Зухвальство відзначили

Дмитро ПИЛИПЧУК,
член НСПУ, заслужений працівник культури України, відмінник освіти України

10 років тому, 21 лютого 2011 р., під час круглого столу, присвяченого Дню рідної мови, де головував президент НАН України Борис Патон, я мав зухвальство закинути українським академічним лексикографам, що 11-томний тлумачний “Словник української мови” вмістив заледве сьому частину лексики української мови і що оптимальний обсяг реєстру українського тлумачника мав би сягнути щонайменше мільйона слів. Щоб довести, що це не безпідставна претензія, я двічі видав своїм коштом монографію “Болять мені загублені слова…” (2012, 608 с.; 2013, 856 с.). У ній я подав 8 тисяч мовних ілюстрацій до 5,5 тисячі отих різною мірою загублених слів, продемонструвавши, яка велика, багата й прекрасна наша рідна мова.
Минулого року, за два місяці до смерті Бориса Патона, я опублікував ще одну книжку, яка засвідчує велич нашої мови та її неосяжне і досі не зібране воєдино багатство, – бібліографію “Словники української мови: 1596–2018” (2020, 1072 с.). Якщо раніше (1999) найбільша бібліографія, видана у Львові, говорила про 1386 паперових публікацій словників української мови, то в моєму реєстрі їх тепер майже всемеро більше. Мій “Словник словників”, як його охрестили у Фейсбуці, показує, що лише за 27 років (!) вільної України (1992–2018) нашими словникарями створено майже сім тисяч видань словників рідної мови.
Сьогодні Україна видає словники вже не 14-ма мовами, як колись УРСР, а 55-ма. Яка ще з національних мов Європи до біб­ліотеки своїх словників щороку додає по три сотні назв лексиконів, як додає їх наша українська мова, майже позбавлена державної підтримки?!
Можливо, оте моє зухвальство в демонстрації невмирущої потуги української мови (з якої тільки 115 років як знято тотальну заборону!) помітило і Всеукраїнське товариство “Просвіта”, присудивши мені Всеукраїнську премію імені Бориса Грінченка за 2020 рік?
Відкрити для себе і для суспільства, якою багатою й великою є твоя рідна мова, приємно кожному, і я тут – не виняток. І коли ми вже маємо тепер свій оновлений реєстр лексиконів з усіх галузей знань, то я звернув би увагу, що його можна використовувати не лише для оцінки досягнень української лексикографії, а й як інструмент для перспективного планування на найближчі десятиліття.
Бажаю українським словникарям нових і нових зухвальств! А державі – не стояти збоку.
Попри існування Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, правова диспозиція української мови в державі ще далека від ідеальної. Багато надій ми покладаємо на такі державні структури, як Уповноважений із захисту державної мови, Національна комісія зі стандартів державної мови, Атестаційна колегія Міністерства освіти і науки України, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Але масштаби й складність завдань, що лягають на ці та деякі інші органи влади, дають нам зрозуміти, що без постійного долучення до реалізації конституційного статусу української мови і громадських організацій, і експертних середовищ, і всього суспільства державному апаратові розв’язувати ці завдання буде значно важче.
Таким чином, кожен із нас має шанси на свої зухвальства, на те, щоб підставити своє плече і й підперти добру справу словом і ділом, коштами й особистим часом задля повного забезпечення функціонування нашої рідної мови як державної (як мовив колись Василь Блакитний, “Ми тільки перші з хоробрих — мільйони підпирають нас”). Пам’ятаймо, що слово зухвальство походить не лише від хвала, хвалитися, а й від зух – хоробра, рішуча й послідовна в своїй цілеспрямованості людина.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment