Анастасія ВОРОНОВА,
відділ зв’язків із громадськістю Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка
Україна вшановує письменника, художника, мислителя Тараса Шевченка. Без цієї постаті, як писав Б. Олійник, “не мислимо себе як народ, як нація”, його геній дозволив нам “у повен зріст стояти з відкритим чолом як рівний серед найповажніших світових націй”. Вічне слово Кобзаря, його ідеї та життєва істина не вмерли в ХІХ столітті – вони залишаються актуальними крізь сторіччя для нинішніх і наступних поколінь. Причина цього в тому, що своє слово письменник завжди співвідносив із поняттям життєвої істини.
З нагоди 207-ої річниці від дня народження Кобзаря в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбулася щорічна Всеукраїнська науково-практична конференція “Шевченкознавство ХХІ століття: завдання, виклики, перспективи”.
У шести секціях взяли участь понад 70 учасників. Окрім Інституту філології, Інституту міжнародних відносин та Центру українознавства філософського факультету КНУ ім. Шевченка, це були науковці з Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, вчені з Польщі, Львова, Вінниці, Хмельницького, Шевченківського національного заповідника та Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка.
Незважаючи на складні умови карантину та дистанційного навчання, онлайн-зала була переповнена. Крім доповідачів, до заходу долучилося чимало студентів.
Модерувала пленарне засідання професорка Оксана Сліпушко. У вітальному слові директор Інституту філології, професор Григорій Семенюк відзначив вагому роль письменника в національному позачассі: “Хоча Тарас Шевченко у кожного свій, але для нас, українців, він був, є і буде вірним сином українського народу, пророком і оберегом нації, бо саме геній його слова, його життєвий подвиг у тих імперсько-колоніальних умовах і обставинах зберіг нас як націю“. Григорій Фокович також зазначив, що від часів Шевченкової смерті письменника “вдягали в різні шати, припасовували різні погляди”, надмірно таврували й ідеалізували, вдаючись у крайнощі. Однак це не може змінити доконаного факту – “душа Тараса Шевченка випромінює потужне світло, потрібне всій українській нації”.
Першою доповідачкою була к. філол. н., старша наукова співробітниця Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Роксана Харчук. У доповіді “Український контекст та інтертекст першої шевченкознавчої статті в Галичині” дослідниця торкнулася питань поширення національної свідомості в Галичині. Зокрема йшлося про появу в 60-х роках XIX ст. гімназійних громад, які прагнули розвивати український літературний і науковий рух. Також доповідачка розповіла про вагомий внесок у шевченкознавство творця першої семінарської громади у Львові, автора першої науково-популяризаторської статті про Тараса Шевченка Данила Танячкевича, який, за словами Олександра Барвінського, став “апостолом народної ідеї між молодежю”.
У своїй статті “Слівце правди про нашого батька Шевченка”, що друкувалася у 1862–1863 роках у “Вечорницях” під псевдонімом Грицько Будеволя, автор, повторивши тези Костомарова і Куліша, поширив ідеологію українського народництва в Галичині. Публіцист намагався показати Шевченка на тлі європейської історії, він поставив його не тільки поряд із Міцкевичем, Словацьким, Красинським, Пушкіним, Лермонтовим, а й Шиллером, Ґете і Шекспіром, оскільки перелічені митці “оновили духовне життя власних націй”.
Не менш цікавою була доповідь доктора філологічних наук, старшого наукового співробітника та завідувача відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Олександра Бороня, у якій дослідник висвітлив питання авторства вірша, записаного у Шевченковому щоденнику 2 листопада 1857 року під час перебування письменника в Нижньому Новгороді. Науковець розповів історію знайдення вірша, розкрив питання, хто ж такий З. В. Тур.
Доктор філологічних наук, професорка кафедри україністики Варшавського університету Валентина Соболь у доповіді „До проблеми перекладів поезії Тараса Шевченка польською мовою“ розповіла про найважливіші етапи вивчення творчості Тараса Шевченка в Польщі, проаналізувала та порівняла переклади Петра Куприся, Богдана Лепкого, Чеслава Ястжембця-Козловського, Єжи Єнджеєвича поезії Тараса Шевченка польською мовою, навела п’ять найважливіших засад перекладу поетичного тексту, сформованих П. Зайцевим та звернула увагу на труднощі перекладу ліричних поезій Шевченка.
Юрій Ковалів – доктор філологічних наук, професор кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, лавреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка – у своїй праці “Тарас Шевченко в інтерпретації Юрія Липи” висвітлив позицію автора есе “Селянський король”, який розглядав Кобзаря як неординарну особистість, творчу одиницю, доводив універсальність художнього світу поета. Призначення України Липа тлумачив “як утвердження морального імперативу селянства – серцевинної основи нації”, виразником ідей якого і став Т. Шевченко.
Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, чл.-кор. НАН України Ростислав Радишевський доповнив сказане попередніми доповідачами про еволюцію сприйняття творчості Тараса Шевченка в Польщі, зосередивши увагу на перекладацькому доробку Петра Куприся, чия постать “викликає велику пошану”. Професор підкреслив масштаб роботи Куприся над словником чоловічих рим польською мовою на основі орфографічного словника Шимчака.
Доктор філологічних наук, професорка Оксана Сліпушко у доповіді “Передсмертна поезія Тараса Шевченка: песимізм чи пророцтво” розповіла, як “закінчився шлях того, хто й досі визначає шлях нашої нації”.
