Момент перевтілення

Едуард ОВЧАРЕНКО
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка представив глядачам свою нову роботу – виставу “Сірано де Бержерак” в українському перекладі Максима Рильського.

П’єсу “Сірано де Бержерак” написано класиком французької літератури Едмоном Ростаном. Вперше її поставили на сцені ще у 1897 році, відтоді вона отримала всесвітню славу та була перекладена багатьма мовами світу. Це історія про непереборну віру в довершеність світу та переможну силу людської порядності. Сірано де Бержерак – не вигаданий персонаж, а поетмрійник, який жив у ХVІІ сторіччі. Він був хоробрим, мав гострий розум, харизму та запальний темперамент.
Своє бачення класичного твору Театр Франка презентував до сотої річниці існування. Режисеромпостановником став народний артист України Юрій Одинокий.
– Цю виставу до ювілею театру мав ставити інший режисер, – розповідає Юрій Дмитрович. – Прем’єра повинна була відбутися влітку, але через пандемію плани змінили. Керівництво театру запропонувало здійснити цю постановку мені.
Роботу над виставою починали 1 березня минулого року, а прем’єра відбулася лише 23 грудня. Репетиції робили в складних умовах, адже пережили два локдауни, актори часто хворіли. Особливо складно було готувати сцени, де багато дійових осіб.
У автора – це героїчна комедія, і ми вирішили цей жанр розкрити. Задали умовність – “театр у театрі”. Цьому допоміг сам сюжет. У п’єсі Ростана є директор театру Жоделе, якого я зробив режисером (професія режисера ще не була сформована в ті часи, але вже діяло щось подібне до Мольєрівської трупи з метром на чолі). Едмон Ростан написав п’єсу наприкінці ХІХ століття, а ми намагалися вдати, ніби вона написана в ті самі часи, коли відбуваються події п’єси. І що написав її поет Ліньєр про Сірано де Бержерака, який був легендою того часу. Ми граємо в таку гру.
Про акторів можу говорити довго. Роль Сірано де Бержерака виконує Олексій Богданович – потужний, талановитий і харизматичний артист. Він один із тих, на кому вже не перший рік тримається частина репертуару театру. Його любить глядач, якого актор дуже добре відчуває. Богдановичу було складніше за всіх, у нього велика роль, ми намагалися разом шукати стежку, якою цю роль вести. Працювати з таким артистом і відповідально, і дуже приємно.
Шикарно працює Анжеліка Савченко (Роксана). В іншому складі роль Роксани виконує Олена ФесуненкоІвасів, яка створює образ посвоєму, але теж на дуже високому рівні. Обидві Роксани задають певний тон вже з перших сцен вистави. Крістіана грають Євген Нищук і Олег Терновий, з якими я працював раніше і знаю їхній потенціал.
Сергій Калантай (Жоделе, він же Автор, він же Диригент і Суфлер) – потрясаючий актор, потрясаюча людина. Важливо, якою є людина в житті, як вона ставиться до своєї професії, до ролі. З цього складається основа. В іншому складі цю роль грає Михайло Кукуюк, з яким ми вперше зустрілись в цій роботі – дуже талановитий актор. Анатолій Гнатюк (Карбон де Кастель Жалу) – теж чудовий актор і людина, знайомий з ним давно. Для мене особливо важливо, що окрім роботи в театрі, він часто виступає на передовій з концертами для наших воїнів. До речі, я неодноразово запрошував через знайомих волонтерів на свої вистави бійців, які лікувалися у Центральному клінічному шпиталі ЗСУ. Багато з них тоді вперше побували в театрі. Думаю повернутися до цієї практики, коли завершиться карантин. У виставі чудово працюють майстри – Олесь Задніпровський, Володимир Нечипоренко, Ірина Дорошенко. Крім цих і інших досвідчених акторів у виставі задіяна майже вся молодь франківської трупи. Я ще багатьох не назвав, однак дуже вдячний всім і кожному, хто працював зі мною над виставою.
Художник вистави Олександр Друганов робив зі мною п’єсу “Ідіот” за Ф. Достоєвським. Він справжній фанат своєї справи, має вишуканий смак. Те саме можу сказати і про художницю по костюмах Наталію Рудюк, у неї надзвичайний стиль, вона прекрасно знає історію. Наталія – учениця Данила Лідера, має величезний багаж знань. (На жаль, тепер таких фахівців не готують). З Наталею ми теж працювали багато разів, це та художниця, якій можна довіряти, вона не схибить навіть у дрібницях.
Задумувалась ця вистава до столітнього ювілею нашого театру, тому це вистава про театр. Про акторські трупи, які грали світські сюжети, їздили зі своїми виставами від міста до міста і створювали епоху Відродження. Для сучасників вони були всім – телевізором, цирком, політикою. Потрібно було бути справжніми одержимими, аби присвятити цій справі своє життя. Саме такими ми хотіли в нашій виставі показати цих людей. Хоча, звісно, це фантазія, адже ми не знаємо, як було насправді. Та збереглися описи і гравюри.
Коли надумав зробити “театр у театрі”, то кілька разів перечитав твір Михайла Булгакова “Життя пана де Мольєра”, де йдеться саме про той час, про ті відносини, про подібну театральну трупу. Бачив і фільм про те, як Ростан писав свою п’єсу. Але це вже ХІХ сторіччя, а нас цікавив саме Мольєрівський театр.
Можливо, першу дію ми ще не довели до певної досконалості: було мало часу, щоб попрацювати з декораціями. Лише за чотири дні до прем’єри поставили світло. Думаю, що згодом у виставі буде більше гармонії. Спектакль – немов живий організм. Не все, що задумувалося, вдалося втілити на прем’єрних показах. Правильні думки, закладені режисером в голови й душі акторів, спрацюють згодом. Артист із часом згадує те, що, можливо, забув зробити на прем’єрі. А я поки що свої режисерські руки від цієї вистави не відпускаю.
Звичайно, в умовах карантину, коли зала наповнена лише наполовину, грати складніше. Але відчувається, що глядач сприймає виставу добре, і це тішить.
Інтерв’ю з виконавцем ролі Сірано де Бержерака Олексієм Богдановичем читайте в наступних числах “СП”.

Фото із сайту театру

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment