Ношу трійцю імен у душі

Дмитро ПИЛИПЧУК,
член НСПУ, заслужений працівник культури України

25 лютого 2021 року світ відзначив 150-річчя від дня народження геніальної Лесі. (Підкреслюю: геніальної, а не “відомої”, як згадували деякі працівники радіо, для яких Леся – не “геніальна”, не “славетна” і навіть не “видатна” чи “визнач­на”, а просто “відома”).
А мені згадалося, як ранесенько 1 серпня 1963 року, у день 50-річчя від дня смерти Лесі Українки, я, хлопчина з подільського села, йдучи на перший вступний іспит до Київського університету, купив у кіоску “Літературну Україну”. Першим текстом, який прочитав перед іспитом, був вірш Дмитра Павличка “Кожному (і собі) читачеві Лесі Українки”, що й визначило тему твору, яку я обрав для себе на тому іспиті. Не пам’ятаю, чи цитував я його в екзаменаційному творі, але вірш вразив мене на все життя. І ще одна подія сталася зі мною того дня: на літературному вечорі в театрі Лесі Українки, присвяченому великій поетесі, я почув цей вірш у виконанні самого автора, а Олесь Гончар, який вів цю академію, написав мені автограф на новенькому виданні його роману “Тронка” у прекрасній суперобкладинці. Відтоді ношу цю трійцю імен у душі як благословення увійти до храму українського Слова і Духу.
Подаю текст згаданого тут вірша, який допоміг самоідентифікації не одного покоління українців, в останній авторській редакції поета-класика. Цим віршем принагідно вітаю всіх, хто відчуває свою належність до того самого роду і народу, що й Леся, і самого автора такої пам’ятної поезії – Дмитра Васильовича Павличка!
Дмитро Павличко

Кожному (i собi) читачевi
Лесi Українки

Збагни її безмежжя духу,
Її життя iз трьох проклять –
Неволю, гiркоту, недугу –
I хай тебе думки болять!
Хай батогом їх сполосує
Жада великої мети!
Її не клич до себе всує,
А сам до Лесi долети!
Iз нею стань на трудогорi
Свойого сяючого дня,
I мозком ти врости у зорi,
Як у горiх вроста зерня!
Iз серця вирви сумнiв потай,
Неначе заржавiлий цвях!
I сто разiв спiткнись-пошпортайсь
Не в славi, а в її словах!
Розбий свої тендiтнi стопи
У скелях дум її – розбий!
Не гнись в поклонах до Європи,
Бо ти не єсть жебрак слiпий!
Iз нею ти – всесвiтнiй генiй –
Доглянь заобрiйнi вiтри,
Як радiй у пiтьмi рентгеннiй,
Усе, що сховане, уздри!
Ти син її – не пасербина,
I знай: тебе ми проклянем,
Якщо твоя зiгнеться спина
Пiд гранiтовим тягарем,
Що пiднiмала жiнка квола;
Неси його в чужi свiти –
Похиленi у працi чола
Вогнем досвiтнiм освiти!
Ти не шукай плиткого броду,
Над плесом не чекай зими!
Собi iм’я свого народу
Навiки, як вона, вiзьми!
Вiзьми не в сiру паспортину –
Вiдчуй його помiж легень,
Як мати вiдчува дитину
Перед пологами за день!
I бережи його, як Леся,
Для всiх народiв i вiкiв,
I смiливо ступай на леззя
Гадючих пiдлих язикiв!
Роди новий народ, а стогiн
Народження розчав на щем,
Щоб ворог, iдучи на погин,
Не тiшився твоїм плачем!
Не пофальшуй! Будь камертоном!
Затям: грядуть новi бої!
Ти костi поклади бетоном
Під вічний пам’ятник її.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment