Христина КУЙБІДА-КРИШКЕВИЧ: Голубівна

Перше враження від поданих віршів: їх писала нервова рука підлітка, а диктувало зневірене і знову обнадіяне серце тридцятирічної жінки. Це лише мої враження і домисли про незнайомку, яка “В житті хотіла щастя і кохати, А не терновий з болями вінець”, молодою покинула світ, забрана немилосердною хворобою. Опиралася, вірила, сподівалася, – протистояла смерті, як могла. Мала надію на Господнє диво оздоровлення, а потім – на прожитий без болю день. Терпіння і молитва поволі ставали для Христини стихією сили, пізнання себе і, врешті, не замиренням із кінечністю життя чи “неуникної біди” від долі, що не дала сили “вступити у літа”, а глибоким осягненням власного відходу. Жінка-підліток відлетіла не до безмежної “зони самоти”, а в “безкрає”, бо “віра – джерело наснаги”: “Я ЗАЛИШАЮ СВІТ / З ВЕСЕЛКОЮ І ВІТРОМ. / АНАМНЕЗ: ЖИЛА. ПІЗНАВАЛА. БОРОЛАСЯ. / СТАТУС: БАЖАННЯ НЕ ПРОЙШЛИ ДАРМА”.
Отже, нам залишилися тільки вірші. Наважитися писати поезії дівчинці, чия бабуся – легендарна поетеса, націоналістка Катерина Мандрик-Куйбіда, а тато – політик, вчений, поет Василь Куйбіда, було непросто. Не думаю, що Христина свідомо опановувала жанр поезії, мріючи увійти в літературу і скласти сімейний тріумвірат. Ні, її рядки – кардіограми почуттів, душевних станів, розчарування чи бажань. Маленька принцеса з дитинства мала куйбідівський характер і навіть в юності розуміла, “Який це хрест важкий: повірити в брехню, але ніколи не стати нею”.
Христина Куйбіда болем і стражданнями, доланням смертної самоти разом Із Господньою молитвою довела (не бажаючи нікому нічого доводити) свою сутнісну справжність у всій повноті любові і світла. Ось чому її ­вірші з її відходом є такими важливими не лише для її ближніх. Вони дають силу страдникам і тим, хто мужньо несе свій хрест.
Любов ГОЛОТА


Цей світ жорстокий
голубити буду,
ніжити буду,
Щоб став добрішим.
18.11.1998


Впала? Встань. Вперед іди!
Сльози – витри! Біль – стерпи!
А образи – позабудь!
Саме як? А як-небудь!
03.09.1999

Сон
Чудовий день.
Дерева, одягнені в багряно-жовті шати,
похиливши голови, проводжають у путь,
з якої вороття немає.
В темну безодню везуть мене коні,
долаючи власний страх.
Іржання їх чують скуйовджені хмари,
притьма ховаються з жаху.
Переходить дорогу тінь.
Харапудяться коні.
Перевертається карета,
а тінь ненависно дивиться на мене.
Дерева відвертаються
і піднімають пожовклі віти,
шукаючи спокою!
16.12.2000


Сакура цвіте. Світанок.
І бажання поклик потаємний.
Я теж розквітну навесні,
Для того, щоб життя подарувати.
27.04.2001


У просторах синіх
Понад нами
Там кружляла голубівна
Із вітрами.
Ой, кружляла голубівна,
Коло вила,
Та шукала доріженьку,
Що згубила.
Ой кружляла та кружляла
В висях горніх,
А над нею громовиця
Чорним-чорна.
Затулили хмари щільно,
Всі дороги.
Б’ється з ними голубівна,
Що є змоги.
Коли вдарила в пів неба
Блискавиця,
То побачила дорогу
Біла птиця.
Ой, знайшла свою дорогу,
Полетіла.
Білопера голубівна
Легкокрила.
07.07.2002


Щастя моє
Думаю, в світі є
Щастя, яке шукаю.
Тільки воно моє –
Той, кого я кохаю.
Знаю, що й він шука,
Стрічі швидкої прагну.
Це, напевне, його рука –
Серце йому простягну.
15.06.2006


Слова…
Душа окрилена тобою.
Політ її величний.
А поруч твоя.
Назавжди?
Та не важливо на скільки.
Важливо, що вони зійшлися!
А можливе прощання –
Лише мить у дарованому польоті!
25.01.2007


Кому і що розповісти про тебе.?..
Ти – нерозкрита таїна!
Сонце і зорі мовчать про тебе.
Вітер мовчить!
Ти – таїна, що розкрити
Не вдалося
Поки що нікому!
Та я зможу!
29.01.2007


Душа…
Болить,
сміється,
плаче,
тремтить.
Болить – бо жива,
Сміється в радощах,
Плаче від образ,
Тремтить –
коли торкнешся струн її.
Яку мелодію добудеш з неї?
24.02.2007


Хтось думав, що дивна.
Хтось думав, що сумна.
Пробі!!! Я – наче ця весна,
Замріялась!
Сонцем душа живе,
Коханням зігріта.
Він приніс відчуття нове
Із букетом весняних квітів.
04.04.2007


Життя дороги,
Перехрестя…
і я посередині.
Молю Бога,
Щоб уберіг усіх
від чвар і втрат.
Любов – усім розрада,
І душ до сонця порух…
Затемнення надходить –
Мить
І серце заболить,
Хоч стій, хоч падай!
26.07.2009


В житті все складно,
Легко в небутті.
Але навіщо переходити до нього,
Якщо не пізнав життя,
не зрозумів свою суть
і не з’ясував,
з якою метою
тебе приведено на цей світ,
Що повинен зробити?
В небутті – пропливеш хмаринкою в небі,
Дощем розсієшся, усміхнешся сонцем.
Це так мило!
А в житті?
Грозу стрічаю,
Шквал не минаю,
Громовицю викликаю,
Щоб з’ясувати свою сутність.
03.08.2009


Вітре мій, не загуби мене!


Душа – перехрестя всіх доріг
17.03.2010


Ти запитав: “Цей вірш про мене?”
Я відповіла: “Життя для тебе!”
11.09.2010


Мій добрий ангел прилетів,
Мій охоронець:
Слово!
17.12.2010


Сніг у травні
Падає сніг сріблистий
На обережне листя,
На руки мої та вії.
Я його розумію…
Розумію листки зелені:
Притулились вони до мене.
Пригортаю дерева ніжно,
Зігріваючи їх поспішно…
І слова твої – сніговиця,
Та душа моя оновиться.
Підійметься зігріта в небо.
Падає сніг.
Так треба.
1.05.2011


Осики завмирають зелен-віти,
А я стою у розпачі терпка.
Не вмію я із вітром говорити.
Біда така.
Але мене природа не обдурить,
Бо я її маленьке дитинча.
Вона для мене – прихисток від бурі
В твоїх очах!
7.09.2011


Бажаю кинутися в тан –
Вечірню осінь,
З вітрами втнути, щоб аркан.
І все. І досить.
03.11.2011 р.


Казала:
Вірю,
Знаю,
Сподіваюсь…
Казав:
Вірю,
Знаю,
Не припускаю.
Тепер
Абстиненція
Від життя.
Хоч ріж,
Хоч край –
Не бачиш край!
15.12.2012


Не претендую на почесті,
Бо душа не тим жива.
Хай думають всі,
Що їм хочеться, –
Для мене це – трин-трава.
Про дивачку Христину котиться
Чи то слава, чи поговір,
А мені просто жити хочеться,
І рости в небеса, до зір!
11.07.2011


Прощай, моє кохання.
Ти був для мене всім!
Тепер – довкола пустка.
Ти серце взяв моє,
побавився й забув,
приваблений красою іншої.
Коли захоплення минуло,
згадав, прийшов і я,
вслухаючись у лагідні твої слова і клятви,
не прощаю і прощаю.
Бо кохаю.
Який це хрест важкий:
повірити в брехню,
але самою не стати нею.
25.05.2013


Не чекаю прощення,
Але:
Вірю і надіюсь.
Що зійде сонце –
Нас не омине.
І хто ж то знає,
Кому який тоді Господь
Готує шлях.
Хто з нас прощав і милував –
Не знаю.
В житті, як в казці,
Мабуть, буде так:
“Хто не любив,
той прощення не має”.
25.08.2013


Чуєш, кричу,
Чуєш, кличу,
Через темінь,
Через біль.
Не у тебе прошу:
“Прости!”
Прошу: “Прости”
У кохання,
В якому воєдино
зливаються душі,
Бо єднання це
ми порушили.
08.09.2013


Ми розійшлися, ось і все!
Мине, забудеться з роками,
А біль вітрами рознесе,
Лиш на душі залишить шрами.
Тебе судити не берусь:
Добро ми нарівно ділили,
А зло віддай – я розберусь:
На це у мене є ще сили.
12.11.2013


Кара!
Страждає не тіло,
а душа
від неї.
Пам’ятає слова,
Мовлені наостанок:
“Я і Ти”, а не
“Ми”.
А я несміло:
“Бути” чи
“Не бути”?!
5.11.2013


Я – лише келих вина.
Пригублений, недопитий.
Я – тріснута самотина,
Яку не розбити.
Я – усмішка на вустах,
Яку зірвав ти.
Я – вільний у небі птах!
Та це – півправди.

  1. 11.2013

Водо Йорданська, промий нам очі.
Ти, Слово Боже, прилинь із ночі,
Ввійди, як помста, в серця гарячі.
Просніться, люде, Вкраїна плаче!
25.01.2014


Живи, як дерево.
Воно відображає мудрість життя.
Весною – повниться
життєдайними соками та розквітає.
Влітку – буяє зеленню.
Восени – барвистими чарами спокушає.
Взимку – завмирає, чекаючи весни.
І ніякої депресії.
Тільки жага – жити!
26.02.2014


Лякали колись, лякають і нині:
“Прийде вам кінець і Україні”.
Свобода нам снилась, сниться і досі,
Бо наші звитяжці колупаються в носі.
27.08.2014


Якщо твій друг в бою упав –
Не кричи від болю,
На звільнене місце стань!..
5.09.2014


Були століття боротьби.
Вони крізь мене перейшли…
Я чую серцем подих смерті
І клич звитяги.
Тому лаштуюся до бою!
29.09.2014


Не плач,
Сльоза не втішить.
І не розрадить.
Живи любов’ю,
Любов – не зрадить,
Це не кохання:
Жага відсутня,
Але покаже,
Що є посутнє!
19.10.2014


Коли помирає кохання –
Серце кричить від болю,
Коли зникає кохання –
Серце тужить в самоті.
Коли освятиться мить
І зросить кохання душу,
Серце тоді тремтить, –
Сподівається.
03.12.2014


Я пам’ятаю сказане тобою
На перехресті пройдених доріг.
Тоді я поріднилася з журбою.
А ти не зміг.
Тільки погляд впійманий в змиг ока
Розтривожив душу, не слова!
Притулюсь до нього ненароком:
Таки жива!
15.08.2015


Слову “кохання” –
Не вірю,
Не умліваю від нього.
Слову “розлука” –
Не зраджую.
Яке слово буде останнім –
Не знаю.
17.12.2015


Світе, світоньку широкий.
З твоєї милості
живу.
Від жорстокості-
мужнію,
А від щирості –
добрішаю.
Хай тобі грець!
Де на все це
Взяти сили!
6.02.2016


У житті над прірвою
Завше тримала
В очах горизонт –
лінію буття.
Від неї – можна вгору –
до майбуття.
Можна і вниз –
До небуття…
Що вабить більше?
Буття!!!
16.07.2017


Ми близькі і далекі водночас:
Нас об’єднали почуття,
але роз’єднали тисячі днів
Не прожитих спільно.
Ти не захотів сплести з них вінок,
Щоб повісити його під образами!
12.02.2018


Стражданням молись.
Без них ти – ніщо!
Світ ні добрий і ні злий.
Це – люди.
15.10.2018


Любов’ю таки живу!
З неї черпаю сили,
Наснагу, жагу нову,
Схожу на тебе, милий.
Я завше у ній жила
І зберігала пильно.
У мене є два крила:
Ти і любов всесильна!
07.01.2019


Наснився бусьок
У польоті,
Наснився легінь
У гризоті.
Всміхнулась тихо,
Сльоза пече,
Але від лиха –
Не утечеш.
09.11.2019


Мріє день світанком.
Бажання з сутінок виходять
І промінь осяває душу.
Помолюся,
Щоб мати силу.
5.07.2020


Ще крок до відчаю, безтями!
До головної у світі ями…
А як же серця палкий вогонь?
Я знову в герці!
Не осторонь!!
7.08.2020


Я не стану променем отим,
Що навік життя твоє зігріє.
Бо лечу у завтрашні світи
Пошукати викинуті мрії…
Довелося каменем лягти
На усі не ходжені дороги.
Ти його не зможе обійти –
Зраниш, знай, об мене босі ноги.
30.09.2020


Я втомлена собою…
24.11.2018


Скажи, де Бог кінці сховав
Усього сущого на світі?
Чи буду я серед отав?
Повернусь в літо?..
15.10.2020


Чи повернуся до Львова – не знаю.
А тут мені приснилось літо,
Яке до болю я чекаю,
Щоб далі жити!
25.10.2020


Всесильний Боже, Отче всемогутній,
не полишай самотньою в біді.
Даруй мені без болю день майбутній,
Всели надію в груди молоді.
Я жила, Боже. А тому грішила.
Як птаха в небі вільною була.
Хворобу, що політ мій підкосила,
З тобою подолати б я змогла.
Раділа світу, хоч не все сприймала,
Боролася, втрачала і т.д.
Хоча тоді, довірлива, не знала
Яким то терням доля поведе.
Пробач мені, мій Боже, я благаю!
Дай сили гідно згладити вину.
Покару справедливу відбуваю,
Потрапивши, як ти, в самотину.
В житті хотіла щастя і кохати,
А не терновий з болями вінець.
Даси мені хворобу подолати?
Який твій, Боже, буде рішенець?
25.11.2020

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment