Валерій Франчук
Знову страшна звістка. Лише скупий рядок слів у новинах – 11 січня померла… Хіба вони знають, хто була для України Людмила Миколаївна Семикіна? Мисткиня світового масштабу, подвижниця руху Шістдесятництва. Як сказав Вадим Скуратівський: “Пані Людмила належить до того трагічного покоління нашої інтелігенції, яке пройшло всіма колами нашого історичного пекла в усьому його лютому хронологічному діапазоні – від беззастережної диктатури до всіляких псевдовідлиг”…
“Людмила Семикіна належить чи не до перших із перших повоєнної української історії, які відважилися на безконечно ризиковану роль “розвідниківпластунів” прекрасного”.
Неймовірний розмах крил цієї дівидивоптахи: від неперевершених живописних творів, вітражів, до світового рівня естетики геніальних зразків строюодягу, бо Семикіна взяла на себе роль практикадизайнера нового стилю в світі. Якби Франція мала такого митцямодельєра одягу, вона підняла би її до найвищих почестей. А хто в Україні знає про твори Л. Семикіної? Ніч!
Стою посеред холодної майстерні і в розпачі сам себе запитую: чому така несправедливість? Чому такі золоті перла української культури і нації одно за одним випадають у Рай? Кажуть, Бог забирає кращих. Але, Господи святий! Хто ж тут залишиться у цій темені щоб світити дорогу заблудлим, коли ти всі світлі душі забираєш до себе?
Ніколи не забуду Твою лагідну посмішку і Твої теплі слова, якими Ти мене обдаровувала, приходячи на мої вернісажі, дорога Людмило Миколаївно!
“Засвітіть час своєю гідністю! Полюбіть нас!” — слова незабутньої мисткині Людмили Миколаївни Семикіної, відданої патріотки України.
Вклоняюся перед Твоєю геніальністю! Дякую Всевишньому, що дав можливість жити в один час і йти однією дорогою по мистецькій ниві України.
Царство Небесне!
