«Україна закінчується там, де закінчується українська мова»

В Українському кризовому медіацентрі відбувся брифінг на тему: “Судовий процес за позовом проти президента України Володимира Зеленського про порушення конституційного ладу застосування української мови як державної”. Учасники брифінгу обговорили питання: мова і національна безпека; відповідність постанови Великої Палати Верховного Суду України; антиконституційні рішення суду – загроза територіальній цілісності та суверенітету країни; українська мова – стратегічна зброя в російсько-українській війні. Пропонуємо читачам “СП” головні тези їхніх виступів.

Сергій МЕЛЬНИЧУК,
юрист Української всесвітньої правозахисної організації:
— Почалося все з того, що 23 травня 2019 року президент України Володимир Зеленський на форумі інтернет-діячів
iForum-2019 виступив недержавною мовою, чим порушив ч. 1 ст. 10 Конституції України.
Я звернувся до суду з позовними вимогами визнати протиправним використання президентом України під час здійснення своїх повноважень недержавної мови та зобов’язати його відмовитися від використання при здійсненні своїх повноважень недержавної мови.
Щодо мого першого позову Касаційний адміністративний суд у складі Верхов­ного Суду України відмовив у відкритті провадження за моїм позовом, аргументуючи це тим, що позивач, тобто я, не аргументував, яким чином президент порушує мої права.
Вважаю цю відписку абсурдною, бо громадяни не уповноважені оскаржувати повноваження президента України, оскільки це юрисдикція Конституційного Суду України.
Я подав апеляцію на цю ухвалу до Великої Палати Верховного Суду України. Велика Палата скасувала ухвалу першої інстанції і зобов’язала Касаційний адміністративний суд відкрити провадження за моїм позовом.
10 грудня 2019 року Касаційний адміністративний суд ухвалив рішення, в якому відмовив у задоволенні моїх позовних вимог, мотивуючи це тим, що позивач не довів порушення своїх прав та законних інтересів.
Основним мотивом відмови було те, що, виступаючи на форумі інтернет-діячів iForum-2019, президент України Володимир Зеленський не створив публічно-правових відносин, а якщо немає публічно-правового спору, то немає і підстав для розгляду в Адміністративному суді.
Я знову подав апеляцію до Великої Палати Верховного Суду України, і 8 жовтня 2020 року вона ухвалила постанову, якою частково задовольнила мої вимоги, скасувала рішення першої інстанції та закрила справу. Як зазначає Велика Палата, ця справа не повинна розглядатися за нормами адміністративного судочинства і, як зазначається судом у мотивації, взагалі не належить до розгляду будь-яким судочинством.
Велика Палата переконана в тому, що виступ президента на форумі інтернет-діячів iForum-2019 не є реалізацією владних президентських функцій і не створює публічно-правових відносин з позивачем. У контексті частини 1 статті Кодексу адміністративного судочинства відсутні підстави для розгляду цієї справи.
Також суд Великої Палати вважає рішення суду першої інстанції про те, що вислови президента України не створили безпосередньо для позивача жодного юридичного права, не зумовили прийняття рішення щодо нього і не призвели до виникнення публічно-правових відносин, — правильним і обґрунтованим.
Питання щодо тлумачення Великої Палати, що таке публічно-правові відносини, і є родзинкою цієї справи. Бо Велика Палата вважає, що публічно-правові відносини є суб’єктами публічної влади і громадянами виконуються лише в односторонньому порядку, коли влада створює права або обов’язки для громадян, тоді громадяни мають оскаржувати ці дії, бездіяльність або рішення.
Але це тлумачення тільки Великої Палати. Я, навпаки, вважаю, що як громадяни мають право контролювати здійснення державною владою своїх повноважень у відповідності до Конституції і законів України, так і державна влада має контро­лювати дотримання законності громадянами України.
24 червня 1999 року Конституційний Суд України у своєму рішенні щодо фінансування судів зазначив, що гарантією проти узурпації державної влади є норми Конституції, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у ме­жах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
У своєму позові я зазначив, що президент України, привласнюючи собі повноваження визначати, якою мовою йому здійснювати повноваження глави держави, по суті здійснив узурпацію державної влади. На що Касаційний адміністративний суд відповів висновком, що під час судового процесу не було встановлено ознак захоплення влади президентом України. Постає питання: а що означає захоплення влади? Якщо будь-яка посадова особа, здійснюючи свої повноваження, діє у спосіб, не передбачений Конституцією і законами України, а на власний розсуд, як їй заманеться, це і є узурпація влади.
І те, що громадяни України не мають права оскаржувати протиправну діяльність посадових осіб і органів державної влади та місцевого самоврядування, лише сприяє узурпації влади.
До того ж, самого тлумачення Конституційним Судом України, що таке захоплення влади, немає — кожен розуміє, як йому заманеться.
Бачимо, що деякі депутати місцевих рад на сході та півдні України відмовляються використовувати українську мову під час виконання своїх представницьких функцій. Чи не одна з причин такого порушення Закону України в тому, що сам президент демонстративно порушує конституційний лад у сфері застосування державної мови?
Громадянське суспільство повинно контролювати діяльність органів державної влади. І коли держава належним чином не здійснює свої повноваження, громадськість має через суди або іншими засобами змушувати владу дотримуватися Конституції та законів України.

Віктор ШИШКІН,
суддя Конституційного Суду України у відставці:
— Негатив рішення Великої Палати Верховного Суду України в тому, що вони скасували рішення попередніх інстанцій і вважають позов у суд частково задоволеним. Разом із тим Велика Палата відмовила в задоволенні позову і вирішила закрити ці провадження. Це процесуально-юридичний нюанс, небезпека якого в тому, що з цим питанням в жоден суд звертатися вже неможливо.
Їхня аргументація, що президент виступив не в публічному просторі і не виконував функції органу управління. Але я ставлю питання: коли президент виступає перед кимось, він публічна особа чи ні? Коли він спілкується зі своєю дружиною, то не є публічною особою. А коли виступає перед державними структурами, громадськістю, на форумах — він є публічною особою. І відповідно до рішення Конституційного Суду України 1999 року “Про застосування української мови” він зобов’язаний виступати українською мовою.

Дмитро СНЄГИРЬОВ,
співголова громадської організації “Права справа”:
— Я був власником першої за часи незалежності української книгарні на сході України. До 2014 року там таких книгарень взагалі не існувало. Вона була відкрита приватним коштом, але за рік існування була змушена шість разів змінити своє місце розташування. Закривали з надуманих причин, інколи без пояснень. А після захоплення Луганська бойовиками цю книгарню взагалі спалили.
Також я був власником першого на сході України дитячого оздоровчого українського табору, що розташовувався на хуторі Макарова Станично-Луганського району. Це місце ми обрали не випадково. Тут проживають представники шовіністично налаштованого донського козацтва. Тому, з метою мінімізації російського впливу у цьому регіоні і тиску представників донського козацтва, був заснований цей табір.
Мені не дали його відкрити, хоча він був побудований приватним коштом і належав мені на правах приватної власності. Було навіть засідання з цього приводу Луганської обласної ради, де представники від ПСПУ та Партії регіонів виступали категорично проти відкриття цього табору. У засобах масової інформації полилися замовні статті “Тінь Шухевича над станицями”, “Не дамо підняти голову бандерівцям на історичних російських землях” та ін.
Хоча табір не відкрили, але нам вдалося певним чином знизити активність донського козацтва.
Що стосується захисту української мови, то хотів би згадати резонансну прес-конференцію в Луганській обласній раді. До мене тоді звернулися учні та батьки Рубіжнецької гімназії, де адміністрація забороняла функціонування україномовного класу. Користуючись можливостями медійного тиску, нам вдалося порушити це питання на загал і змусити керівництво гімназії залишити цей клас.
Але жодної підтримки в питанні українізації сходу України за всі роки нашої з Сергієм Мельничуком боротьби ми не отримали. При цьому йдеться не лише про державні інституції, але й політичні партії, які називали себе проукраїнськими чи націоналістичними. Коли постало питання закриття табору і книгарні, незважаючи на письмові і медійні звернення, жодна політична партія не відгукнулася. Більше того, мені пояснювали, що існує розподіл територій. Відповідно, Луганськ і Донецьк — території Партії регіонів, і ніхто тут не буде сваритися з політичними елітами в питанні захисту осередків українства.
Свого часу я звернувся до суду з позовом щодо Родіона Мірошника — прес-секретаря голови Луганської обласної ради Єфремова. Згодом ця людина очолила Луганську телерадіокомпанію, що нав’язувала російські парадигми в українському інформаційному просторі. Він тоді назвав українців “недорасою”. Служба безпеки України, правоохоронні органи не знайшли у висловлюваннях цього депутата Луганської обласної ради складу злочину. А мене тоді викликали в СБУ з вимогою забрати свою заяву. Наразі Родіон Мірошник є представником так званої ЛНР в роботі Мінської підгрупи.
У 2013 році я долучився до акції “Марш вишиванок у російських містах”. Кількість українців, які тоді вийшли у вишиванках у Бєлгороді та Воронежі, мене просто вразила. Якщо у Луганську у цій акції взяло участь приблизно 15 осіб, то в Бєлгороді — кілька тисяч. Після цього на мене почала тиснути СБУ, що, мовляв, українізую райони Російської Федерації. То чиї на той час інтереси захищала Служба безпеки?
Хотів би звернутися до історії. ХІІ з’їзд РКП(б) у 1923 році прийняв постанову щодо українізації, яка тоді називалася коренізацією. Згідно з цією постановою, населення сходу України мали українізувати до 1926 року, тобто за три роки. За роки українізації кількість україномовного населення в Луганську зросла з 7 до 35%, було українізовано приблизно 42% працівників промислових підприємств.
Є постанова Сталінського окружкому (нині Донецька область) РКП(б) 1930 року, згідно з якою за відмову брати участь в українізації пропонувалося притягувати до кримінальної відповідальності. А рішенням Луганського окружкому РКП(б) за відмову вивчати українську мову звільняли з роботи і виключали з партії.
А ми з вами, шановне товариство, на 30-му році незалежності України обговорюємо питання, чи може президент спілкуватися російською мовою, чи мусить все ж українською.
Ще один приклад, тепер вже із сучасної історії. У 2014 році у місто Сватове приїздив загін учасників незаконних збройних формувань під командуванням Мозгового. Сватове — українське місто, на відміну від Луганська, не підтримало Мозгового. Неозброєні люди йому відповіли: “У тебе є година часу, щоб звідси забратися”. Така рішучість людей, які говорять українською. Потім Сватове стало першим містом, де були започатковані загони української самооборони. Не ЗСУ, не СБУ, а пересічні українці, які взяли в руки зброю, не дали можливості поширення “русского міра”, російської ідеології, російської мови на всю територію Луганської області.
Там, де панує українська мова, ніколи не буде панувати “русскій мір”. Україна повинна просувати ідею українського світу. Україна закінчується там, де закінчується українська мова.

Власн. інф.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment