Крути: історія і сучасна українська реальність

29 січня з нагоди відзначення 103-ї річниці подвигу Героїв Крут Всеукраїнським товариством “Просвіта” імені Тараса Шевченка було організовано і проведено круглий стіл у форматі онлайн. Пропонуємо увазі читачів “СП” головне з виступів учасників круглого столу.

Павло МОВЧАН,
голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка:
– Великий наш політик і поет Євген Маланюк у 1941 році видрукував свою відому працю, яка називається “Крути. Народини нового українця”. Напередодні великих потрясінь він робив певні застереження для української нації.
Чому Маланюк обрав саме тему Крут? Про це можна легко дізнатися, коли ми прочитаємо його брошуру. На жаль, цього року ми не змогли зробити її додатковий наклад, як це робили для “­Бібліотеки воїна”, яку видаємо для воїнів, що на передовій, курсантів, богунців. Ця праця має величезне значення не тільки тому, що вона зав’язана на цю дату, в якій народився справді новий українець.
Саме тому відроджена “Просвіта” домоглася, аби День пам’яті Героїв Крут став націо­нальною, державною датою. Відповідний указ президента був підписаний 15 січня 2007 року.
Маланюк каже про те, що люди 1917-1918 року, які взялися очолювати українську державу, жили ХVІІ-ХVІІІ сторіччями з комплексами малоросійства, комплексами такого собі імперського підпорядкування, мислили тільки категоріями свого сегменту національного в імперії: “Це стільки часу треба було потратити на те, щоб виплодити лише 4 універсали”.
Тиждень тому ми збиралися і відзначали День Соборності, говорили про його важливість. Але не менш важливою є подія, яка відбулася 29 січня. Тоді, коли вже українська держава, яка набирала всіх формальних ознак свого існування, повинна була бути ще й визнаною світом. Берестейські угоди, які вели нас до самоутвердження, показали, що якби не було того, що сталося під Крутами, не було б і того, що сталося потім. Не було б ні військового опору, не було б тієї жертовності молодої крові, що була пролита під Крутами.
І сьогодні, як і сто три роки тому, ординські зграї топчуть українську землю не лише в Криму чи на сході, але й усередині України. Бо те, що відбувається в політичному полі, і всередині української держави, коли скасовують “Правопис”, піддають сумніву “Закон про українську мову”, коли піддають сумніву всі національні засади, не можна залишати без відповіді. Саме сьогодні ординці роблять набіги в інформаційному полі та намагаються затоптати все, що працювало ціле сторіччя: не має значення в якому форматі, в якому місті – чи в Торонто, чи в Чикаго, чи у Вінніпезі. Чи було це за часів Другої світової війни в лавах УПА, чи зусиллями дисидентів, які продовжили справу національного порятунку України.
День Соборності. День Крут. Якщо ці сакральні події і сакральні дати не відзначаються в державі на належному рівні, то ми розуміємо, що нам треба робити. Нам треба сьогодні бути мобілізованими, як ніколи. Це мобілізація на національну справу, бо хто сьогодні рятуватиме саму Україну? Адже було пролито кров не тільки під Крутами. Це був початок кровопускання з національного організму. Потім були Голодомори 1922-го, 1933-го і 1947-го років, витолочення всієї України, особливо Західної. У нас відібрали частину земель. Ми втратили Курщину, Берестейщину, Таганрогщину, Стародубщину, Кубань. Все це українські осідлості. І коли нам Патрушев каже про те, що “не захоплюйтесь дуже українською мовою”, – яке це зухвальство!
Але мене найбільше цікавлять портнови, вся та п’ята колона, яка сьогодні не тільки реваншує, вона нам “вказує наше місце”, щоб ми готувалися до чергових жертв загальнонаціонального масштабу. Але – не дочекаєтесь!
Як говорив Маланюк: “Нація ніколи не помиляється у своєму виборі ні з героями, ні з антигероями, ні з місцями сакральними”. Нікому не дамо спростувати речі, які вже є усталеними.
Аскольдова могила – це могила крутян, і тут не може бути жодного сумніву. Сьогоднішній день є утвердженням того, що ці імена – невмирущі, що ця слава буде нас супроводжувати, поки є українці на цій землі.

Василь КУЙБІДА,
громадський діяч, науковець:
– Ми раз-пораз повертаємося до наших трагічних сторінок історії, які не можна читати без брому. Мабуть, не тільки тому, щоб віддати шану тим людям, які виявили найвищий героїзм, віддали найцінніше, що в них було, – своє життя. Але для того, щоб переосмислити, які помилки були зроблені на той час, що допустили до такої трагедії. А найбільше, що ми маємо робити, – щоб такого більше не трапилося. Бо ці хлопці під Крутами полягли за наше майбутнє, майбутнє України. І ми зобов’язані сьогодні, віддаючи їм шану, думати, говорити і робити майбутнє. В ім’я не тільки сьогоднішнього покоління, завтрашнього і прийдешніх поколінь. Але і в ім’я тих хлопців, які там поклали свої життя. Словами ми не можемо підняти на вищий щабель їхній подвиг. Ми можемо хіба що його повторити, показати, що ми не гірші за них. Та не цього чекають від нас Україна і українці. Вони чекають від нас осмислення проблем, постановки нових завдань і організації досягнення мети, про яку мріяв кожен українець.
Ще 10 років тому ми з вами на різних круглих столах і конференціях дискутували, шукали національну ідею України, шукали її місце в цивілізаційному потоці і ті механізми, які б нам дозволили зробити її однією з найкращих держав у світі. Бо ми не згодні бути на задвірках історії, ми переконані, що Україна має всі можливості для того, щоб стати однією з найкращих світових держав.
Як писав Маланюк, ті, хто відродив українську державу у 1918 році, жили категоріями XVII-XVIII століть. А якими категоріями живе сьогоднішня наша влада? Важко відповісти, бо немає спрямованої стратегії у президента, немає програми дій у Кабінету Міністрів. Велика вада в тій невизначеності, що існує сьогодні. Якщо ми не маємо стратегії розвитку своєї держави, якщо ми не заглядаємо за обрій. Не знаємо, що ми хочемо бачити за 20-50 років. Це може означати для України, що в межах її території реалізується стратегія інших держав, які дбають про свої інтереси на цій території.
Ми тоді мали різні думки, сперечалися. У кожного були гарні аргументи на користь його бачення національної ідеї. Але мені здається, що знову стоїть на порядку денному, як і сто років тому, українська самостійна соборна держава. Соборність понад усе! Цілісність нашої території – це те, що ми маємо відновити якомога швидше і утвердити свій суверенітет.
Також маємо розробити свою стратегію бачення України і реалізувати її, першочергово дбаючи про нашу армію, дбаючи про українців, які є основою державності.
Коли ми говоримо, що Україна для українців, то нас називають фашистами, вішають різні ярлики. Але вперше схожу тезу – “Америка для американців” – було сказано 150 років тому і реалізовано. Коли Америка намагалася стати сильною, вона топила кораблі з Європи, які везли їй товари. Вона закрилася для того, щоб стати сильною.
Ми маємо не слухати, що нам радять, а дивитися, як інші ставали сильними, і самим ставати такими. Ми маємо ставати сильними, виходячи з власних інтересів, а не за порадами тих, хто думає тільки про свої інтереси на нашій території.
Думаю, що сьогоднішня влада нам дуже допоможе у цьому. Вона показала, що її напрямок розвитку – це закутень, далі якого нічого немає. Ми маємо зараз зупинитися і знайти сили для того, щоб перезавантажити державу і державні інституції, усунути ті помилки, які були допущені у 1990-91 роках, коли ми відроджували свою державу і розкривали свою душу навстіж для всього світу, жили загальносвітовими інтересами, а не своїми.
“Україна понад усе!” Треба зараз гуртуватися, робити сильний український центр, який би дав альтернативу тому, що зараз робиться. Ми маємо дбати про майбутнє.

Георгій ФІЛІПЧУК,
академік НАПУ, заступник голови ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка:
– Ми зібралися не просто, щоб вшанувати наші пам’ятні дати, а для того, щоб ствердити наші сенси, наші цінності, наші смисли, нашу мету, врешті – нашу національну ідею.
Крути, як казав Євген Маланюк, – це те, що “вдерлося, як свіже повітря у прокурені раферовські зали Центральної Ради з Чернігівської землі”. IV Універсал Центральної Ради втратив би свій зміст, свою націє­творчу філософію, якби під ним не був поставлений цей кривавий підпис українською молоддю.
Не хотів би звертатися до надмірного, пафосного акценту. Хотів би дещо заземлити речі на рівні свого особистісного відчування, що треба робити зараз. Ті речі, які “Просвіта” почала робити у 2014 році, коли почалася агресія нашого вічного екзекутора Росії. Коли ми видали з блискучою передмовою Павла Мовчана книжку “Крути. Народини нового українця”. А ще – “Україна і Крим в історичних взаєминах”, “Чужинці про московитів” та багато інших речей, які “Просвіта” видала у “Бібліотеці воїна”.
Мені довелося кілька разів побувати на східному фронті. Востаннє ми були з Миколою Жулинським у Маріуполі, ­побували в полку “Азов”. Вкотре переконалися, що ці книжечки – сигнали для української нації, вони страшенно затребувані, не менш ніж будь-яка летальна зброя. Це формує дух нації, тип нового українця, який після Полтави повернувся Крутами 1918 року, а 2014 року повернувся тими хлопцями, які пішли на східний фронт захищати від російського агресора українську землю, українську ідею, українські цінності, врешті – нашу національну українську ідентичність.
Я хотів би, щоб ми розуміли, що Крути, які є для нас величною датою, – це не поразка, не мінорна річ, яку ми висловлюємо, жалкуємо за убієнними. Для нас ця дата – свято, бо вона збудила українців.
Взяв в архіві історичний документ про те, що під час перепоховання цих юнаків 19 березня відбувся багатотисячний мітинг. А сьогодні українство приспане. Не будемо робити одне одному і нашому суспільству компліменти. А вважаємо, що так повинно відбуватися і сьогодні.
Я не налаштований песимістично на день сьогоднішній. Нам треба воїнів і будителів.
Ще один документ – виступ Михайла Грушевського на похоронах героїв Крут, у ньому говориться: “Державна самостійність українського народу занепокоїла москалів. Московський большевик знищив царя, але зміцнив царизм серед прогнилого царською гнилизною московського народу”.
Коли нині підіймаємо і аналізуємо цифри різних статистичних даних, то бачимо, що 87% росіян ненавидять Україну, ненавидять українців. Сьогодні не може формуватися наша пацифістська політика, коли ми знаємо, що нас очікує за північним і східним обрієм.
Грушевський казав, що рятувати Україну від цього безглуздя, яке ми маємо, прийшла саме українська молодь. Вона стала першою будувати українську державу, формуючи студентський курінь. Нам треба це знати, нам треба до цього повертатися.
Я не вірю, що наш світогляд будуть формувати портнови і ОПЗЖ, чи вчителька з Одеси, яка знущається над нашими дітьми за українську мову. Я вірю таким людям, як педагог, інтелігент, Герой України, ректор-директор Київського військового ліцею імені Івана Богуна Ігор Гордійчук. Він сьогодні є орієнтиром, взірцем для всієї української інтелігентської спільноти, для всіх наших педагогів.
Надзвичайно важливо сьогодні, в часи загроз і викликів, формувати український центр. Маємо так багато славних людей, людей визначних, людей креативних, людей одержимих, людей героїчних – від наших військових на сході до представників інтелігенції, до нашої молоді. Ми мусимо бути разом, тому що ті загрози на рівні наших внутрішніх п’ятиколонників і які сьогодні є зовні змушують нас так чинити.
Проблема і клич, які ми час від часу повторюємо, – “Україна для українців” – це не щось таке, що придумане, аби когось ображати. Ми не кажемо, що Україна лише для українців. Але ми стверджуємо і будемо стверджувати Україну для українців. І наша боротьба з чужинцями відбувається не тому, що вони чужинці, а тому, що вони – наші гнобителі, наші визискувачі, наші вороги. Ця тема для нас принципова.
Маємо пам’ятати своїх великих і видатних. Як би ми не ставилися критично до Михайла Грушевського, але це наш видатний державник, видатний вчений, який породив ідею української окремішності. Він сказав річ, яка повністю перекладається на сучасну українську реальність. Що ми маємо? З однієї сторони метушиться по Україні наш вічний ворог – московський злочин. Злочин, який сьогодні виморює мільйони українських людей голодом матеріальним і голодом духовним. А з другої сторони, каже нам Михайло Грушевський, ми маємо нову, наростаючу молоду силу, молоду Україну, яка затвердить волю українського народу в соборній, самостійній, незалежній українській державі.

Микола ШКУРКО,
голова Ніжинського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка:
– Вийшов третій збірник, присвячений героям Крут, що є спільною роботою Інституту археографії, Ніжинського університету, просвітян. Один раз на два роки ми проводимо конференцію “Крути: проблеми державотворення від доби Української революції 1917-1921 років до сьогодення”. Конференції відбуваються в Крутах. Зараз це центр територіальної громади. На території цієї громади знаходиться і станція Крути. Там відбуваються традиційні заходи. У них бере участь досить багато людей. Маємо державний музей-заповідник “Меморіал Героїв Крут”. Сюди приїжджають делегації. Особливо їх багато у День пам’яті Героїв Крут.
Займаємося не лише історичними дослідженнями, торкаємося і сучасної проблематики. У конференціях беруть участь історики, політологи, етнологи, міжнародники, економісти. Це майданчик для обговорення на науковому рівні сучасних проблем державотворення, для проведення історичних паралелей.
Під час останньої конференції прозвучали цікаві виступи учасників з Маріуполя, Мелітополя, Чернігова, Львова і багатьох інших міст. Запрошуємо до участі в наступній конференції, яка відбудеться 29 січня 2022 року.

Кирило СТЕЦЕНКО,
народний артист України, голова Київського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка:
– Той момент, коли ми здобули незалежну Україну, – це була та національна ідея, яка віками сиділа у свідомості і підсвідомості українських людей. Це був результат діяльності багатьох поколінь.
Національна ідея того періоду сформувалася, коли ми ще не мали державності. А з моменту, коли отримали цю державність, блукаємо в тумані невизначеності і неготовності стати однією з націй, яка висуває порядок денний світу. Оскільки рівень нашої підготовки, культури і амбіцій ще не сформувався за такий короткий час до того, щоб ми могли формувати як основну національну ідею, так і етапну. Тобто ту, яка відповідає теперішньому і наступному періодам.
Аналізуючи національні ідеї інших народів, я прийшов до вис­новку, що існує так звана абсолютна національна ідея, яка лежить за межами часу і яка не залежить від того, в яких матеріальних чи політичних обставинах ми зараз живемо.
Абсолютна національна ідея в євреїв: “Ми народ, обраний Богом”. У німців – “Німеччина понад усе”. Перші слова гімну в англійців: “Пануй, Британіє, володарка морів”.
Я зараз не хочу конкретизувати українську абсолютну національну ідею. Але якщо говорити про етапну, то чітко бачу 4 етапи, які відповідають розвитку української нації і державності.
1-й етап – “Здобудемо рідну державу, або загинемо у борні за неї”;
2-й етап, на якому ми зараз сидимо і зобов’язані виконати слова з українського Гімну: “Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці”. Якщо хлопці під Крутами інстинктивно постали за оборону своєї держави, яка була мрією, так само і хлопці з Майдану йшли на схід України захищати нашу державність. А виконання тези “Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці” вже не є лише інстинктом свободи. Молодь перший етап виконує за покликом серця, а от другий етап – панування, це вже ціла культура. Над цим треба працювати “Просвіті” як громадській організації.
3-й етап – “Інтермаріум”;
4-й етап – креативна епоха і цивілізація серця за Сковородою.
Маємо ставити питання узгодження національної ідеології з 15-ю статтею Конституції України і розв’язання тих протиріч, які існують. Жодна ідеологія не може визначатися державою як обов’язкова. А це означає, що громадська організація може її створювати. Насамперед “Просвіта”. Адже “Просвіта” має переваги над іншими громадськими організаціями. Це найстаріша громадська організація в Україні, вона покликана відстоювати спільні духовні цінності українців. Також це не партія, яка представляє інтереси лише частини суспільства, а як громадська організація може представляти все суспільство.

Степан ВОЛКОВЕЦЬКИЙ,
голова Івано-Франківського об’єд­нання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка:
– Напевно, не всі знають, що серед Героїв Крут був наш земляк Микола Корпан. В його рідному селі ми встановили йому пам’ятник. У той час, коли ще не було Акту Злуки, вже було розуміння, що Україна єдина. Його участь у тому героїчному акті засвідчує прагнення галичан. Ми пам’ятаємо, що тоді Івано-Франківщина, як і вся Галичина, входила до іншої держави – австрійської. Але було прагнення українського народу до соборності.
Хотів би зупинитися на питанні внутрішньої безпеки. У моєму розумінні внутрішня безпека – це реалізація української націо­нальної ідеї. Я не схильний думати, що нам потрібна широка дискусія щодо української націо­нальної ідеї. У моєму розумінні українська національна ідея – це реалізація українських пріоритетів: української мови, українських звичаїв, української пісні, українських традицій, української церкви, і всього українського так, як це реалізовували поляки та німці.
До речі, ні поляки, ні німці не дискутували над тим, що для них є національною ідеєю. Думаю, що це мало б бути цілком зрозуміло. Але, можливо, не для всіх. Тому варто на цьому наголосити. Мені здається, що варто підготувати Меморандум про співпрацю між “Просвітою” і уповноваженим за впровадження “Закону про українську мову” Тарасом Кременем.
Відносно “русского міра”, то хотів би сказати, що альтернативою для нього міг би стати “український світ”. Іншого немає. Це треба особливо добре розуміти нашим землякам у східних та південних областях України. Відбулася анексія Криму та захоплення частини Донбасу саме тому, що там панував “русскій мір”. Треба всім пам’ятати, що боротьба за Україну триває.

Леонід МУЖУК,
кінорежисер, лавреат Шевченківської премії:
– Солідаризуюсь з тими, хто говорить, що національна ідея має бути формулою порятунку України. І дискусії тут абсолютно не може бути.
На жаль, наїзди табачників продовжуються і сьогодні на кожному телевізійному екрані. Хто їх плодить, хто їх виховує? Варто Службі безпеки України активніше працювати в цьому питанні.
Згадуючи Героїв Крут сьогодні, складаю їм величезну шану за їхній подвиг. Це була велика перемога для українців, і слова Павла Тичини: “Слава! Слава! – покотилось і лягло до ніг” котитимуться вічно, поки буде хоч один справжній українець, який віритиме в те, що в Україні буде Україна.
Болючим стрижнем проникає історична правда кожному, хто знає слова Сергія Єфремова, звернені до сина Михайла Коцюбинського – Юрія. Багато молодих, гарних, потужних українських людей було завербовано завдяки різним маніпуляціям, різним технологіям. Сьогодні ці технології набагато тонші й набагато підступніші. У цьому питанні треба починати з інформаційної політики, з розуміння того, що немає суспільного мовлення, яке б забезпечувало наші інтереси.
Просив би просвітян брати участь у розробці стратегії блокування тих речей, які засмічують наш ефір. Сподіваюсь, що Україна в Україні таки буде.

Іван ДЕРДА,
народний артист України, м. Чернівці:
– День пам’яті Героїв Крут – свято для всієї України. Звитяга Героїв Крут – їхній великий повстанський дух мають показати наші митці. Сьогодні я, представник Чернівецького об’єднання ВУТ “Просвіта”, волею долі перебуваю в столиці нашої держави. Хочу заспівати пісню, яку написав на слова нашого видатного поета Дмитра Павличка про етапи визвольної боротьби, починаючи від княжої доби і до наших днів.

Іван ВЄТРОВ,
голова Рівненського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка:
– Річниця, яку ми сьогодні відзначаємо – надзвичайно важлива подія. На Рівненщині, на базі Інституту післядипломної освіти проводимо низку заходів. Розробили методичні рекомендації для закладів освіти, де пропонуємо, як краще показувати трагічну і разом з тим знакову подію в історії України. Не можна подавати цей матеріал без порівняння з сучасною російсько-українською війною, що триває на сході нашої країни. Крутяни – наші перші “кіборги”! Адже минуло сто три роки, а ворог лишився той, що був і тоді.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment