Плекати волю до Батьківщини

Історія Великої Національної Перемоги

Сотні імен борців за волю України повернулися із забуття і були введені до наукового обігу завдяки зусиллям дослідника визвольних змагань українського народу, президента Історичного клубу “Холодний Яр” Романа Коваля. На початку року за щоденну кропітку працю із утвердження української України та вшанування пам’яті борців за її незалежність Роман Коваль став лавреатом відзнаки “Обличчя року”. А сьогодні він у гостях у тижневика “Слово Просвіти” – спілкуємося про минулорічні здобутки і плани на найближче майбутнє.

– Пане Романе, 2020 рік змінив багато звичних речей у нашому житті. Що для Вас особисто стало найбільшим потрясінням?
– Найбільше переживаю, що останнім часом в Україні утверджується домінування соціального над національним, права людини над правами нації. Соціальні проблеми витискують українську культуру на маргінес. Якщо у 1990-х – 2000-х ми раділи і прямо п’яніли від щастя пізнання української культури, океанічні глибини якої несподівано відкрилися перед нами, то тепер сили, які намагаються зробити Україну неукраїнською, витиснули на периферію народні пісні, в тому числі козацькі, гайдамацькі, упівські, витиснули загалом українську героїку доби Хмельниччини, Гайдамаччини, доби УНР, доби Української повстанської армії, витиснули на узбіччя національних діячів, голос яких ми майже не чуємо.
Квінтесенцією гноблення національного, на мій погляд, є передача на Суспільному каналі радіо з викличною назвою “Права людини понад усе”. Це в час, коли Україна кривавиться в боротьбі проти імперської Росії, коли український народ ще не відвоював своєї національної держави. Забули ми гасло Петлюри: “Держава понад партії. Нація понад класи!” Зараз усе навпаки: інтереси партії, партій та інтереси егоїстичних осібняків, які часом і копійки не поклали в національний бюджет, ставлять понад усе. Я говорю не тільки про партію т. зв. слуг народу, яка прагне собою замінити державу, водночас працюючи на її ослаблення, а й про ті партії, які перебувають в опозиції.
Дуже непокоїть мене бажання приватизувати українську землю і стратегічні об’єкти, боюся, щоб не опинилися ми “на рідній, не своїй землі”. А в 2020 році наші противники у цьому питанні суттєво просунулися вперед.
Ми народилися українцями, і наше завдання в цьому світі просте: померти українцями, залишити після себе українське потомство. Для нас сакральною ідеєю є ідея збереження роду. Саме так ми оцінюємо навколишній світ з його політичними та економічними проблемами. Ми керуємося принципом наших попередників: “Усе те добре, що добре для блага, сили і розвитку моєї нації, усе те зле, що цю силу й розвиток послаблює”. Тож маємо плекати волю до державного життя, волю до Батьківщини. Творити національну еліту, яка прагне влади. Формувати силу, щоб реалізувати волю до влади.
Попри загальний національний занепад та відсутність підтримки з боку держави, для якої ми й живемо і творимо, наш Історичний клуб “Холодний Яр” зі свого шляху не уступає.
– Справді, попри те, що 2020 р. виявився непростим, для Вас особисто він був надзвичайно плідним: вийшло 5 нових книг і 3 було перевидано. Зокрема, побачили світ такі видання, як “Житомирщина в боротьбі”, “Жінки у Визвольній війні”, “Донбас: радість і біль”, третій том енциклопедії ““Подєбрадський полк” Армії УНР”, книга “Полковник Болбочан: спогади, свідчення, документи”. Розкажіть детальніше про ці книжки. Чим кожна з них унікальна?
– У січні 2020 р. в Києві в Музеї Революції Гідності разом зі спів­авторами Віктором Моренцем та Юрієм Юзичем я презентував т. 3 енциклопедії ““Подєбрадський полк” Армії УНР”, який вийшов у Видавництві Марка Мельника. У трьох томах цього видання – 1000 фотографій і біографій здебільшого невідомих вояків Армії УНР, УСС, УГА, вільних козаків, повстанців та отаманів! Це вагома робота! Всі спів­автори пишаються нею!
У березні коштом добродія Володимира Габенця з Брусилова побачила світ книжка “Житомирщина в боротьбі”. Щира подяка також Владиславові Карпенку, Юрієві Юзичу, Маркові Мельнику, Костеві Завальнюку і Тарасові Беднарчику, які допомогли мені звершити цей книжковий монумент на пам’ять про житомирців, борців за волю України.
Хотіли цю книгу та “Подєбрадський полк…” широко презентувати, але всі п’ять запланованих березневих презентацій у Галичині через пандемію ковіду-19 було скасовано. А наступних навіть не планували.
У квітні “Наш формат” перевидав “Історію України-Русі” Миколи Аркаса, де я виступив упорядником та автором передмови.
30 липня у Видавництві Марка Мельника побачили світ дві мої книги: “Донбас: радість і біль” та “Жінки у Визвольній боротьбі. Історії, біографії, спогади. 1917 – 1930”. І знову щира подяка спів­упорядникам – Юрієві Юзичу та Владиславові Карпенку! Сердечна вдячність Союзові українок Америки, коштом якого вийшла ця унікальна книга!
У жовтні разом з Юрієм Юзичем випустили пречудове видання – “Полковник Болбочан. Спогади, свідчення, документи”. А наприкінці 2020-го Марко Мельник ще перевидав дві мої книги: “Батькам скажеш, що був чесний” і “Жінки у Визвольній боротьбі. Історії, біографії, спогади. 1917 – 1930”. А ще я видав 12 чисел газети “Незборима нація”.
– А крім книг і газет, що ще зробив Історичний клуб “Холодний Яр” 2020 року?
– На початку жовтня Історичний клуб “Холодний Яр” встановив у Києві прегарний пам’ятник полковникові Петру Болбочану (скульптори Михайло Горловий та Олександр Фурман). У цій справі Історичний клуб, який усіляко популяризував ім’я видатного полководця ще з 1990-х років, об’єднав навколо себе ВО “Свобода”, Національний корпус, “Правий сектор” та Музбат.
5 листопада Історичний клуб “Холодний Яр” подарував погруддя полковника Болбочана 3-й бригаді оперативного призначення Національної гвардії, яку на Покрову названо ім’ям славетного Петра Болбочана. І взяв участь в урочистому відкритті погруддя в розташуванні частини в м. Харкові.
6 грудня, у День Збройних сил України указом президента України 12-й Окремій бригаді армійської авіації надано ім’я кубанця, генерала-хорунжого Армії УНР Віктора Павленка. Звичайно, і тут не обійшлося без Історичного клубу “Холодний Яр”, який популяризував це славне ім’я ще з 2004 року, коли вийшла книжка “Нариси з історії Кубані”.
Радію і за нашого товариша – члена Історичного клубу “Холодний Яр” скульптора Ігоря Семака з Калуша, який створив надзвичайно вдале погруддя отамана Степової дивізії Костя Блакитного для Медведівського краєзнавчого музею.
Багато добрих справ цього року зробили й інші козаки та козачки Історичного клубу “Холодний Яр”, серед них і легендарний командир ОДЧ “Карпатська Січ” Олег Куцин, і хранитель Холодного Яру Богдан Легоняк, і художник Дмитро Бур’ян, який створив десятки вояцьких образів – повстанських отаманів та вояків нинішньої російської-українсько війни, а ще у співпраці з Валерієм Мартишком спорудив прекрасний пам’ятник Миколі Міхновському у Згурівці, відкритий 20 листопада 2020 року. Цей неповний звіт засвідчує, як малими силами можна робити великі справи, та ще й у такі складні часи!
Низький уклін воякам ООС, під омофором яких ми й здійснювали цю працю на надійно захищеній українській культурній ниві, зокрема членам Історичного клубу “Холодний Яр”, які боронять Україну на Донбасі, Андрієві “Чорному” і Павлові “Серпню”, нашому другові Сандро Картвелішвілі, грузинському добровольцеві, який у лавах 93-ї ОМБр “Холодний Яр” влучно і щиро реалізовує свою любов до Грузії і України! Сердечні вітання богам війни – українським артилеристам, перед якими ми з Тарасом Силенком та Ігорем Гаврищишиним на День прапора і День Незалежності презентували книжки про боротьбу предків зі зловорожою Росією за волю України. Щира подяка за визвольні пісні, які душу і тіло рвуть до бою, козакам нашого Історичного клубу – Тарасові Компаніченку, Сергієві Василюку, Василеві Лютому, Володимирові Самайді й Тарасові Силенку!
А Володимирові Барцьосу передаю вітання від повстанського отамана і генерала-хорунжого УПА Івана Трейка, для уславлення якого п. Володимир зробив чи не найбільше! А Євгенові Букету шлю вітання від славних гайдамаків Семена Неживого – про їхнього отамана Євген написав важливу книжку.
У рік 30-ліття Української держави мусимо зробити ще більше.
– Минулого року Історичний клуб “Холодний Яр” презентував інтернет-книгарню https://otamania.in.ua/ Чи виправдалися Ваші сподівання від цього проєкту?
– У цьому мені дуже допоміг Марко Мельник. У час епідемії ковіду-19, коли письменники позбавлені презентацій, роль інтернет-книгарні зросла, через неї і поширюємо наші книжки. Нині у продажу є 15 наших книжок, інші вже розійшлися між люди. Зайдіть, подивіться: http://otamania.in.ua
– 2021 рік складний для видавців друкованої періодики. Чи відчуває газета “Незборима нація”, яку Ви редагуєте, наслідки некомпетентності нинішньої влади?
– Наша газета це відчувала і відчуває постійно – за всіх президентів, адже влада нас ніколи не підтримувала, хоч “Незборима нація” 30 років працює на скріплення духовних підвалин Української держави. Але читач “Слова Просвіти”, підтримавши спочатку свою газету, може підтримати і нас, передплативши видання. Наш передплатний індекс – 33545. Ціна мінімальна.
– Торік через пандемію довелося скасувати традиційні квітневі вшанування Героїв Холодного Яру, які мали стати ювілейними. Чи плануєте вшанування навесні нинішнього року?
– Складне питання, адже карантин оголошено до 30 квітня… Наразі готуємося провести Вшанування 1-4 травня. Їх програму оприлюднимо незабаром на ресурсах Історичного клубу “Холодний Яр” та наших партнерів. Сподіваюся, й на шпальтах “Слова Просвіти”.
– Над якою книжкою працюєте нині?
– Разом з Юрієм Юзичем завершуємо роботу над книгою “Микола Міхновський”. У ній – 56 спогадів про Миколу Міхновського, з них 9 уперше вводяться у науковий обіг, а ще 8 спогадів уперше публікуються в Самостійній Україні. Та й абсолютна більшість інших споминів досі маловідомі навіть історикам. Ось прізвища деяких авторів, які збагатили наші знання про Миколу Міхновського: Сергій Шемет, Степан Сірополко, Іван Липа, Володимир Дорошенко, Олександр Коваленко, Василь Вовк, Юрій Коллард, Віктор Андрієвський, Сергій Шелухін, Катерина Антонович, Петро Станіславський, Лев Ганкевич, Вартоломій Євтимович, Марія Лівицька, Микола Угрин-Безгрішний, Володимир Доленко, Степан Гайдучок, Михайло Єреміїв, Вартоломій Євтимович, Нестор Король, Павло Скоропадський, Олександр Шаповал, Микола Ґалаґан, Михайло Грушевський, Галина Журба, Тимотей Старух, Юрко Тютюнник, Петро Ковалів, Роман Млиновецький, Анатоль Гак, Ганна Совачева, Сава Крилач, Дмитро Донцов, Степан Самійленко, Михайло Садиленко, Іван Марченко, Іван Павелко, Ананій Волинець, Любов Дражевська…
А ще публікуємо 26 текстів самого Миколи Міхновського. З них 12 уперше, зокрема, йдеться про твори 1890-х рр., – ще до написання Міхновським “Самостійної України”. Окрім цього, ми встановили авторство Міхновського 5 текстів, які раніше не пов’язувалися з ним. Публікуємо також і два інтерв’ю Міхновського – за 1912-й і 1918 роки. Тобто творча спадщина Міхновського, яка досі вимірювалась приблизно у 45 текстів, збільшена на 17 текстів (десь на третину). Ось назви деяких з них: “Літературні замітки”, “Мемуари Лівобічного”, “Свідотство існування нашої нації”, “Відозва УНП з приводу російсько-японської війни”, “Лист до Посла з Полтавщини д-ія [Юхима] Сайка”, “Смерть Марка Кропивницького”, “Пам’ятник Марку Кропивницькому (лист до редакції)”, “Про “Лиса Микиту” Івана Франка”…
А ще оприлюднюємо 115 газетних згадок про Міхновського. Фактично всі вони вперше вводяться у науковий обіг. Це згадки про політичні процеси, про захист селянства від російського свавілля, про переслідування самого Міхновського та його брата-священника, про боротьбу за введення української мови в судочинство, про вшанування пам’яті українських діячів у Харкові тощо. Ось назви деяких з них: “Чествованіе памяти Котляревскаго”, “Телеграма Миколи Міхновського й української інтеліґенції м. Харкова до глави уряду графа Сергія Вітте з вимогою негайного скасування Емського указу”, “Українська мова в державних інституціях”, “Справа свящ. Міхновського”, “Шевченківський вечір у Харькові”. “Смерть и похорон М. Л. Кропивницького: У Харькові”, “Памяти Г. Ф. Квитка-Основьяненко”, “Вшанування Т. Г.  Шевченка харьківською думою”, “Про збудування памьятника М. Лисенкові у Харькові”, “Памятник М. Л. Кропивницкому. (Заявленіе гл.[асного] Н. И. Михновскаго)”, “Вистава артистів трупи Садовського на користь першого українського полку і т-ва імени Полуботка”, “Перша театральна вистава т-ва Полуботка”…
– Ваші побажання читачам “Слова Просвіти”, просвітянам…
– Допомогти “Слову Просвіти” у тривожний час, коли закриваються українські газети. Мати за почесний громадський обов’язок допомогти “Слову Просвіти” та “Незборимій нації” передплатою та пропагандою серед друзів та рідних цих видань, так потрібних Україні. Раджу читати книжки Історичного клубу “Холодний Яр” – про найкращих представників нашого народу та їхню боротьбу на волю України. А ще бажаю відновлення боротьби за національну державу українського народу та віри в перемогу.
Козакам і козачкам слава!

Спілкувався Євген БУКЕТ
Фото автора

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment