До 150-ї річниці від дня народження Лесі Українки Київський академічний театр українського фольклору “Берегиня” підготував античну драму “Грішниця” за мотивами однойменного твору Лесі Українки. Це вистава про грані людської душі, про їхню схожість і відмінність, про боротьбу й пошук примирення та гармонії.
“Грішниця” – це вистава-експеримент, спроба відтворити голос Лесі Українки в усіх його струнах і звуках, в етнографічних записах і атмосфері. Глядач може доторкнутися до античної трагедії в поєднанні з глибиною українського фольклору.
– Ще під час підбору музичних композицій до вистави “Конотопська відьма” випадково наткнулася на дитячу пісню-забавку “Гра у відьми”, записану у фольклорній експедиції самою Лесею Українкою, – згадує режисерка-постановниця Тетяна Авраменко (Матасова). – Пісня органічно вписалася в контекст вистави, а мене зацікавила етнографічна спадщина, залишена в записах подружжя Косач-Квітки.
До ювілею Лариси Петрівни, окрім музичного матеріалу, хотілося підібрати щось особливе в аспекті драматичному, раніше не відкрите глядачеві. Увага припала на маловідомі твори. Мене глибоко вразила драматична поема “Грішниця”, за мотивами якої в подальшому і формувалася вистава.
У творі немає прив’язки до певних історичних подій. Авторка приділяє увагу самим обставинам, в яких опинилися героїні, їхнім внутрішнім переживанням та оцінці ситуації, в якій вони перебувають. Особливо гостро у драматичній поемі виокремлюється тема психологічного стану особистості в період окупації, така болюча для українців на восьмому році війни. Глибинні переживання людини, яка терпить наругу скореності і відчуває відчайдушну потребу внутрішнього та дійового супротиву ворогові, продовжує боротися і перемагає власний страх, втрачає віру, але знаходить нові сили – все це глядач переживатиме разом з акторами під час вистави “Грішниця”.
Музичне оформлення спектаклю – це дебютна робота Марини Корогоди. Саме їй належить музична концепція – “відтворення голосу Лесі” в музичному та театральному сенсі, висвітлення її громадянської позиції, відтворення звуків, серед яких жила і творила поетеса. У виставі використано музичний матеріал, записаний Лесею Українкою, фольклорні композиції, наспіви рідної Волині, а також розшифрований запис, на якому, ймовірно, голос самої Лесі. Він став своєрідним лейтмотивом вистави. З нього починається і ним завершується театралізоване дійство.
Багато часу присвятили як вокальним, так і драматичним репетиціям. Підготовчий період був довгим і непростим. Розбір матеріалу, перекладення його на мову сучасного світу, статистично-ритмічне рішення – все це вимагало від акторів максимальної концентрації та заглиблення в матеріал. Колектив із великим інтересом взявся до роботи. В “Берегині” ніхто не боїться складних викликів, усі готові до експериментів та новаторства. У репетиційному процесі нас надихала тема глибокої поваги до Лесі Українки, актуальність порушених нею тем і бажання висловити свою громадянську позицію.
Оскільки твори Лесі Українки відкривають перед нами події та душевні переживання масштабу античної трагедії, я вирішила побудувати сценографію вистави саме в античному стилі. Драма, що відбувається на очах глядача, стосується подій в Україні, страждань волелюбної української душі, тому елементи сценографії та костюмів героїв є своєрідним міксом античного й українського автентичних строїв. У костюмах поєднані античні тоги з поліськими головними уборами. На обличчях акторів захисні елементи-обереги українських ляльок-мотанок. Мотанка безлика, без обличчя, рота, а хрест із ниток – це дуже сильний солярний знак.
– Мрія зробити виставу до ювілею Лесі Українки з’явилася в серпні минулого року, коли розпочинався театральний сезон, – продовжує розмову директорка – художня керівниця театру Ільїна Генсіцька-Семенцова. – Самі репетиції почалися після новорічних свят і тривали півтора місяці. Репетиційний процес був особливим, адже режисерка вистави Тетяна Авраменко готувалася стати матір’ю. До того ж паралельно робили виставу “Весілля в Авлабарі”. Отож проводили репетиції пізно ввечері або вранці, частину – онлайн, а кілька – у приміщенні бібліотеки, що поруч із театром.
Серед виконавців – заслужена артистка України, корифей нашого театру Надія Буравська. Більшість інших акторів теж давно працюють у театрі. Напевно, найбільше – Марина Корогода, яка в “Берегині” із середини 90-х років. На неї завжди лягала велика відповідальність. Останнім часом Марина зіграла багато цікавих ролей, активно розвивається як драматична актриса. Поруч – досвідчені актриси Ліля Мілевська, Галина Татуревич, єдиний виконавець чоловічої ролі Віктор Піскун. А головні ролі виконали артистки балету Ірина Гайворонська та Катерина Бондар. Якщо для Ірини це друга спроба втілення драматичного образу (до цього була вистава “Веселощі Кухмістерки”), то для Катерини – перша драматична роль.
На початок наступного театрального сезону плануємо виставу до 80-річчя від дня народження Івана Миколайчука. Якщо дозволить епідеміологічна ситуація, у вересні хочемо провести в Києві свято вулиці, що носить ім’я цього уславленого актора.
Сторінку підготував
Едуард ОВЧАРЕНКО
