Наталія Клименко
Заслужена працівниця культури України, директор Музею історичного центру міста Києва
15 грудня 2020 року Музей історичного центру міста Києва провів онлайн-презентацію двомовного (з факсимільним відтворенням французького оригіналу) видання “Меморандум про незалежність України, представлений на Мирну конференцію делегацією Української Республіки” у “Медіацентрі” Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв. Модератор заходу – Наталія Клименко.
У ході Української революції 19171921 рр. вперше у XX ст. було створено незалежну національну державу. 22 січня 1918 року ІV Універсалом Центральної Ради було проголошено: “Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Затверджено Герб, Гімн “Ще не вмерла Україна”, синьожовтий прапор, ухвалено закони про державну мову, про Українську автокефальну православну церкву, встановлено грошову одиницю – гривню, прийнято Конституцію УНР, встановлено кордони України.
22 січня 1919 року на Софійській площі було урочисто проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР.
11 листопада 1918 року закінчилась Перша світова війна. 18 січня 1919 року розпочала роботу Паризька мирна конференція (18 січня 1919 р. — 21січня 1920 р.), на якій йшлося про створення нової політичної карти Європи. Українська делегація на конференції свої зусилля спрямувала на те, щоб домогтися визнання незалежності УНР державамиучасницями та прийняти її до Ліги Націй. У останньому розділі “Меморандуму про незалежність України” зазначено :
Висновки
Виходячи з поданих фактів, ми заявляємо наступне
Делегація Української Республіки має честь просити:
- Визнання Української Республіки як суверенної і незалежної, яка створена по волі всього народу на території колишньої Росії і колишньої АвстроУгорщини.
- Прийняття Української Республіки у Лігу Націй.
Упродовж січня – на початку лютого 1919 року Директорією було створено 17 Надзвичайних дипломатичних місій, основним завданням яких було донести до світової спільноти правду про Україну та її боротьбу за незалежність. Окрім того, уже діяло 5 посольств. Своєрідну місію культурної дипломатії виконувала відряджена до Європи Українська Республіканська капела під орудою Олександра Кошиця.
Документом, який свідчив про тисячолітній спадок державності України і підтверджував історичну обґрунтованість її відновлення у XX ст. став “Mémoire sur lIndépendance de lUkraine présenté a la Conférence de la Paix par la Délégation de la République Ukrainienne”, Раris, 1919, українською — “Меморандум про незалежність України, представлений на Мирну конференцію делегацією Української Республіки”. Тут у 6ти розділах (“Географія”, “Історія”, “Культура України”, “Економіка”, “Реорганізація Української Республіки”, “Кордони Української Республіки”) на 126 сторінках, включно із картою Української Республіки, подано стислу енциклопедію України.
“Mémoire sur lIndépendance de lUkraine présenté a la Conférence de la Paix par la Délégation de la République Ukrainienne”, Раris, 1919 (на якому стоїть відбиток штампу Університету Йозефа Пілсудського у Варшаві), наданий відомим київським колекціонером Віктором Киркевичем, музей експонував у виставкових проектах, презентованих у Національному заповіднику “Софія Київська” та Київському будинку вчених НАНУ: “Держава творилась віками. Держава будується нині” (20162017), “Українська революція 19171921 рр. Київський вимір” (20172018), “Шлях до незалежності довжиною в три століття” (2019), “Меморандум про незалежність України” (2020). На виставках можна було побачити Універсали Центральної Ради, документи, друковані видання, газети, державні банкноти, поштові марки, листівки, навчальні підручники, карти України, предмети епохи з фондів музею та приватних колекцій.
Документ, з яким делегація Української Народної Республіки у 1919 році у Парижі відстоювала право українського народу на свій суверенітет і який відіграв ключову роль в інформаційному прориві України на міжнародній арені на початку ХХ ст., був виданий невеликим накладом французькою мовою у паризькій друкарні.
Упродовж 100 років він не згадувався у працях і документах, що стосувалися Української революції 19171921 років. Єдиний спосіб прорвати “інформаційну блокаду” сьогодні – зробити переклад і здійснити видання унікального історичного документа.
Над виданням працювали: автор ідеї проєкту та передмови Наталія Клименко, директор музею, заслужена працівниця культури України; автор перекладу з французької мови Надія Наумова, головний зберігач фондів музею; автор вступної статті Дмитро Гордієнко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського.
Сторінки цього столітнього раритету, писаного тут, у Києві, а виданого у Парижі, дають можливість побачити Україну такою, якою її бачили ті, хто в неймовірно складних історичних умовах мали за честь долучитися до творення й утвердження Держави і обов’язок донести до світу інформацію про Україну.
“Не було народу, який бився б із більшою вірою за свою волю. Не було народу, щоб у таких жахливих умовах так боровся за своє право на життя, за свою незалежність. Загрожений ненаситністю інших народів, збаламучений панрусизмом, без зброї, без засобів, самітній під недовірчим поглядом усієї Європи, український народ визволяє свої землі від большевицької загрози і визволяє свою столицю. Вільні народи зворушені могутністю цих боїв, хоч їх уряди удають, мов не бачать змагань цього народу. Українці не лише боронять себе, а й цілу Європу. (Газета “Іль Попольо д’Італія”. 06.ІХ.1919, Б. Муссоліні).
А після окупації Києва військами Денікіна той же часопис у числі 251 1919 року зазначає: “Панрусизм зробив великий злочин. Москалі – це чужинці для України. А зайняття Києва в ім’я Великої Росії – це гидкий злочин, замах на волю народів”. Ця оцінка подій столітньої давнини свідчить: Європа добре усвідомлювала, що відбувалося в Україні і хто боронить її від більшовицької зарази. “Більшовики мали рацію, коли пізніше писали, що Україну вони опанували не так збройною силою, як силою своєї пропаганди серед дезорієнтованих українських мас”, писав прем’єрміністр УНР Ісаак Мазепа у книзі “Україна в огні і бурі революції 19171921”.
Слово поважним гостям онлайн – презентації :
Заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар: “Публікація цієї праці – це надзвичайно великий доробок знань про українську дипломатію… З боку Міністерства буде повна підтримка для її популяризації серед наших партнерів за кордоном і для наших посольств”.
Надзвичайний і Повноважний посол України у Франції Вадим Омельченко: “Дозвольте висловити слова вдячності тим , хто ініціював і зреалізував цей проєкт. Це дуже важливо. Я особисто від себе скажу, що ви дали мені в руки дуже важливий інструмент. При комунікації з нашими французькими друзями, вони кажуть, що про Україну, на жаль, знають дуже мало. Це видання є одним із доказів того, що Українська Держава має свої корені. Зараз, як і 100 років тому, в Парижі нам потрібно доводити всьому світу, і в Нормандському форматі, що ми маємо право на незалежність і, як і 100 років тому, мусимо давати опір тим, хто посягає на наші цінності і свободу… Запрошую вас до Парижа. Ми надамо вам декілька майданчиків, де зможемо з вами ще раз повернути історію в сучасність .”
Директор Дипломатичної академії України Геннадій Надоленко: “Щиро дякую за запрошення долучитися до обговорення такого історичного документа. “Меморандум” є надзвичайно цікавим і важливим історичним документом для всіх нас. Під час Української революції була створена національна Українська Держава… Представлена декларація якраз закріпила основи Української Держави, зробивши перший крок до відновлення історичної справедливості — самовідродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель. Публікація — важливий і абсолютно необхідний крок на шляху до осмислення як історії , так і майбутнього нашої держави. Пропоную організаторам, основуючись на цьому документі, подумати над серією лекцій для слухачів Дипломатичної академії. Будемо раді бачити вас і співпрацювати далі.”
Голова Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин, професорка Ірина Матяш: “Хочу подякувати всім, що знайшли час для розмови про документальну спадщину українського народу… Важливо, мабуть, що цю презентацію ми проводимо напередодні і Дня дипломата, і Дня архівіста. Саме в Парижі, на мій погляд, започатковане те явище, яке ми нині називаємо публічною дипломатією, і те, яке є його складовою і яке ми називаємо культурною дипломатією, тому що на Паризьку Мирну конференцію виїжджала капела Кошиця з тим, щоб розповісти світу про те, що існує Україна, що вона протистоїть більшовикам, які витісняли український уряд просто перед формуванням української дипломатичної місії у січні 1919 року… І саме це видання прислужиться, очевидно, тому, щоб було видно результати діяльності українських делегатів на Паризькій Мирній конференції, де фактично вирішувалась доля України. Виїжджала делегація у січні 1919 року, напередодні захоплення більшовиками Києва. Тоді ж був відкликаний з посади посла УНР в Болгарії Олександр Шульгін. Він їхав на Паризьку Мирну конференцію як дуже сильна бойова одиниця…Фактично завдання делегації полягало в тому, щоб досягти визнання незалежності УНР державамиучасницями конференції, виведення з українських територій іноземних військ, отримання допомоги у боротьбі з більшовиками…Те, що є цей документ, дуже добре. Але я вважаю надзвичайно великою подією те, що він перекладений українською і є доступним віднині для українського читача.
Міністр закордонних справ України (2007 – 2009) Володимир Огризко: “Насамперед, хотів подякувати Вам особисто, Наталіє Михайлівно, за Вашу ініціативу і за ту Вашу особливу любов до нашої української історії, за те натхнення, з яким Ви організовуєте важливі заходи в рамках музею, який Ви зараз очолюєте… Кожна з таких акцій – це наша відповідь на інформаційні атаки, які не припиняються і які будуть продовжуватись…Кожна така подія – це увага до України, це те, що робить нас більш впізнаваними, більш зрозумілими, відтак, і більш прогнозованими. Ще раз хочу привітати усіх учасників цієї події і, відштовхнувшись від неї, розробити цілу систему заходів, що допомагатимуть нам популяризувати Україну на міжнародній арені.
Cлово експертам, які брали участь у онлайнпрезентації:
Кандидат історичних наук Дмитро Гордієнко: “Дуже радує те, що музеї, навіть такі невеликі, як Музей історичного центру міста Києва, виходять на рівень державницький і розуміння державницьких завдань. Виставки, присвячені історичному центру Києва, мають державницьке навантаження. І особлива подяка за видання цього “Меморандуму”. Можна назвати цілі монографії про українську революцію, де взагалі не згадується участь української делегації в Паризькій Мирній конференції…В українській історіографії Паризька Мирна конференція — подія міжнародного рівня — представлена недостатньо. Ми маємо досліджувати і вводити в історичну свідомість ті знакові події ХХ століття, які важливі для всього європейського континенту і взагалі для світової історії. І такою подією, безумовно, є Паризька Мирна конференція…Українська делегація проводила свою надскладну роботу в надкороткий термін в надскладних умовах і вона, як на мене, справилась із своїм завданням. Вона зробила більше, ніж могла. Власне цей “Меморандум” це і показує. Дуже важливо, що автори документа (за редакцією О. Шульгіна) йшли в руслі базових засад Паризької Мирної конференції, викладених ще Вудро Вільсоном, а саме – право націй на самовизначення. “Мемрандум” інформує про територію поширення етносу, про культуру, доводить, що українська мова є окремою мовою, про історію України, показує, що народ має власний історичний щлях, що це не винахід австрійського Генштабу чи німецького, що це не вигадка київських професорів. У розділі “Економіка” Україна показана не лише як самодостатня країна, а й те, що в незалежній Україні мають бути зацікавлені європейські держави і, як конкретний крок, вона погоджувалась взяти на себе частину боргів царської Росії, окрім того, українська делегація гарантувала іноземні інвестиції в Україну. Протидіючи російському лоббі в Парижі, делегація наголошувала на тому, що федеративна Росія може утворитись лише з суверенних суб’єктів, відповідно Україна має бути визнана як незалежна…
Певним чином “Меморандум” є підсумком державницької думки української революції. З іншого боку, він показує початок іншої реальності існування Української Держави, держави в екзилі, пізніше, власне, державницького центру в еміграції, який проніс українську державницьку ідею аж до відновлення Україною незалежності.
Дай Боже, щоб ювілейні роки Української революції не поклали край інтересу до неї, і він був продовжений. І такий поштовх, власне, дає публікація музеєм “Меморандуму”.
Співпраця університетів, академічних установ, дипломатичних інституцій важлива для того, щоб ми могли повернути українську історію більш повно, українську політичну думку в український медійний простір, в український науковий і суспільнополітичний простір.
Директор Музею української революції 19171921рр.Олександр Кучерук: “Я був позитивно здивований, коли Музей історичного центру міста Києва сподвигся на те , що не змогли зробити ні академічні іститути, ні інші міністерства – здійснити переклад і видання цього документа… Але ви поклали початок, ви зсунули той камінець, там тепер джерельце, звідти вода витікає – це прекрасно.У нас зберігається цікавий документ – це робочий журнал цієї дипломатичної місії, спочатку його вів голова місії Г.Сидоренко, а потім М.Тишкевич. Це абсолютно унікальний документ. Частину цих записів ми опублікували, але він досить великий, майже сто сторінок рукопису.
Сьогодні йшлося про перевидання “Меморандуму”, мені здається, що в ньому повинен бути, крім української та французької, переклад англійською мовою. “Меморандум” — наш своєрідний козир. Коли нам кажуть, а де там Україна, ми їм показуєм: дивіться, ось такий документ того часу, це дуже важливо. Варто подумати про видання збірника документів доби УНР англійською мовою, розробити засади публікації документів архіву української дипломатії.”
Доктор історичних наук Валентина Піскун: “Важливо інформацію про ті документи, які були продуковані українськими політичними діячами упродовж 19171921рр. на різних міжнародних майданчиках, проводити так само, використовуючи міжнародні майданчики… У жовтні 1918року українські політики підготували перший міжнародний документ про Україну. Його готував Петро Стебницький. І називався він “Україна і українці”. Послу Євмену Лукасевичу було доручено видрукувати цю брошюру, перекладену французькою мовою накладом п’ять тисяч примірників, і в кожне посольство України ці примірники відправити, щоб люди знайомились із ситуацією і більше знали про Україну і українців… Пізніше частина із цих матеріалів лягла в основу “Меморандуму”, про який ми сьогодні говоримо… Важливим актом була б підготовка до видання Збірника документів, що характеризують участь України в Паризькій Мирній конференції . Причому видати його тримовним і параллельно провести презентації цього видання в різних країнах світу…В 1919 році українці зіткнулись не тільки з нерозумінням міжнародною спільнотою їхніх прагнень і їхнього визнання, але ще з одним потужним явищем, яке розгорнули російські більшовики за кордоном. Це агітація і пропаганда проти визнання України як незалежної держави. У грудні 1919 року парламент Великої Британії відправив спеціальну місію на чолі з Гелфордом Маккіндером у ставку Денікіна. Маккіндер пропонував визнати Українську Народну Республіку як буферну державу на кордоні між більшовицькою Росією і європейськими країнами. Окрім того, в цій доповіді, яку він виголосив 21 січня 1920 року у Британському парламенті, Маккіндер зауважив: “На сьогоднішній день пропаганда є чітко російським явищем. З традиціями, які росли та зміцнювались так само як британський флот і німецька армія, які базуються на своїх традиціях. Якщо більшовицьку пропаганду не знищити повністю, вона може стати небезпечною для всієї цивілізації. Її центр знаходиться в Кремлі, в Москві. І я думаю, що вона має підготовлений персонал, який діє так само ефективно, як генеральний штаб однієї з великих армій”. Пропагандивна робота, яка велась і на Мирній конференції, спрямована була на те, щоб посварити делегацію ЗУНР з делегацією УНР, а з іншого боку — посварити і висунути на конференції один з основних чинників, який закидали українцям, — єврейські погроми. І це використали, як один із чинників, для того, щоб українське питання на Паризькій конференції було відсунуте на задвірки і Україна не стала тим суб’єктом міжнародного права, на яке вона мала претендувати ще на початку ХХ століття.
У 1991 р. Україна відновила свою державність. 22 серпня 1992 р. останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк передав у Києві Президенту України Леоніду Кравчуку клейноди УНР і Грамоту на правонаступництво.
У 2014 р., через 100 років після початку Першої світової війни, у центрі Києва вирував революційний Майдан. І так само, як у січні 1918 року, зі сходу вдерлись банди Муравйова, заливши кров’ю Київ, у лютому 2014го “зєльониє чєловєчкі” регулярних військ Російської Федерації окупували Крим, а згодом і частину Луганської та Донецької областей, розпочавши російськоукраїнську війну.
Як і 100 років тому – Париж, але вже не Мирна конференція, а зустріч у Нормандському форматі…
Як і 100 років тому – окуповані території України, російськоукраїнська війна, яка триває вже сьомий рік…
Незнання історії призводить до повторення трагічних помилок. “Держава, яка не будується на власній пам’яті про минуле, приречена на постійний хаос сучасності. Допоки ми не віддамо належної шани справжнім героям минулого, “героями” нашого часу будуть негідники та авантюристи”, — зазначив директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, зініціювавши заходи, присвячені вшануванню знакових етапів українського державотворення ХХ ст. зокрема Української революції 1917—1921років.
Сподіваємось, “Меморандум про незалежність України, представлений на Мирну конференцію делегацією Української Республіки” дасть змогу глибше збагнути історичну значимість Української революції 19171921рр., бо його текст свідчить, що сучасний вектор історичного розвитку української нації сформувався та був спрямований у перспективу розбудови соборної, суверенної, модерної, європейської України ще 100 років тому.
