«Пригоди в княжому Звенигороді»

Середньовічний Звенигород відтворили у віртуальній реальності (ТзОВ “Галицька видавнича спілка”, 2020). Про це повідомила прес-служба Львівської ОДА. “У Середньовіччі Звенигород був одним із найбільших міст Західної України – столицею Звенигородського князівства. Припускають, що він на 200 років старший за Львів. Для нас важливо підтримати такі проєкти (відтворення історичних та культурних об’єктів у віртуальній реальності)”, — сказала директорка департаменту архітектури та містобудування Львівської ОДА Олена Василько.

Богдан ДЯЧИШИН,
член НСПУ, доктор філософії, доцент

Авторка ідеї Наталя Войцещук
Поезія Андрія Содомори
Художниця Леся Квик

Нині ж помандруймо сторінками книжки для дітей Андрія Содомори – про древній Звенигород. А ця місцина справді райська, якою була й колись:

Дальній обрій… Гологори…
Понад ними – небо-море,
Білі човники-хмарки.
Сонце в сонячну годину
День у день на ту місцину
Споглядає з-під руки.

Бачимо світ у всіх трьох його іпостасях: небо, море, суходіл. І це бачення – творче: на небі “човники-хмарки”, сонце дивиться на цю чарівну місцину “з-під руки”… Все тут живе (персоніфіковане), все тут дихає, втішає світлом, повниться красою… До речі, я мав можливість зо два десятки років тому споглядати цю долину із пагорбів дороги Старого Села. Тепер маю приємність споглядати її зі сторінок цієї книжки, яку так талановито й розкішно проілюструвала Леся Квик, – малюнками, що тонко й чуттєво гармоніюють із поетичним словом.
Автор поетичного тексту, йдучи за ідеєю Наталі Войцещук, описує будівництво княжого міста, за яким спостерігають звірята:

Хідники, мощені дубом,
А обабіч, глянуть любо, –
Дім у дім, мов з-під різця…
Слів бракує, що й казати,
Якби взявсь те описати –
Не було б тому кінця.
………………………………………..
Той різьбить щось, той шліфує,
Цей – видзенькує-кує,
Інший забавки майструє,
Хтось – на гуслях виграє.

Хто може заперечити працьовитість, гостинність, любов до навколишнього світу українців, які дари природи перетворюють на смаколики? І жодна гостина не обходиться без музики і пісні. Гостина – це спілкування, радість зустрічі…

За хвилинку – вже гостина:
Хлібчик, кріпчик, капустина
У світлиці, у саду…
Залюбки вгощались квасом,
Вовчик ласував і м’ясом,
Йванко взяв до рук дуду.

Своєрідним звуковим акордом цих “Пригод…” – гра дзвонів у княжому Звенигороді (“Та й заграли зрання дзвони, / Мов пустились в перегони…”), зворушлива музика, яка через віки долинає й до наших часів. Адже дзвони – це теж архетип нашої історії (“Задзвонили в усі дзвони / По всій Україні”).
Єдність, тяглість поколінь, збереження пам’яті про минуле й праця задля майбутнього – чи є щось важливіше?..

Щось казали зайчик, мишка,
Вовчик, жабка і лисичка,
Врешті – сам домовичок:
“А цікаво, милі друзі,
Чи колись у тій окрузі
Нас спімнуть бодай разок?..
А спімнуть-таки, гадаю,
Бо що в серце западає –
З серця випірне колись.
Лиш би дивні ті істоти,
Добрі, сквапні до роботи
Тута не перевелись…”

Запрошуємо відвідати княжий Звенигород, що в двадцяти кілометрах від Львова, щоб ще раз зіставити реальне з описаним у книжці, поєднати в уяві сьогоднішнє з давно минулим…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment