Анна МУКАН,
відділ зв’язків із громадськістю Інституту філології КНУ
ім. Т. Шевченка
У рамках Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 207-ій річниці від дня народження Тараса Шевченка, відбулася презентація монографії професора Олександра Астаф’єва. Книжка наукових розвідок “Тарас Шевченко і польська література: впливи, контексти, адаптації” – ще одне компаративістичне видання, яке літературознавець встиг видати ще за життя. Хоча онлайн-зустріч мала конкретну тему, розмови точилися навколо й довкола особистості й науково-творчого шляху науковця й письменника.
Професор Людмила Грицик наголосила, що Тарас Шевченко входив у життя Олександра Астаф’єва “не від випадку до випадку”, а послідовно. Літературознавець “відкривав польські двері з волі Шевченка”, знаходив у літературах обох країн нові пласти прочитання поета.
Гість зустрічі – син Олександра Григоровича Анатолій Дністровий розповів про коріння батькової любові до польської літератури, яке пояснюється генеалогічними зв’язками. Письменник пригадав мандри літературознавця містами з найбільшими архівними установами Польщі. Звідти Астаф’єв привозив фотокопії першоджерел, які ставали достовірним матеріалом його розвідок.
Щирим захопленням працею науковця поділився його близький товариш і колега професор Ростислав Радишевський. В емоційному виступі доповідач пригадав таку особливість Олександра Григоровича, як пошуки трійці: у всіх досліджуваних темах науковець шукав три слова на позначення їх характерних рис. “Це людина, яка знала ціну науці”, – підсумував Ростислав Петрович і зізнався, що має 120 сторінок тексту про Астаф’єва, але не може його доопрацювати через надмірні емоції від втрати товариша.
Колега по кафедрі літературознавиця професорка Мар’яна Шаповал наголосила, що Олександр Григорович не без причини зацікавився саме польською літературою романтизму, адже мав емоційні зв’язки з цією країною (як і Тарас Шевченко). Професорка розповіла також про школу Астаф’єва, яка має характерні риси, тому доречно було б укласти збірник, присвячений пам’яті науковця.
Особистими спогадами про спілкування з колегою поділилися також професори Оксана Сліпушко, Валентина Соболь, учениця Олександра Григоровича Марія Братська. Оксана Миколаївна пригадала літературознавця як чудового медієвіста, який зробив значний внесок у дослідження українсько-польського Ренесансу. Його дослідження мали практичний вимір – професор ледь не щотижня їздив читати лекції в Польщу, тому його відхід з життя став великою втратою для обох країн.
