Володимиру Мельниченку — 75
Сергій Гальченко,
кандидат філологічних наук, лавреат Державної премії України в галузі освіти
Володимир Мельниченко підійшов до цього ювілею з творчим огромом — понад 50 книг і 700 статей. Вчений займає самостійну і дуже важливу нішу в шевченкознавстві та грушевськознавстві, зокрема, давно тримає пальму першості в дослідженні перебування Тараса Шевченка і Михайла Грушевського в Москві.
Він уже ввійшов в історію небаченим ніколи раніше виданням більш як 20 українознавчих книг у російській столиці українською мовою (!) Так істинний українець у Москві конкретно реалізував на початку цього століття (2001–2015 рр.) поетичну вимогу духовно близького йому Василя Симоненка щодо безпосереднього спілкування з Україною: “Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю!”. Це робить високу честь професіоналізму, патріотизму й мужності відомого історика, який, очолюючи Культурний центр України в Москві, разом із колективом здобув йому статус Національного і світове визнання, на ділі підтвердив Шевченкові слова про те, що “в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”. Переконуємося, в чому саме полягає справжня, а не декларативна, словесна вірність Шевченкові й Україні…
Володимир Мельниченко з тих українських патріотів, для яких любов до Батьківщини, говорячи словами Івана Франка, не сентимент, не національна гордість, а нелегка й відповідальна ноша, покладена долею на їхні плечі. Тож, коли 2015 р. Володимир Мельниченко повернувся в Київ, мені неважко було приєднатися до гарячемудрих слів Івана Драча: “Володимир Юхимович… усе вміє — і писати, і видавати… В нього почнеться київський період… Людина з Медвина, шабльованого Будьонним, незнищима — зі скарбами знань, із неймовір’ям майбутніх злетів”.
Справді, вже в Києві побачили світ фундаментальні книги, в яких Володимир Мельниченко знову й знову стверджував себе провідним українським шевченкознавцем і грушевськознавцем1. Закономірно, що 2018 р. учений був удостоєний звання лауреата Міжнародної літературномистецької премії імені Григорія Сковороди “за серією фундаментальних праць в галузі Шевченкознавства та Грушевськознавства”. До речі, в НАПН України академік Володимир Мельниченко ґрунтовно розробив тему “Нове прочитання творчої спадщини Т. Г. Шевченка і М. С. Грушевського в контексті сучасної гуманітарної освіти”. Зокрема, в академії відзначено, що вченим “розкрито виховний потенціал філософської педагогіки Шевченкового Щоденника”. Він нагороджений академічним Дипломом як автор “Концепції нової наукової істориколітературної бази української ментальності”. За оцінками спеціалістів, Володимир Мельниченко “належить до тих небагатьох учених, які не лише внесли потужний шевченкознавчий і грушевськознавчий струмінь у філософію освіти, а й створюють справді нову, фундаментальну наукову базу для викладання гуманітарних дисциплін у всіх закладах освіти, формування у молоді патріотичної свідомості й гордості за вітчизняну історію та навіть нової генної матриці історичної пам’яті”2. Праці Володимира Мельниченка належать до високої науки, без якої, говорячи словами М. С. Грушевського, “ні освіта, ні школа, ні популярна література, ні, навіть, публіцистика не можуть держатись на відповідній висоті — се той фундамент, той рівень, по котрому рівняється все”.
Мене особливо вражає творча співпраця вченого з Всеукраїнським культурологічним тижневиком “Слово Просвіти”, в якому, повернувшись з Москви, він спочатку здійснив два великих проєкти — до 150річчя з дня народження Михайла Грушевського (2016 р.) і “Шевченковому Щоденнику — 160 років” (2017–2018 рр.)
Але грандіозний проєкт “Подробиці Шевченкового життя”, здійснюваний у “Слові Просвіти” вже третій рік, перевершив навіть мої сподівання — шевченкознавця з чималим дослідницьким і наукововидавничим досвідом — масштабом авторського замислу, розмахом і, головне, високою майстерністю його реалізації. Близько 40 статей, які вже зараз могли б скласти книгу. Здається, це саме той творчий злет, який пророчив йому Іван Драч!
Володимир Мельниченко не лише набрався духу, щоб “увійти” в деякі подробиці Шевченкового життя, а й достойно виконав це важливе завдання. Бо, сукупна біографія Поета є синтезом дорогоцінних подробиць його повсякденного життя й творчості. Вчений виявив особливий інтерес до побуту національного генія, буквально виловивши для назви цієї тематики Шевченкові влучні слова з його листа до В. Г. Шевченка від 22 квітня 1860 р. про “такий дрібний будень”. Дослідник глибоко розкриває кулінарні смаки поета, його ставлення до куріння та вживання алкогольних напоїв, чимало нових подробиць він показав через історії про Шевченків одяг зокрема його взуття, найперше чоботи, головні убори — бриль, кашкет, картуз — і знамениту шапку, через захопливу розповідь про те, коли й чому з’являлася у Тараса Григоровича його борода чи про поетові сновидіння…
Свого часу Володимир Мельниченко присвятив монографії Шевченковим друзям О. М. Бодянському і М. С. Щепкіну3. Тим ціннішим є нові подробиці їхньої дружби й вагомішими авторські роздуми про те, що її височінь вимірюються не частотою зустрічей, а суголосністю сердець. Автор представив і своє бачення стосунків Тараса Григоровича з жінками — Агатою Усковою, Катериною Піуновою, Ликерею Полусмак, яке вирізняється скрупульозним ставленням до фактології й нетерпимістю до фактографічності та суб’єктивістської сліпоти й обмеженості в освітленні почуттів Поета і Мужчини.
Особливу цінність мають розповіді про маловідомих і видатних сучасників і нащадків поета — Миколу Гоголя, Миколу Шугурова… Найбільше мені сподобався есей “Іван Бунін: “Шевченко — неперевершений геніальний поет!”. Я дуже високо ціную ці слова російського письменника. Тому для мене важливо, що Володимир Мельниченко простежив Бунінове захоплення Шевченком у хронології його життя та творчості.
У сучасному шевченкознавстві Володимир Мельниченко потужно виявив себе передовсім істориком, який особливо чуйно прислухається до Шевченкового запиту з приводу того, що “історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини”. Втім, найкращі здобутки вченого забезпечені тим, що він є ще й досвідченим літературознавцем і глибоким мистецтвознавцем.
Скажімо, він захопливо розповідає про те, як Тарас Шевченко своєрідно, посвоєму сприймав мистецтво видатного голландського живописця і графіка Рембрандта Гарменса ван Рейна, не копіюючи, не повторюючи, а поглиблюючи, розвиваючи, збагачуючи його манеру. Повчальними є дослідження Шевченкових оцінок унікальної картини Олександра Іванова “Явлення Христа народові”, залишених поетом у Щоденнику та листуванні, та авторський аналіз яскравоточної характеристики Шевченком картини Павла Федотова “Сватання майора”.
Дякуючи Володимиру Мельниченку, ми відкриваємо для себе нового, незнаного Кобзаря, який ототожнюється з Україною не лише геніальним поетичним співом, загостреним почуттям соціальної та національної справедливості, відданістю творчості й свободі, а й ментальними людяністю, добротою, вірністю, відданістю, козацьким темпераментом, енергетикою почуттів, емоційністю дружби.
Акцентую й на тому, що в своєму проєкті Володимир Мельниченко запропонував десятки нових імен і термінів до “Шевченківської енциклопедії”. Повністю підтримую його переконання в тому, що “в “Шевченківській енциклопедії” чи додатку до неї необхідно представити кожну постать, хоча б один раз означену Шевченком у творах і Щоденнику та листуванні”.
Окремо розповім, як вісім років тому Володимир Юхимович зі мною першим поділився задумом створити працю, тему якої сформулював коротко і чітко: “Нове прочитання Щоденника Тараса Шевченка”. Кому ж, як не мені, було відомо, що таку грандіозну роботу може виконати лише колектив авторів із різних галузей шевченкознавства. Досить сказати, що видатні, глибоко наукові коментарі до Шевченкового Щоденника, виданого у 1927 р., були написані командою талановитих учених на чолі з академіком С. О. Єфремовим. Але ж це було відомо й Володимиру Мельниченку… Тому, знаючи його крицевий у роботі характер, неймовірну працездатність та цілеспрямованість і великий творчий потенціал, я сказав тоді, що, піднявши цю непідйомну для одного працю, він заслужить собі пам’ятник за життя. Жарти жартами, але Володимир Юхимович завершив фундаментальний труд і передав мені для наукового редагування! В ньому півтори тисячі сторінок, тобто більш як 60 друк. аркушів, які містять понад 2,5 тис. коментарів! Нагадаю, що в згаданому єфремівському виданні було близько 650 коментарів, а в сучасному академічному видання Щоденника їх близько 930. Засвідчую, що це таки справді нове прочитання Шевченкового твору!
За словами вченого, Шевченків Щоденник разом із “Кобзарем” є духовними скріпами нашої національної ідентичності. Він пропонує відобразити у Великому Державному гербі України Шевченкову присутність в якійсь особливо виразній деталі. Не можу не підтримати…
Напрочуд точно сказав про шевченкознавчі дослідження Володимира Мельниченка відомий український історіософ і політолог Василь Ткаченко: “Україна… має бути націленою на постать, яка за своїми моральними принципами і громадянською позицією мала б бути максимально наближеною до рівня Тараса Шевченка. І саме в цій позиції закладена пекуча актуальність наукового доробку Володимира Мельниченка… В житті і творчості Володимира Мельниченка слово не розходиться з ділом і його голос в загальнонаціональному діалозі стосовно ідентичності України звучить потужно й інтелектуально насичено. Його творчий доробок далекий від загальних розумувань — він провокативно документально просякнутий, наповнений ґрунтовним знанням історичного матеріалу і конкретики повсякденного життя і побуту. І в цьому документалізмі професійного музеєзнавця, помноженого на глибоке історіософське сприйняття і відтворення суспільного життя — оригінальність і неповторність його творчого почерку. А відтак у знаковому ряду провідних шевченкознавців Володимир Мельниченко, як на мою думку, має повне право задекларувати: “Я такий же, як усі — я не схожий ні на кого”. І в цій іпостасі доктор історичних наук, академік Володимир Мельниченко уже посів своє законне місце у світовій Шевченкіані”4.
Необхідно також особливо відзначити, що праці дослідника будуть неодмінно використані у створенні новітньої колективної біографії Тараса Шевченка, про яку вже настав час серйозно подумати. До речі, за пропозицією Володимира Мельниченка цього року на базі Шевченківського національного заповідника в Каневі планується провести Міжнародні Шевченківські читання “Створення нової “Біографії” Тараса Шевченка: концептуальні підходи та загальнонаціональна значущість роботи”.
Мені доводилося неодноразово писати про широку й грунтовну наукову ерудицію Володимира Мельниченка — історичну, літературознавчу, мистецтвознавчу, про міцну документальну базу його публікацій та незмінно глибоку і всебічну розробку теми, за яку він взявся. Все це, разом із особливим авторським стилем ученого і письменника, зробило його одним із найкращих популяризаторів наукових знань, у тому числі про життя та творчість Тараса Шевченка.
Утім, я звик частіше говорити про вченого словами великих українців, беззаперечних авторитетів. Ще півтора десятиліття тому відомий поет, голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” Павло Мовчан писав: “Мені імпонує цей не суто науковий стиль автора, а несподіваноасоціативний, коли в тканину розвідки вплітаються поетичні рядки Василя Симоненка чи питання з есеїстики Бориса Олійника, коли авторська оповідь про давно минулі часи зупиняється на минулих подіях, фіксуючи й укрупнюючи їх як у стопкадрі відповідним до сьогодення коментарем…” Узагальнюючи дослідження Володимира Мельниченка, удостоєні 2009 р. Національної премії України імені Тараса Шевченка, тодішній голова Шевченківського комітету, академік Микола Жулинський зазначив: “Володимир Мельниченко… творчо поєднав ґрунтовну науку з вільною, розкутою манерою викладу, яка органічно включає авторську емоцію, особистісну оцінку, невимушену інтонацію…”.
Автор і сам попереджає свого читача, скажімо, щодо вже згаданої капітальної праці “Нове прочитання Щоденника Тараса Шевченка”: “Спираючись на світові нормативи подібних видань, свідчення самого Тараса Григоровича, розповіді та спогади сучасників поета, кращі шевченкознавчі дослідження, зокрема, Ю. Я. Барабаша, І. М. Дзюби, М. Г. Жулинського, багатьох авторів “Шевченківської енциклопедії”, знайдені мною архівні документи тощо, я побудував цю наукову працю за власним баченням і наповнив її своєю любов’ю до Шевченка, власною присутністю, у тому числі емоційною, власною манерою викладу пояснень і тлумачень поетового тексту, власним, а не позиченим, життєвим, почуттєвим і науковим дослідом”.
Ці щирі й чесні слова можна повною мірою докласти й до всієї творчості Володимира Мельниченка. На цьому й закінчу. Побажавши йому нових захоплюючих книг і статей, яскравого, славного і творчого життя.
1 Мельниченко В. Ю. Михайло Грушевський у Москві: авторська енциклопедіяхроноскоп. — К.: Либідь, 2016. — 568 с.; Його ж. Михайло Грушевський: “Шевченко — святий національний прапор”: 100 історій і розповідей про двох українських геніїв. — К.: Либідь, 2017. — 440 с.; Його ж. Мої духовні криниці. Статті та інтерв’ю ХХІ століття. — К.: Либідь, 2019. — 752 с.
2 Літопис сучасної науки й освіти України: Наукові школи, авторські системи і концепції. — К.: АльфаВіта, 2018. С. 87.
3 Мельниченко В. Ю. “На славу нашої преславної України”: Тарас Шевченко і Осип Бодянський. — М.: ОЛМА Медіа Групп, 2008. — 560 с. Його ж. Тарас Шевченко: “Мій великий друг Щепкін”. — М.: ОЛМА Медіа Групп, 2009. — 480 с.
4 Ткаченко В. М. Геній Шевченка: уроки громадянськості (сторінками книги Володимира Мельниченка “Мої духовні криниці. Статті та інтерв’ю ХХІ століття”. — К.: “Либідь”, 2019. — 748 с. // Суспільнополітичні процеси. Випуск 3 (13). — К.: Політія, 2019. С. 312, 318–319.
