… І вимкнув їх для себе назавжди

Сергій БРИГАР,
м. Одеса

Свого часу я спілкувався з кількома росіянами – справжніми, шовіністичними (щоправда, не показово, але від того не менш переконаними) нащадками завезених до Одеси “красноармєйцев”.
Скажімо, було їх троє. Може, більше… У моєму житті вони з’явилися приблизно одночасно (і пішли з нього, до речі, – теж). Наше спілкування, безумовно, не назву надто близьким, але воно було.
Усі ці люди, хоч і не були позбавлені інтелекту, любили подискутувати, не вислуховуючи доводи опонента (тобто мої), загалом наполягали на стандартних нісенітницях: “ми – адін народ”, “Украіна бєз Россіі нє імєєт нікакого будущєго”, “я нє імєю нічєго протів украінского, но говоріть на ньом нє буду нікогда”, “Одєсса – ето город русскіх”, “русскій язик об’єдіняєт людей” і найцікавіше: “ти на самом дєлє тоже русскій”.
Я? Серйозно?!
Аргументи використовувалися такі:

  1. “Ти слушаєш русскую музику” (так, колись я дійсно слухав багатенько “русского рока”).
  2. “Ти смотріш русскоє кіно” (і це було… не всяке, звісно, переважно, щось не дурне: Учітєль, Сокуров…).
  3. “Ти смотріш русскоє тєлєвідєніє” (було і таке – дивився колись футбол, а також матчі НБА, НХЛ, був і певний інфотерор з боку старших членів родини, через яких я вимушено чув різноманітне совкове ретро та інше московське лайно на зразок “голубих огоньков”).
  4. “Ти чітаєш русскіє кнігі” (не зовсім так: я читав багато книг російською мовою, але саме російських мало – переважно то були переклади світової класики і сучасної белетристики, історичну та філософську літературу частіше обирав таки українською, але загалом нехай, зарахуємо і це).
  5. “Ти разговаріваєш на русском язикє” (вбивчий аргумент – що тут скажеш?).
    Насправді ці люди мені допомогли. Я їм вдячний.
    Гігабайти “русского рока” пішли в небуття; останній фільм, знятий в Росії, я дивився у когось із знайомих… ще до війни; про російські телеканали якось особливо не замислювався – то ж був лише спорт, але от задумався… і вимкнув їх для себе назовсім, а трохи пізніше вимкнув і телебачення як таке; російськомовні книжки не купую так давно, що вже й не пригадаю, яка була остання (навпаки, помалу позбуваюся, а якщо йдеться про щось дійсно інформаційно цінне, то намагаюся знаходити українські аналоги); а на “язику” коло і замкнулося: я нарешті чітко зрозумів, що якби послуговувався українською, то усі ті вищезгадані пункти мені б не закинули, адже був би я людиною українського культурного простору, “без компромату”. Так я остаточно пішов з їхнього простору в наш.
    І ще один конче важливий аспект: росіян (про всяк випадок уточню, що йдеться не про етнічне походження чи місце народження, а винятково про те, що в голові) я теж позбувся. Усіх! Зараз навіть нічого про них не знаю. Хіба що якісь базові речі щодо кількості дружин і дітей. Так, вони справді певним чином допомогли. Але тепер їх і їм подібних не має бути. Взагалі.
Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment