«На полі крові» Лесі Українки: сценічне втілення в Рівному

Оксана ПРИХОДЬКО,
членкиня обласної організації
ВУТ “Просвіта”, м. Рівне
фото Анатолія Мізерного

До 150-ї річниці від дня народження Лесі Українки в Рівненському академічному українському музично-драматичному театрі (директор і художній керівник Володимир Петрів) відбулася прем’єра сценічного втілення драматичної поеми мисткині “На полі крові” (режисер Іван Данілін).
Вистава з жанровим визначенням апокриф вразила глибинним переосмисленням авторського тексту Лесі Українки, закоріненого в біблійну історію зради Юдою Ісуса Христа. Справді, і Леся Українка, і режисер-постановник Іван Данілін подають власну (неканонічну) версію життєпису Юди: він не “завісився” після зради Христа, а обробляє вбогу, придбану за 30 срібляників, нивку – “поле крові” (у Лесі Українки), працює за теслярським верстатом (у виставі), коли перед ним з’являється Прочанин. Чоловік повертається з Єрусалиму і просить напитися води. Сюжетною основою драматичної поеми є розмова Юди з Дідком-Прочанином, під час якої зрадник ще раз проживає й осмислює свій злочин.
Режисер досить вільно поводиться з текстом Лесі Українки. Ділянка землі (“поле крові”), на якій він працює після зради Христа, перетворюється у виставі на теслярський верстат. Замість двох персонажів драматичної поеми, сюжет якої вибудовується через діалог Чоловіка / Юди і Прочанина, вистава має п’ять дійових осіб.
Кожен образ є символічним і акумулює проблему зради та докорів сумління Юди (артист драми Володимир Федінчук). Символічним стає і число три. Монологи та репліки Прочанина зреалізовують на сцені три актори (заслужений артист України Віктор Янчук, заслужений артист України Петро Ліснічук, артист драми Олег Ягелюк). Прочанин приходить до Юди почергово в трьох іпостасях, за режисерським задумом, апостолів Андрія Первозваного, Петра та Фоми Невіруючого. Іван Данілін сміливо експериментує з наративними стратегіями тексту Лесі Українки, витворюючи свою, абсолютно оригінальну подачу монологів та діалогів протагоніста й антагоніста. Фрагмент одного й того самого тексту (репліки Прочанина в Лесі Українки) з різним ідейно-інтонаційними акцентами звучить на сцені тричі.
Безмовного образу Матері Юди (заслужена артистка України Ніна Ніколаєва (Годунок)) немає в тексті поеми. Він підсилює внутрішню трагедію, страшний злочин та кару Юди. Мати є ще одним, опозиційним, “я” Юди і втілює проблему роздвоєння людини та одвічної боротьби в ній двох начал – добра і зла. Тричі Мати з’являється на сцені: мізансцена з дитинства щасливого й безтурботного Юди, мізан­сцена з наповненням глека молоком та фінальна мізансцена з хрестом, який Мати власноруч “збиває” з дощок та кладе Юді важку ношу спокути на плечі. За режисерським задумом, хрест, який тепер несе Юда, а не смерть із зашморгом на горлі, – значно страшніша кара за зраду.
Сценографія вистави (Іван Данілін) вражає креативними знахідками. Чого тільки варта декорація-трансформер (!) – теслярський верстат Юди, яка впродовж дійства трансформується то в дитячу гірку – символ дитинства Юди, то в пагорб – місце проповіді Христа, то в поміст для страти на горло тощо.
Глибинною є символіка вистави, що простежується через сценографію, костюми, музичний супровід. Юда постає перед глядачем теслею, а не землеробом, як у Лесі Українки. Адже теслею був Йосип – той, хто став підтримкою і захистом для вагітної Ісусом Марії. Така сюжетна трансформація оприявнює проблему діалектики добра і зла в людині. Символічними є хрест, який обігрується впродовж усієї вистави, зашморг на шиї Юди, його закривавлені руки, цвяхи, каміння в руках апостолів.
Символічним обрамленням вистави є “оживлення” мотиву картини Леонардо да Вінчі “Таємна вечеря”, що відтворює біблійний сюжет напередодні зради Юдою Ісуса. Одинадцять постатей – апостолів Христа – на початку дійства та наприкінці оголюють внутрішню трагедію та кару за зраду. Проекція на задню стіну сцени інсталяції картини Леонардо да Вінчі “Таємна вечеря” є фінальним пуантом вистави й апогеєм внутрішніх борінь, а відтак – прокляття соціумом і вічної маргінальності Юди.
Висока мистецька вартість та філософська проблематика інтелектуальних драм геніальної Лесі Українки є невичерпним матеріалом для сценічних утілень та перевтілень і безмежним полем для читацьких та глядацьких інтерпретацій.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment