Застереження перед прірвою

Добре пам’ятаю хвилю обурення частини нашої публіки у відповідь на “Час смертохристів” Юрія Щербака. Звучали категоричні голоси: цей твір – провокація, він має злочинний намір підірвати наші добросусідські стосунки з Росією (а “добросусіди” вже напали війною на Україну). Щербака подеколи просто страшно читати через його трагічні пророцтва щодо викликів та загроз для України, котрі або вже здійснилися, або вимальовуються на політичному обрії.
Власне, історія нашої загальної хвороби докладно виписана і в політикопубліцистичних його книгах “Україна в зоні турбулентності”, “Україна в епоху світового шторму”, “Україна в епоху війномиру”, але то геополітика, політична публіцистика, яка здебільшого відлякує пересічного читача огромом фактології та динамічністю зіткнення ідей. А поряд – проза, котра мовби категорично відмовляється бути прозою вчорашнього чи сьогоднішнього наративного зразку. Таке враження було, мабуть, тільки від Орвелла.
Юрій Щербак – абсолютно унікальна постать в українській літературі. Мабуть, єдиний із усіх письменників кількох генерацій він аніде не притрушений соціалістичними порохами. І єдиний із авторів, хто пише явно “неправильну” прозу. Тобто – поза всіма сучасними літстандартами – ні варіювання до нудотного уодноманітнення “мильного” сюжетику, ні пригламурення персонажів, ні народницьких захватів чи ностальгійних зітхань. Щербак у своєму письмі нагадує хірурга, в холодних очах якого важко вгадати емоції. Незмінно тримаючи в полі зору весь сектор політичного життя, чітко вловлюючи навіть найменші коливання його закулісних тіней, Щербак легко моделює найможливіші соціальнополітичні конфігурації чи тектонічні зрушення. Весь світовий політполігон цікавить автора завперш його відлунням в Україні. Все це ми виразно побачили в уже згадуваній сенсаційній трилогії, де візіонер Щербак провістив не тільки російську агресію в Україну, а й розпад Росії на низку тоталітарних улусів і ті політичні загострення між Україною та її сусідами територіального характеру, що сталися вже згодом.
Цей роман особливо показовий для Щербака. Україна тут постає в той момент, коли сфокусувалися всі загрози для самого її існування. До всього вже нами знаного і передбачуваного головно в творах Щербака додалося найстрашніше – цілковите знищення пам’яті українського народу. У персонажів роману немає нічого – ні якихось національних сентиментів, ні радощів, ні горя. Просто нічого ні в кого з них в жодних закутинах душі. Все це вегетативні створіння з убогими рефлексами – з ними легко робити що завгодно. Українці постали перед прірвою національного небуття. Шопта націоналрадикалів зпоміж військовиків готова до повстання проти узурпатора державної влади і ніяк не може повірити в непреложність твердження видатного вченого Загороднього: “На жаль, народ вас не підтримає – народ благоденствує у своїй блаженній амнезії і тупості. У народу ампутували душу…”
Як і всі твори Щербака, цей роман – роман запитань. Антиутопія, події якої віднесено до 2045 року, – недвозначне авторове застереження про смертельну загрозу для України. Про те, що вона або сама має здолати в собі ціною неймовірних зусиль, або непомітно для себе піти в небуття…
Твір Щербака готується до друку у видавництві “Ярославів Вал” і з’явиться на початку весни. Пропонуємо читачам “Слова Просвіти” кілька фрагментів з нього.

Михайло Слабошпицький

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment