Про чистоту її замовлю слово

Петро МЕЛЬНИК,
член НСЖУ, м. Заліщики,
Тернопільська обл.

Я добре усвідомлюю, що цивілізаційні процеси неможливі без неологізмів у мовах народів світу, без взаємозбагачення мов різних націй і країн новими словоутвореннями на кшталт давно відомого неологізму, автором якого є незабутній Жак-Ів Кусто, – “акваланг”. Чи, скажімо, без таких слів, як “космонавт” або “астронавт”, народжених освоєнням космосу в 60-х роках минулого століття. Або ж “рентген” Вільгельма Конрада (похідне від Рентгена) – українського відповідника їм немає. Для прикладу: шаровари (з перської – шальвар), що є частиною національного костюма не лише українців, а й курдів, пуштунів, дарі. До нас вони дійшли ще від скіфів та сарматів. Від персів походить і назва найпоширенішої на планеті птиці – курки (перською xuros – півень).
Не вдаватимусь до детального аналізу творення нашого лексичного багатства, скажу лише, що українська літературна мова давно відшліфована до вищої межі досконалості не одним поколінням її знавців і популяризаторів. Не дивно, що турецький історик Ілія Челебі ще в ХVII ст., відвідавши Київ, написав: “Самі вони – давній народ, а мова їхня ще більш всеосяжна та багата, ніж фарсі, китайська, монгольська та всілякі інші”. Мову Шевченка, Франка, Рильського, Стельмаха, Гончара, Ліни Костенко взяти б на озброєння еліті та владним структурам вимріяної і здобутої у багатовіковій борні незалежної України. Але, на жаль, у чисту течію української літературної мови полізли, не знімаючи брудного взуття, всі, кому заманеться. Як наслідок, чи не щодня в нашій мові з’являються германізми, полонізми, вульгаризми, а найбільше – англіцизми.
Не забуваю й про надокучливі русизми, як-от: “сахар”, “свадьба”, “канєшно”, “ужас”, “тіпа” та сотні інших слів-паразитів від найкоротшого “да” замість “так”. Натомість давно зрозумів, що інколи утвердженню в побуті та щоденному вжитку русизмів допомагають байдужі до мовних покручів у своїх “опусах” журналісти та безвідповідальні чиновники, котрі реєструють шлюби, узаконюючи Сідорових (хоча Сидір), або ж у державному реєстрі затверджують фірму “Копійочка”, хоча українською таки “копієчка”, як і Марієчка, чаєчка тощо. У біжучому рядку одного з телеканалів читаємо: “по містам бойової слави”. Редактори, учіть, будь ласка, закінчення відмінків.
Сьогодні хочу загострити увагу саме на англіцизмах, котрі мають українські відповідники, але засмічують мову через прагнення похизуватися знанням англійської на шкоду рідній. Наведу декілька прикладів слів, яких не розуміють 70-80 відсотків наших громадян. Скажімо, “аутфіт” – вбрання, одяг; “воркшоп” – курси, семінар; “кампейн” – представлення, рекламний ролик; “стрітрейсер” – вуличний автогонщик; “вейпери” – курці електронних сигарет; “фрілансер” – вільний митець; “кешбек” – повернення грошей; “квести” – змагання; “дауншифтинг” – перехід на нижчу передачу в автомобілі або на менш оплачувану роботу; “рітейлер” – продавець товару вроздріб та багато інших, які я просто взяв із щоденних новин Укрнету.
Навіщо такі слова виносити в заголовки журналістських повідомлень – ніяк не второпаю. Як не розумію і засилля “беків-хавбеків”, “вінгерів-швінгерів” та “корнерів-кіперів” у нашому футболі. Хіба від цього зросла майстерність наших футбольних захисників і півзахисників, чи менше пропускають воротарі, а більше забивають нападники, чи в цілому наш футбол піднявся хоч на щабель вище у рейтингу ­УЄФА та ФІФА? Очевидно, мої колеги прагнуть, як-то кажуть, просто “пофорсити”, похизуватися, мовляв, знай наших, Гапко, ми ж не якісь там селюки, а таки київські чи харківські або одеські мовні “денді”, що були, можливо, й “за бугром”. Це аж ніяк не сприяє популярності нашої мови, а, власне, вбиває душу народу, адже саме мову ми вважаємо душею нації. Ліна Костенко застерігає: “Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”.
Потреба в активному спротиві бездумному засмічуванню нашої мови англіцизмами на часі, бо може бути пізно. Адже навіть на МАФах, де ремонтують наше взуття, у моїх рідних Заліщиках, ще недавно висіли таблички “Servis shop”. Звернувся до майстрів: “А що, від цього (показую на вивіску) жінки не ламають своїх підборів чи, може, дратву не треба смолити?”. А вони, ніяковіючи, кажуть: “Мода…”. Переконав, що мода на одяг і зачіски приходить і відходить, а закордонне сміття в нашій мові залишиться і шкодитиме безповоротно, бо збіднює її, поширюватиме чужу, вкорінюватиме її навзамін нашій. Допомогло!
Чому я загострюю увагу на порушеній темі? Бо в перенаселеному світі сьогодні йде боротьба за “життєвий простір”. Градус напруження зростає не по днях, а по годинах. І всіма методами всесильні намагаються стерти з лиця землі меншого, щоб стати на його полі. Для цього застосовують і хитромудрий телеблуд – самознищення народів через втрату ними рідної мови.
Вважаю, що повсякденне засмічення української мови наведеними вище англіцизмами (а вони ж не останні!), як і германізмами, русизмами та іншим словесним непотребом, – це тихе й підле відбирання рідної мови в народу. І ведуть його через “модне” впровадження різних “вейперів” та “вінгерів” серед молоді, котра ще не завжди усвідомлює цієї шкоди рідній державі. А для того, щоб ніхто не відібрав мову Тараса Шевченка у його правнуків і праправнуків, держава має захищати її. Чому б нашим можновладцям не взяти приклад із Франції або пострадянської Латвії, де в разі невикористання в належному обсязі державної мови під час виконання професійних обов’язків накладається штраф (у Франції – навіть кримінальна відповідальність!)?
Було б таке в Україні, тоді не мізкували б люди, не володіючи англійською, над “воркшопами” та “черлідерами”, або ж не тлумачили на свій копил “біфуркацію”, бо давно знають, що “бі” – це “два”, але фуркацію асоціюють із діалектичним фуркалом. Аж ні, то – вила, тобто разом означає “роздвоєння”. А нам у мові роздвоєнь аж ніяк не потрібно, бо опинимось на задвірках історії. Тому не хизуймося чужими словесами, не показуймо свою тимчасову зверхність над тими, хто не вчив англійської. Бо, як сказав ще Сидір Воробкевич, “хто горнеться до чужого, того Бог карає”. Плекаймо в своїй хаті свою мову. Прозріваймо, здатні мислити, розуміймо, як потьмарюється наш розум через те, що, як сказав наш Пророк, “на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!”. Любімо Україну, як закликав Володимир Сосюра, “вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову, і мову її солов’їну!”. І дбаймо про її чистоту, не засмічуймо її русизмами, англіцизмами та іншими “ізмами”. Хай завжди вона буде духмяною, як свіжоспечений хліб наш святий.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment