим твором з Ольгою Куксенко та телевізійний фільм з Богданом Ступкою. А тепер пропонуємо свою, альтернативну версію цієї повісті.
Задум вистави виношував кілька років. Врешті, написав інсценування і запропонував художньому керівникові нашого театру Віталію Малахову взяти її до постановки.
Мені подобається ідейна складова цього твору і сам жанр. Це водночас і драма, і психологічний детектив, що майстерно зроблений як екшн. І звісно ж, проблематика, яку Франко порушує в цій повісті.
Репетиції розпочали ще у березні. Потім їх кілька разів відкладали. Спочатку через локдаун, а потім через те, що актори були зайняті в інших виставах. Регулярні репетиції розпочалися в жовтні. Атмосфера під час репетицій була приємна, ми добре попрацювали. Після прем’єри залишився гарний присмак. Звичайно ж, хотілося б ще попрацювати з цими акторами.
В Івана Франка є дуже детальний опис головних героїнь – Анелі й Юлії. Коли прочитав твір, то був вражений, як наші актриси Катерина Шенфельд і Катерина Вайла схожі на героїнь повісті. “Чорнява, з ямочками” – це Шенфельд (Анеля), емоційна – Вайла (Юлія). Подібність не лише зовнішня, але й характерів, була вражаюча.
Якщо з цими акторками я працював раніше, то з Ігорем Ніколаєвим (Антось), Станіславом Мельником (Гірш) і Євгеном Ковирзановим (Барон) – наш перший спільний проєкт, хоч вже давно хотів з ними попрацювати. Редліха мав грати Костянтин Темляк, однак він захворів і довелося вводити на цю роль Юрія Філіпенка. Юрій добре впорався зі своїм завданням, а в наступних показах гратиме і Костянтин.
У виставі є багато тем, про які можна говорити: на що здатна людина заради того, аби вижити, про суспільство, від якого ми залежимо і яке досить часто керує нашими вчинками тощо. У Антося конфлікт: дружина, яку він любить, і суспільство, що засуджує її вчинки. Врешті він стає на бік суспільства.
Ми назвали виставу “Імітація”, бо тут головна тема – дволикість людей. Хто найчастіше кричить “Ловіть злодія!” – сам злодій. Так і тут. У схемі замішано багато людей, а коли все починає відкриватися, то винними, звичайно ж, залишаються виконавці. Але ніколи не судять замовників. Це глобальна тема, яка стосується і наркотиків, і проституції і всього того, що у нас твориться. Натхненники та організатори всіх злодіянь ніколи не несуть кари. Думаю, що це актуально для нас дотепер.
Художникпостановник та художник з костюмів – Таїсія Карась. Працюємо разом вперше. Спочатку у нас було кілька рішень. Зупинилися на найбільш нейтральному рішенні, мінімалізмі. Нам хотілося повністю змінити малу залу, зробити абсолютно інший сценічний простір. На такому мінімалізмі зіграли цю детективнопсихологічну історію.
Що стосується костюмів, то ми не хотіли історизму, не прагнули повернутися в 90ті роки ХІХ століття. Водночас не одягали героїв у сучасні строї. Костюми стилізовані, недостовірні, певною мірою зберігають смак позаминулого століття. Всі вони вирішені в темних тонах, а головна героїня – світла пляма на темному тлі.
Помітно, що глядач дивиться виставу зосереджено. Це важливо. Людям подобається, а якщо задоволений глядач, то задоволений і режисер.
Мені подобається багато творів Івана Франка. Хотів би поставити “Перехресні стежки” і “Украдене щастя”, але вистави за цими творами вже йдуть у багатьох українських театрах. Також в Івана Яковича безліч цікавих оповідань. Мені, приміром, дуже подобається “Хома з серцем і Хома без серця”. Це історія про те, що таке праця і що таке популізм. На прикладі двох чоловіків показано, як можна використати свій талант. Його можна кинути на працю, а можна – на дешевий популізм. Можливо колись звернуся до цього сюжету.
Зараз робитимемо інтерактивний детектив. Залучатимемо публіку до розслідування злочину. А за яким автором буде ця постановка, нехай поки залишається таємницею.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment